Провадження № 22-ц/803/599/26 Справа № 212/4158/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
10 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/4158/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Покровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 червня 2025 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 червня 2025 року, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Покровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Заява мотивована тим, що 07 грудня 1991 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20240816-1292 від 16.08.2024 року ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військовослужбовець ЗСУ, солдат 7 запасної роти резерву, В/Ч НОМЕР_1 , 16.05.2024 року набув статусу особи зниклої безвісти у зв'язку з участю в бойових діях поблизу м. Бахмут, Донецької області.
03.04.2025 року № 03-04/25ЗА було направлено адвокатський запит від адвоката Гудими Тетяни Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 , до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення, належного зниклому безвісти ОСОБА_2 , його родині.
10 квітня 2025 року № 1/356 від військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь на адвокатський запит від 03.04.2025 року № 03-04/25ЗА. Відповідно до змісту цієї відповіді, з 17.11.2022 року ОСОБА_1 було оголошено виплату належного грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 набув статусу особи зниклої безвісти. Зазначене також можна підтвердити наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 61 від 02.03.2023 року та актом комісії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (сім'ям) зниклих безвісти та захоплених в полон № 7 від 25.02.2023 року. Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 року № 68 оголошено виплату належного грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 - дружині ОСОБА_1 у розмірі 16,67 % грошового забезпечення військовослужбовця з 01.02.2025 (акт комісії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (сім'ям) зниклих безвісти та захоплених в полон від 07.03.2025 р. № 3). З 01.02.2025 року по теперішній час громадянка ОСОБА_1 отримує 16,67 % грошового забезпечення належного ОСОБА_2 . Належні, але не виплачені, кошти ОСОБА_2 знаходяться на депонованому рахунку. Військова частина НОМЕР_1 у своїй відповіді повідомила заявницю, що відповідно до внесених змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі відсутності особистого розпорядження грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
ОСОБА_1 не має можливості отримати належний розмір грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 через відсутність підтвердження факту смерті батьків її чоловіка, у зв'язку з чим вимушена звернутись до суду.
Посилаючись на викладене, просила суд: встановити факт смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території російської федерації, які є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 червня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі заявниця ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Т.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та невірне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано абз. 3 п. 3.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Мінюсту України від 12.01.2011 № 96/5, згідно якого, у разі якщо втрачено актовий запис цивільного стану, складений компетентним органом іноземної держави, з якою Україною не укладено договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, або якщо законодавством іноземної держави встановлено інший порядок поновлення, відмінний від передбаченого законодавством України, а також у разі якщо витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану від компетентних органів іноземної держави неможливо (відповідь не надходить тривалий час, стихійне лихо, військові дії тощо), що підтверджується відповідними документами, актовий запис цивільного стану поновлюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника. Звертаючись до суду з даною заявою, на підтвердження смерті ОСОБА_3 на території російської федерації, заявниця подала свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 11.02.2015 року, яке було видано в рф. Факт смерті відбувся на території рф, а тому отримати видане там свідоцтво наразі неможливо, оскільки за законодавством між державою Україна та державою агресором рф припинено дію Конвенції та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з 27.12.2022. Заявниця за таких обставин позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть батька її чоловіка у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, через те, що факт смерті відбувся на території рф, а відомості про смерть ОСОБА_3 на території України відсутні. Отже, заявницею обґрунтовано підставу звернення до суду з заявою про встановлення факту смерті, яка настала, на території іноземної держави.
У зв'язку з відсутністю на території України відомостей щодо смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також неможливістю витребування підтверджуючих документів за їх останнім відомим місцем проживання, до заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення було долучено клопотання про виклик свідка, а саме доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Під час допиту свідка, ОСОБА_5 було зауважено, що вона та її рідний брат, ОСОБА_2 , який 16.05.2024 року набув статусу особи зниклої безвісти у зв'язку участю в бойових діях поблизу м. Бахмут, Донецької області, є єдиними родичами своїх батьків. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся в момент проживання в країні, яка наразі є територією країни-агресора. Інших документів, які б підтверджували смерть ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 не залишилось, у зв'язку з їх постійним проживанням на території Дагестанської автономної радянської соціалістичної республіки.
