125/666/25
2/125/194/2025
12.01.2026 м. Бар Вінницької області
Барський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Питель О.В.,
за участі секретаря Іщук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 125/666/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,
за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Опришко Е.В., представника відповідача ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_2 ,
Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна. У позовній заяві вказала, що 22.11.2021 Барським районним судом Вінницької області було затверджено мирову угоду, яка укладена сторонами у справі № 125/423/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній власності шляхом виплати грошової компенсації та визнання права власності на квартиру, на таких умовах: 1. ОСОБА_1 виплачує грошову компенсацію у сумі 107527,40 грн, а ОСОБА_2 приймає грошову компенсацію у сумі 107527,40 грн за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності. 2. ОСОБА_2 не заперечує щодо припинення за ним права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 3. ОСОБА_2 визнає за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що 22.11.2021 у судовому засіданні вона брала участь самостійно без присутності свого представника, рішення суду у цей день вона не отримувала і була впевнена у тому, що суд самостійно направив ухвалу для його виконання реєстратору. 07.07.2022 на адресу адвоката позивача надійшла належним чином завірена ухвала суду про закриття провадження у справі та затвердження мирової угоди. 25.05.2025 позивач звернулася до Барської міської ради для реєстрації права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі ухвали суду. Однак, позивачу було відмовлено у державній реєстрації, у зв'язку з наявністю обтяження на дану частину квартири, а саме - арешт (реєстраційний номер 53488011, дата державної реєстрації - 30.01.2024) на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у межах виконавчого провадження № 42481147. У березні 2025 року позивач надіслала до державного виконавця Назаровця А.Т. заяву про зняття арешту з майна, однак їй було відмовлено. На сьогоднішній день позивач позбавлена можливості реалізувати своє право власності через наявність вказаного обтяження. Зазначає, що арешт накладено у межах виконавчого провадження № 42481147, де боржником є ОСОБА_2 , а не вона, що підтверджує відсутність підстав для обтяження її майна. Позбавлення можливості розпоряджатися своїм майном спричиняє позивачу значний стрес та обмежує її права як власника, що суперечить принципам справедливості. На підставі викладеного, позивач просила суд зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , який був накладений у межах виконавчого провадження № 42481147.
04.06.2025 від представника відповідача - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до змісту якого, представник відповідача заперечує щодо позовних вимог ОСОБА_1 та просила відмовити у позові. Посилаючись на вимоги ст. 1, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 18, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зазначила, що у Відділі відсутні правові підстави для звільнення майна боржника з-під арешту. Щодо сторін у судовому провадженні зазначила, що, ураховуючи практику Верховного Суду, яка зазначена у відзиві, позивачем невірно визначено коло відповідачів, а також не визначено третю особу. Позивачем пред'явлено позовну заяву щодо зобов'язання державного виконавця зняти арешт з майна, а не з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень зняти арешт з нерухомого майна, а саме з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яке було накладено у межах виконавчого провадження № 42481147, зазначає, що на момент прийняття постанови про накладення арешту позивачка не була власником спірного майна (на сьогоднішній день також не є власником), у зв'язку із чим її права порушені не були. За таких обставин позовні вимоги до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягають залишенню без задоволення на підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України. Звертає увагу суду, що пункт 18 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012, визначає, що "суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби". З огляду на зазначене, Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не порушено ніяким чином права позивача, а тому, на думку представника відповідача, підстави для задоволення даного позову у суду відсутні.
12.08.2025 від представника позивача адвоката Опришко Е.В. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що відповідач посилається на законність дій державного виконавця, який діяв у межах, передбачених законом. Проте, ці твердження не беруть до уваги той факт, що арешт був накладений на майно, яке не належало боржнику. Порушенням є не формальне дотримання процедури, а сам факт обтяження майна особи, яка не має жодного відношення до боргу. Такими діями були порушені права ОСОБА_1 , зокрема право мирно володіти своїм майном, що гарантується статтею 41 Конституції України та міжнародними нормами права. Позивач набула право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі затвердженої Барським районним судом Вінницької області мирової угоди від 22.11.2021 у справі № 125/423/21. Натомість, арешт на зазначену частину квартири було накладено лише 30.01.2024 у межах виконавчого провадження № 42481147 на підставі постанови про арешт майна боржника від 29.01.2024, де боржником є ОСОБА_2 , а не позивач ОСОБА_1 . Таким чином, на момент накладення арешту майно уже фактично належало позивачу. Ухвала Барського районного суду Вінницької області від 22.11.2021 у справі № 125/423/21 про затвердження мирової угоди набрала законної сили ще у 2021 році, значиться у ЄДРСР з повним доступом, ніким не оскаржена, у тому числі й відповідачем у справі. Просить суд звернути увагу на те, що станом на день розгляду справи по суті у 2021 році як і на сьогоднішній день до справи не долучалась постанова державного виконавця про арешт майна боржника ОСОБА_2 від 25.03.2014, а також не значилась така постанова в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тільки 30.01.2025 у реєстрі з'явився арешт спірної квартири на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника ОСОБА_2 від 29.01.2025. Законодавство України не передбачає можливості звернення стягнення на майно, яке належить іншій особі, а не боржнику у виконавчому провадженні. Накладення арешту на майно, що належить третій особі, є прямим порушенням її права власності. Щодо застосування ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та необхідності судового рішення зазначила, що відповідач посилається на ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», яка передбачає зняття арешту з майна за рішенням суду. Позивач повністю погоджується з цим положенням. Більше того, саме ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачає право особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Цей позов і поданий з метою отримати таке судове рішення. Вважає доводи відповідача про те, що Відділ не може самостійно зняти арешт та/або зобов'язати реєстратора вчиняти дії щодо зняття арешту, не спростовують обґрунтованості позовних вимог, а лише підтверджують необхідність судового втручання для захисту порушених прав позивача. Позивач зверталася до державного виконавця із заявою про зняття арешту у березні 2025 року, але отримала відмову, що й зумовило звернення до суду. Як значиться у відзиві на позов, відмова у скасуванні арешту відповідачем обгрунтована тим, що в ухвалі № 125/423/21 від 22.11.2021 не вирішувалося питання про зняття арешту з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Проте, ця думка відповідача є незавершеною в обґрунтуванні, бо не вказано у зв'язку з чим повинна була позивачка вирішувати питання про зняття арешту, який не накладався у 2021 році і у тому випадку, коли позивачка взагалі нічого не знала про борги сина ОСОБА_2 . Вважає, що порушені конституційні права та міжнародні норми. Вказала, що суть позову полягає у визнанні незаконності накладення арешту та його скасуванні судовим рішенням. Арешт на спірну квартиру накладено відповідачем у справі, а тому саме Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є належним відповідачем у справі. При цьому, відповідно до вимог ст. 59 Закону, саме виконавець знімає арешт на підставі рішення суду. Таким чином, вимога зобов'язати виконавця зняти арешт є логічним наслідком ухвалення рішення на користь позивача та необхідною дією для відновлення її порушених прав. Просить відмовити відповідачу у задоволенні доводів, викладених у відзиві на позовну заяву. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про зняття арешту з майна у повному обсязі.
25.12.2025 від третьої особи ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, у яких він зазначив, що станом на 2021 рік його матері ОСОБА_1 належало 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а 1/3 частина квартири належала йому. На виконанні у Барському відділі ДВС перебуває відкрите виконавче провадження № 57838226 від 11.12.2018 щодо примусового виконання виконавчого листа № 755/15540/2014, виданого 18.07.2014 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з нього - ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договорами кредиту у сумі 3565955 грн та третейській збір у сумі 25500 грн. Кредит у банку отримав його сусід та товариш ОСОБА_4 , а його вмовив стати поручителем наряду з ОСОБА_5 . У 2021 році своїй матері - ОСОБА_1 він нічого про вказані проблеми не говорив. Мати пропонувала йому переоформити у нотаріуса на неї його частку у квартирі, однак він відмовився через відсутність грошей за нотаріальні послуги. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про припинення права власності на частку у спільній власності шляхом виплати грошової компенсації у сумі 107527,40 грн та визнання за нею права власності на усю квартиру. 22.11.2021 він отримав від матері вказану суму грошей і написав відповідну розписку, яка була подана суду і затверджена мирова угода між ними. Вказані кошти він взяв у матері, так як у грудні у нього повинен був народитися син ОСОБА_6 та потрібні були кошти ОСОБА_7 на пологи, облаштування дитячої кімнати та ін. Ухвала суду від 22.11.2021 у справі № 125/423/21 набрала законної сили та йому невідомо з якої причини не внесена до Державного реєстру речових прав. 30.01.2024 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ накладено арешт. Зазначає, що його матір є особою похилого віку, живе на пенсію, за 1/3 частину квартири йому вже кошти сплатила та він через суд відмовився від своєї частки у обмін на 107527,40 грн. Кошти потратив на свого середнього сина, народженого у грудні 2021 року. За вказаних вище підстав, просить задовольнити позов ОСОБА_1 та зняти арешт, накладений на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . До пояснень долучив копії 3-х свідоцтв про народження своїх дітей.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти позову. Просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити повністю, з таких підстав.
Судом були встановлені такі обставини та відповідні правовідносини.
Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 22.11.2021 було затверджено мирову угоду, яка укладена сторонами у справі № 125/423/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній власності шляхом виплати грошової компенсації та визнання права власності на квартиру, на таких умовах: 1. ОСОБА_1 виплачує грошову компенсацію у сумі 107527,40 грн, а ОСОБА_2 приймає грошову компенсацію у сумі 107527,40 грн за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності. 2. ОСОБА_2 не заперечує щодо припинення за ним права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 3. ОСОБА_2 визнає за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 4. ОСОБА_1 гарантує, що після підписання цієї мирової угоди, вона в межах прав, наданих їй як власнику, вживатиме усіх заходів, спрямованих на виконання даної мирової угоди (зареєструє право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди). Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній власності шляхом виплати грошової компенсації та визнання права власності на квартиру - закрито. Ухвала суду набрала законної сили 08.12.2021.
Згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 415570262 від 27.02.2025, на 1/3 квартири АДРЕСА_1 , власником якої на праві спільної часткової власності зазначений ОСОБА_2 , накладено обтяження. Вид обтяження: арешт нерухомого майна; номер запису про обтяження: 53488011; дата, час державної реєстрації: 30.01.2024 11:25:57; державний реєстратор: Назаровець А.Т., Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; документи подані для державної реєстрації: рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, серія та номер: ВП № 42481147, виданий 29.01.2024, видавник: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71340444 від 30.11.2024 11:29:15: ОСОБА_9 , Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. з заявою про зняття арешту з нерухомого майна, а саме з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , який був накладений у межах виконавчого провадження № 42481147.
Згідно з даними копії повідомлення заступника директора Департаменту - начальника примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 54989/47611-31-25/20.1 від 16.04.2025, ОСОБА_1 було відмовлено у зняті арешту з майна за її заявою. У повідомленні вказано, що згідно із долученою до заяви копією ухвали від 22.11.2021 про закриття провадження у справі, судом не вирішувалося питання про зняття арешту із 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності боржнику. Таким чином, у відділу відсутні правові підстави для зняття арешту із майна боржника.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт/заборону, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Позов про звільнення майна з-під арешту може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
У пунктах 1, 2 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз'яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.
За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначений вичерпний перелік підстав, за яких виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна. В усіх інших випадках, як вбачається з ч. 5 ст. 59 цього Закону, арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно зі ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
У правовідносинах, що склалися між сторонами, суд не вбачає протиправних дій з боку Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки державний виконавець діяв відповідно до своїх повноважень.
У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 вказано, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
У даній справі позивач пред'явила позовні вимоги до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який не є а ні боржником, а ні особою, в інтересах якої накладено арешт, отже, останній є неналежним відповідачем у цій справі.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З наведеної правової норми вбачається можливість залучення до участі у справі співвідповідача та заміна неналежного відповідача лише за клопотанням позивача, при цьому суд позбавлений можливості самостійно залучити до участі у справі належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
Позивач клопотання про заміну неналежного відповідача належним відповідачем не заявляла, тому суд таке питання не вирішував.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За наведених обставин, беручи до уваги викладене, оскільки позов пред'явлено до неналежного відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивача слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та ст. 16, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, керуючись ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_2 про зняття арешту з майна відмовити.
Судові витрати позивача залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622).
Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
Повне судове рішення складено 11.02.2026, у зв'язку з відключеннями електроенергії.
Суддя