Справа №567/1455/25
Провадження №2/567/49/26
05 лютого 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
секретар - Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 75844978 від 29.06.2021 року в розмірі 27 012,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору позики №75844978 від 29.06.2021 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", відповідач отримав позику в сумі 8 020 грн. на умовах строковості, зворотності та платності.
Відповідно до укладеного між ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "Фінансова компанія управління активами" договору факторингу №1911 від 19.11.2021 року та реєстру боржників від 19.11.2021 року до вищевказаного договору факторингу, ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" передало (відступило) на користь ТОВ " Фінансова компанія управління активами " за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 .
В подальшому, відповідно до укладеного між ТОВ "Фінансова компанія управління активами" та ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року та реєстру боржників від 03.04.2023 року до вищевказаного договору факторингу, ТОВ "Фінансова компанія управління активами" передало (відступило) на користь ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 .
Зазначає, що первісний кредитор зобов'язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.
У порушення умов укладеного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 27 012,40 грн.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України.
Відповідач в поданому до суду відзиві на позовну заяву, не оспорюючи факт укладення договору позики № 75844978 з ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", заперечив проти позову та посилається на те, що при оформленні кредитної лінії йому не було повідомлено про всі умови кредитування та він вважав, що кредитна лінія оформлена строком на 30 днів. Одночасно зазначає, що на його думку, положення вищевказаного договору щодо встановлення процентів за користування кредитом є несправедливими у розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції), у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Окрім того вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими відмотками у розмірі 27012,40 грн. є неспіввісною сумі кредиту 8020 грн., що в порушення принципів розумності та добросовісності, створюючи істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації. Враховуючи наведене, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач у поданій до суду відповіді на відзив на позовну заяву заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи зокрема на те, що підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Нарахування відсотків за користування кредитом відбувались згідно з погодженими умовами договору позики. Вказує, що позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань відсотків поза межами строку кредитування, а також на підставі ст.625 ЦК України. В обґрунтування проведення розрахунку заборгованості за відсотками та нарахування таких на 120 днів, позивач посилається на п.6.5 Правил про надання грошових коштів у позику від 14.05.2021 року, який передбачає, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/ несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів (автопролонгація). Отже, обов'язок позичальника сплатити проценти за надані йому грошові кошти (кредит) є істотною умовою кредитного договору відповідно до Цивільного кодексу України Враховуючи наведене, вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором позики та оскільки взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, наявні підстави для стягнення з нього такої заборгованості в повному обсязі.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи судом встановлено, що 29.06.2021 року між року між ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено договір позики №75844978 в електронній формі, згідно якого відповідач отримав позику у розмірі 8 020 грн. шляхом безготівкового переказу на банківський картковий рахунок, строком на 30 календарних днів, та зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 1,99% протягом всього строку користування позикою (пункти 2.1-2.3 договору позики). (а.с.15)
Згідно п.12 договору позики, зазначений договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України "Про електронну комерцію". Договір прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Відповідач прийняв умови договору позики та підписав зазначений договір позики за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 29.06.2021 р. отримав кредит в сумі 8 020 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.06.2021 року, довідкою ТОВ "ФК "Фінекспрес" від 15.07.2025 р., а також випискою по рахунку відповідача та вказані обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються (а.с.28-29).
З довідки АТ "УніверсалБанк" від 26.12.2025 р. встановлено, що банківську платіжну картку, за реквізитами вказаними відповідачем при отриманні кредиту, на яку 29.06.2021 р. було зараховано грошові кошти в сумі 8 020 грн., емітовано на ім'я ОСОБА_1 .
Укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування, в тому числі, сторони обумовили у письмовому вигляді умови автопролонгації по кредиту та збільшили строк позики на 90 днів. Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції (ресурс позикодавця), отримання одноразового ідентифікатора, входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без надання відповідачем особистої інформації (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів тощо) та без попереднього погодження оферти договору позики та правил надання грошових коштів у позики - укладання договору позики технічно не можливе, що у свою чергу відповідає положенням ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
З наведеного алгоритму укладання договору позики вбачається, що без ознайомлення/ погодження з умовами договору позики та правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим.
Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження №61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Сторони домовились, що укладення кредитодавцем договору позики з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Судом встановлено, що вищевказаний договір позики підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень договору позики, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Таким чином, ОСОБА_1 уклав даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов'язання та оцінити усі ризики у зв'язку з їх прийняттям.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснені всі дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливим, а саме: без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами по справі не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до укладеного 19.11.2021 року між ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "Фінансова компанія управління активами" договору факторингу №1911 від 19.11.2021 року та реєстру боржників від 19.11.2021 року до вищевказаного договору факторингу, ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" передало (відступило) на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 27 171,60 грн. (а.с.30-39).
В подальшому, відповідно до укладеного між ТОВ "Фінансова компанія управління активами" та ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року та реєстру боржників від 03.04.2023 року до вищевказаного договору факторингу, ТОВ "Фінансова компанія управління активами" передало (відступило) на користь ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 27 176,60 грн. що підтверджується договором факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 03.04.2023 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 03.04.2023 року (а.с.40 на звороті-50).
Згідно п.5.2. зазначеного вище договору факторингу встановлено, що перехід від клієнта до позивача/фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей, після чого позивач/фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідних прав вимог. Підписані сторонами акти прийому-передачі реєстру заборгованостей підтверджують факт переходу від клієнта до позивача/фактора відповідних прав вимоги та є невід'ємними частинами цього договору.
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов'язання погашати позику у визначений договором строк, та вказаний обов'язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення позики.
Отже, заборгованість відповідача за договором позики № 75844978 від 29.06.2021 року за основною сумою боргу становить 8 020 грн. (тіло кредиту).
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі та сплати відсотків.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Суд враховує, що договором позики №75844978 від 29.06.2021р. визначено, що позику надано строком на 30 днів, розмір відсотків становить 1,99% протягом всього строку користування позикою.
Посилання відповідача на той факт, що договір позики був укладений лише терміном на 30 днів, а тому нарахування відсотків після спливу даного строку є порушенням вимог чинного законодавства суд вважає безпідставними.
Відповідно до п. 5.2. договору позики, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.
Згідно п.7.12-7.16 Правил з метою недопущення насідків понадстрокового користування позикою сторони домовились, що уразі якщо у позичальника на дату закінчення строку позики наявна заборгованість за договором позики і позичальником не оформлена пролонгацію, строк позики автоматично продовжується на один календарний день (автопролонгація). продовження строку позики на умовах автопролонгації припиняється у разі якщо на протязі 90 автопролонгацій поспіль позичальником не погашено заборгованість.
Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та строк кредитування.
Відтак, розмір відсотків нарахованих за 120 днів кредитування, які складаються із: 30 днів строку позики та 90 днів пролонгації, встановлених Умовами та Правилами до договору позики та погодженими із відповідачем, становить 19 151,76 грн. (8 020 грн. х 1,99% х 120 днів кредитування = 19 151,76 грн.)
Згідно з частиною першою ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17).
Розмір відсотків заявлений позивачем до стягнення в межах строку кредитування на дату відступлення прави вимоги становить 18 992,40 грн., який на даний час не сплачений, а відтак вказана сума також підлягає до стягнення з відповідача.
При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами, адже таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до нього - Правил, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань. Більш того, позивач просить стягнути суму заборгованості за договором позики лише до моменту відступлення права вимоги первісними кредиторами, інших нарахувань позивачем не заявлялось, зокрема процентна ставка за понадстрокове користування позикою, яка передбачена договором позики, погодженими відповідачем та регламентована правилами надання грошових коштів у позику не нарахована.
Водночас, зобов'язання невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб. Закінчення строку дії договору не є підставою для відхилення від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №911/94/23 від 14.02.2024 року.
Окрім того, Верховним Судом у справі №910/9072/17 від 26.06.2018 року зроблено висновок про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно з вимогами ст. 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
При цьому безпідставними є також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву щодо несправедливого та надмірно завищеного розміру процентів за кредитним договором, що, на думку відповідача, не відповідає Закону України "Про захист прав споживачів" засадам добросовісності та є несправедливим, з огляду на наступне.
Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Згідно визначення поняття "несправедливі умови договору" (частина друга статті 18 цього Закону) - це умови договору, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, наведеними вище нормами передбачено, що у разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду із позовом про визнання таких умов договору недійсними.
З таким позовом ОСОБА_1 до суду не звертався.
Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, поданого позивачем, відповідачем також не надано.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за договором позики № 75844978 від 29.06.2021 року становить 27012,40 грн., в тому числі : 8 020 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 18 992,40 грн. - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 2 422,40 грн.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 3 500 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 01.11/24 від 01.11.2024 року, витяг з акту №15-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 26.06.2025.
З наданих суду доказів вбачається, що 01.11.2024 року між позивачем ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" та адвокатом Ткаченко Ю.О було укладено договір про надання правничої допомоги №01.11/24 від 01.11.2024 року. (а.с.50 на звороті-53)
Згідно витягу з акту №15-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 26.06.2025, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , адвокатом було здійснено вивчення документів, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та подання її до суду, та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 3 500 грн. (а.с.54)
Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 500 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ "ФІНПРОМ МАРКЕТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (юридична адреса: м.Ірпінь, вул.Стельмаха Михайла, буд.9А, офіс 204, індекс 08200, код ЄДРПОУ 43311346) заборгованість за договором позики № 75844978 від 29.06.2021 року у розмірі 27012 (двадцять сім тисяч дванадцять) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11.02.2026.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.