У відзиві на апеляційну скаргу, який подано з порушенням вимог статті 360 ЦПК України (до відзиву не додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи), представник Міністерства оборони України зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 грудня 1991 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що 07 грудня 1991 року зроблено відповідний актовий запис № 1329, та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.12.1991 року (а.с. 13).
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками значаться: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 19).
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20240816-1292 від 16.08.2024 року ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військовослужбовець ЗСУ, солдат 7 запасної роти резерву, В/Ч НОМЕР_1 , 16.05.2024 р. набув статусу особи зниклої безвісти у зв'язку з участю в бойових діях поблизу м. Бахмут, Донецької області. Відповідно довідки про смерть № С-09123 від 27.08.2024 місце смерті ОСОБА_6 - Російська Федерація, Краснодарський край, м. Краснодар, дата і місце смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.14)
Батько зниклого чоловіка заявниці - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , факт його смерті зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Хасавюрт, Республіка Дагестан, російської федерації, що підтверджено копією свідоцтва про смерть (а.с. 20).
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просить встановити факт смерті ОСОБА_3 , який помер на території Дагестанської автономної радянської соціалістичної республіки, про що видано свідоцтво про смерть, та факту смерті ОСОБА_4 на території російської федерації.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер батька чоловіка заявниці, а тому до нього підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року і підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 в порядку окремого провадження та повторного видачі свідоцтва відсутні. Заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть, видане компетентними органами іноземної держави при вирішенні питань щодо здійснення інших юридично значущих дій. Повторна реєстрація смерті особи, законодавством України не передбачена. Суд не може підміняти державний орган, приймаючи рішення, та вирішувати питання, які належать до компетенції іншого суб'єкта владних повноважень.
Щодо встановлення факту смерті ОСОБА_4 на території російської федерації, яка є матір'ю ОСОБА_2 , суд зазначив, що єдиним доказом є показання одного свідка, що не є достатнім для встановлення відповідного факту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 та п. 2 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.
Статтею 317 ЦПК України, встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року №1064.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Копією свідоцтва про смерть підтверджено, що батько зниклого чоловіка заявниці - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , факт його смерті зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Хасавюрт, Республіка Дагестан, російської федерації (а.с. 20).
Отже, подія смерті ОСОБА_3 відбулася на території іноземної держави, яка не відноситься до території на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або до тимчасово окупованої території України, а тому в даному випадку Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не може бути застосований.
За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року зупинено дію Мінської конвенції 1993 року.
Отже, наразі у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією.
Встановлено, що батько зниклого чоловіка заявниці - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , факт його смерті зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Хасавюрт, Республіка Дагестан, російської федерації, що підтверджено копією свідоцтва про смерть (а.с. 20).
Оскільки свідоцтво про смерть видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер батько заявника, то до нього підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року, а тому підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 в порядку окремого провадження та повторної видачі свідоцтва про смерть відсутні.
Заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть батька чоловіка, видане компетентними органами іноземної держави при вирішенні питань щодо здійсненні юридично значущих дій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При зверненні до суду заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 478/1072/21, провадження № 61-1370св22.
Крім того, як зазначав Верховний Суд у постановах від 26.04.2023 у справі №337/3725/22, від 29.03.2023 у справі №753/8033/22, підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/ довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Заявниця ОСОБА_1 , звертаючись до суду в порядку окремого провадження просить встановити факт смерті ОСОБА_4 на території російської федерації, яка є матір'ю ОСОБА_2 , що підтвердила показами одного свідка - ОСОБА_5 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 . Їх батько помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а мати ІНФОРМАЦІЯ_8 року. Є лише копія свідоцтво про смерть батька, щодо матері жодні документи не збереглись.
Посилання заявницею на інші докази, які б свідчили про смерть ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 на території російської федерації, у матеріалах справи відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо не доведення заявницею своїх вимог в частині встановлення факту смерті ОСОБА_4 , оскільки суду не надано переконливих доказів на підтвердження таких обставин, тоді як рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях та показів одного свідка є недостатньо для ухвалення законного та обгрунтованого рішення у справах даної категорії.
У зв'язку з наведеним вище, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: