Головуючий у суді першої інстанції: Андрейчук Т.В.
10 лютого 2026 року місто Київ
справа № 756/10211/25
провадження №22-ц/824/5731/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
перевіривши виконання вимог ст.ст. 352-361 ЦПК України у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року задоволено позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості .
Не погоджуючись з рішенням суду, 02 грудня 2025 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. подала апеляційну скаргу, текст якої містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я вказує про те, що ОСОБА_1 не знав про розгляд справи, судових повісток не отримував, як і не отримував оскаржуване рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року ОСОБА_1 , подану адвокатом Зачепіло З.Я., на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме:
для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також надати докази сплати судового збору.
Визнаючи підстави для поновлення строку не поважними, суд виходив з того, що рішення Оболонського районного суду м. Києва ухвалено 22 вересня 2025 року. В суді першої інстанції в інтересах ОСОБА_1 діяла адвокат Зачепіло З.Я. (а.с. 69). Згідно довідки Оболонського районного суду м. Києва про доставку електронного документу, оскаржуване рішення доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло З.Я. 25 вересня 2025 року 01:48:05. (а.с. 96) А тому твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не отримував оскаржуване рішення, є безпідставним.
04 лютого 2026 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав для поновлення строку зазначає про те, що про ухвалене рішення не знав та не отримував його.
Зазначає, що згідно рекомендації Ради суддів України та практикою верховного суду, запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження , оскільки це створює об'єктивні перешкоди у реалізації права на судовий захист.
В умовах воєнного стану стабільна робота засобів зв'язку нерідко порушується через віялові відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет та кібератаки на державні ресурси. Саме це стало причиною того, що скаржник не отримував своєчасних сповіщень про надходження документів до Електронного кабінету.
Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учасникам справи є процесуальним обов'язком суду. Порядок вручення судового рішення визначено ст. 272 ЦПК України. У разі відсутності відомостей про отримання судового рішення, рішення вважається не врученим, що є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини 4 статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження якщоскаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Європейський суд з правлюдининаголосив, що згідно з йогоусталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Зокрема, ЄСПЛ у справах «SVITLANA NAUMENKO v. UKRAINE», «TREGUBENKOv. UKRAINE», «PRAVEDNA v. RUSSIA», «ZHELTYAKOVv. UKRAINE» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «YUNION ALIMENTARIYA v. SPAIN» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Згідно ч. 1 ст. 44ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).(п. 42 Рішення).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави…» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимогст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Посилання заявника, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а саме - введення в Україні воєнного стану не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суд не бере до уваги, виходячи з наступного
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 оку № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Надалі воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.
Водночас продовження процесуальних строків до його закінчення спричинить порушення стабільності суспільних відносин, адже унеможливить, зокрема, набрання законної сили судовими рішеннями.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/6840/21-а.
Введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення (продовження) процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення (продовження) такого строку.
Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для продовження процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22.
Посилання ОСОБА_1 на нестабільну роботу засобів зв'язку, віялові відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет та кібератаки на державні ресурси, що позбавило його можливості вчасно отримувати сповіщення про надходження документів до Електронного кабінету, не можуть бути взяті до уваги, оскільки перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Однак, наведені стороною відповідача причини не є об'єктивно непереборними і пов'язаними з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій, оскільки факт нестабільної роботи засобів зв'язку, віялові відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет та кібератаки на державні ресурси, не свідчить про відсутність у апелянта реальної можливості як особисто, або через представника, подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом 30-денного строку з моменту отримання копії оскаржуваного рішення, з урахуванням наявності у ОСОБА_1 представника - адвоката Зачепіло З.Я., яка отримавши оскаржуване рішення в електронному кабінеті ще 25 вересня 2025 року з апеляційною скаргою звернулася лише 02 грудня 2025 року.
Відповідно до п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду було доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло З.Я 25 вересня 2025 року 01:48:05. (а.с. 96) Апеляційна скарга подана 02 грудня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що належних доказів неможливості подати апеляційну скаргу в період з 25 вересня 2025 року (дата отримання копію повного тексту оскаржуваного рішення) по 02 грудня 2025 року до суду не надано.
Виходячи з п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 3 ст. 358 ЦПК України).
Зважаючи на те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані апеляційним судом неповажними, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Підстави пропуску строку оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання скарги. Виключно наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2019 року у справі № 0818/4970/2012.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Апелянтом не наведені обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов'язані з істотними перешкодами та труднощами, що об'єктивно ускладнювали можливість позивача (заявника) своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк або аргументи, які б свідчили про дотримання ним такого строку.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Керуючись ст.ст. 354, ч. 4 ст. 357, ст. 358, ч. 2 ст. 381 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна