Провадження № 22-ц/803/1644/26 Справа № 212/6259/25 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
10 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/6259/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Жовтоводська міська рада, Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, Комунальне підприємство «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Суботін Геннадій Геннадійович, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жовтоводської міської ради, Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, Комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради (надалі - КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР) про скасування розпорядження в частині звільнення з посади.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 07.04.2025 поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР з 14.08.2024, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено негайне виконання рішення.
Відповідачі отримали рішення у підсистемі «Електронний суд» 07.04.2025.
10 квітня 2025 року, через невиконання відповідачами у добровільному порядку рішення суду, позивач звернувся із відповідним листом щодо виконання рішення суду, на який 15.04.2025 отримав відповідь про готовність відповідачів негайно виконати рішення суду та прохання надати банківські реквізити.
Листом від 18.04.2025 позивача було повідомлено про прийняття розпорядження від 11.04.2025 № 130/07-07р-25 та необхідність обов'язкового прибуття до виконкому 25.04.2025 на 08.00 годину для ознайомлення. У визначену дату позивач прибув, проте, не був ознайомлений із розпорядженням, копію останнього не отримав, до виконання посадових обов'язків допущений також не був, у зв'язку з чим ним було подано повідомлення про направлення копії розпорядження засобами поштового зв'язку.
08.05.2025 позивачем отримано копію розпорядження, № 130/07-07р-25 «Про виконання рішення суду, яке допущено до негайного виконання, поновлення на посаді, звільнення ОСОБА_1 », ознайомившись із текстом якого позивач не погоджується з ним в частині звільнення із займаної посади 24.03.2025, у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Так, в розпорядженні відсутні застереження щодо розрахунку при звільнення, у тому числі щодо невикористаної відпустки за період з 14.08.2024.
Крім того, контракт укладений з Жовтоводською міською радою, в особі Міського голови, при цьому, розпорядження викладено на бланку виконкому, тобто юридичною особою, яка не мала права його видавати.
Також, позивач у порушення вимог законодавства не був фактично допущений до роботи. Наказів про поновлення на роботі та повторне звільнення позивачу не надавалися. У зв'язку із не набранням законної сили рішення суду від 07.04.2025, яке було оскаржене відповідачами до апеляційної інстанції, позивача двічі звільнено з однієї посади, але з різних підстав.
Посилаючись на викладене, просив суд: визнати протиправним та скасувати Розпорядження, оформлене на бланку Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області, підписане міським головою Дмитром Ханіс, від 11.04.2025 № 130/07-07р-25 «Про виконання рішення суду, яке допущено до негайного виконання, поновлення на посаді, звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради 24.03.2025 у зв'язку із закінченням строку дії контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Суботін Г.Г., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що станом на дату закінчення строку дії контракту - 24.03.2025, позивач був звільнений з посади розпорядженням міського голови від 13.08.2024 №229/07-07р-24, яке рішенням суду першої інстанції від 07.04.2025 було скасовано, у зв'язку із чим позивач не міг ініціювати в січні 2025 року питання продовження строку дії контракту, який був незаконно розірваний у серпні 2024 року.
Зазначає, що дію контракту було відновлено рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року, що набрало законної сили 08.07.2025, яким розпорядження про звільнення позивача було скасовано, а позивача судом було поновлено на посаді, про що відповідачам було відомо, оскільки вони приймали участь у судових засіданнях та мають зареєстровані кабінети в підсистемі електронного суду ЕСІТС. Проте, зазначене рішення суду не було виконано. ОСОБА_1 не було поновлено на посаді директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР, не було допущено до фактичного виконання трудових обов'язків, що є невід'ємною складовою виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Оскільки, строк дії контракту, на думку відповідачів, сплив 24.03.2025, то ОСОБА_1 з вказаних підстав мав бути звільнений в останній день дії контракту, що вимагало вчинення активних дій з боку роботодавця, зокрема, видання відповідного розпорядження, проведення належних розрахунків, однак, вказаного не було зроблено. Натомість, позивач, оскаржуючи розпорядження від 13.08.2024 №229/07 07р-24 та вимагаючи виконати рішення суду, та прибувши у дату, призначену відповідачем, вчиняв активні дії з метою продовження виконання посадових обов'язків, а тому вказане свідчить про висловлений намір позивача продовжити строк дії контракту, в той час як Жовтоводською міською радою, в особі міського голови, жодних дій на припинення контракту вчинено не було.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Суботіна Г.Г., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 березня 2020 року між Жовтоводською міською радою, як Органом управління майном, в особі Міського голови Абрамова В.В., та ОСОБА_1 був укладений Контракт № 8, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду директора КП «Жовтоводськтепломережа» на термін з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року (а. с. 24-26).
Пунктом 5.2 Контракту передбачені умови його припинення, зокрема Контракт припиняється після закінчення терміну його дії (а.с. 25).
За два місяці до закінчення терміну дії контракту він може буди за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін (пункт п.5. Контракту).
Дія Контракту викладена у пункті 6.1: з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року (а.с. 25 зворотній бік).
На підставі Контракту № 8 від 24.03.2020 та заяви ОСОБА_1 від 24.03.2020, міським головою Жовтоводської міської ради видане розпорядження № 68/04-07р-20 від 24.03.2020 «Про призначення ОСОБА_1 », згідно з яким призначено ОСОБА_1 на посаду директора КП «Жовтоводськтепломережа» з 25 березня 2025 року, на підставі якого внесений запис № 34 у трудову книжку позивача (а.с. 13, 22 зворотній бік).
13 серпня 2024 року ОСОБА_1 звільнено, у зв'язку з розпорядженням Міського голови від 13.08.2024 № 229/07-07р-24, на підставі п. 4 ст. 36, ст. 41 КЗпП України, про що також свідчить відповідний запис № 36 у трудовій книжці позивача (а.с. 22 зворотній бік, 27-29).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, визнано протиправним та скасовано Розпорядження, оформлене на бланку Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області, підписане міським головою Дмитром Ханісом, від 13.08.2024 № 229/07-07р-24 «Про дострокове розірвання дії контракту та звільнення директора комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради»; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради з 14.08.2024; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допущено негайне виконання рішення суду в частині, у тому числі поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР (а.с. 16-20).
11 квітня 2025 року міським головою Дмитром Ханісом видано Розпорядження № 130/07-07р-25 «Про виконання рішення суду, яке допущено до негайного виконання, поновлення на посаді, звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким у відповідності до контракту № 8 від 24 березня 2020 року про призначення ОСОБА_1 на посаду директора КП «Жовтоводськтепломережа» на термін з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року, на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року у справі № 212/8744/24, яке не набрало законної сили, але підлягає негайному виконанню, з урахуванням строку дії вказаного контракту, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР з 14.08.2024; звільнено ОСОБА_1 з посади директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР 24.03.2025 у зв'язку із закінченням строку дії контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 34).
Копію вказаного Розпорядження від 11.04.2025 № 130/07-07р-25 направлено на адресу ОСОБА_1 відповідно до копії супровідного листа від 25.04.2025, яке отримано ним 08.05.2025 і ця обставина не оспорюється сторонами (а.с. 33).
На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.04.202, на підставі Розпорядження міського голови № 130/07-07р-25 від 11.04.2025, КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР виданий Наказ № 77/ос від 14.04.2025 «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 », яким скасовано наказ № 64/ос від 13.08.2024 щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на попередній посаді директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР з 14.08.2024 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 67).
28 квітня 2025 року КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР виданий наказ № 86/ос «Про звільнення ОСОБА_3 », згідно з яким, враховуючи закінчення строку дії контракту № 8 від 24.03.2020, на підставі розпорядження міського голови від 11.04.2025 № 130/07-07р-25, звільнено ОСОБА_1 з посади директора КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР 24.03.2025, у зв'язку із закінченням строку дії контакту, п. 2 ст. 36 КЗпП України, а також наказано провести повний розрахунок із ОСОБА_4 (а.с. 68).
Копії обох наказів № 77/ос від 14.04.2025, № 86/ос від 28.04.2025 про поновлення на роботі та звільнення були направлені на адресу ОСОБА_1 відповідно до копії повідомлення від 28.04.2025 № 561/25, проте останнім не були отримані (а.с. 71-72).
ОСОБА_1 з 17 грудня 2024 року працює на посаді виконуючого обов'язки генерального директора КП ДОР «Аульський водовід», що підтверджується копією довідки підприємства від 04.07.2025 та копіями табелю обліку робочого часу (а.с. 133-138).
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, зазначив, що не погоджується із Розпорядженням міського голови від 11.04.2025 № 130/07-07р-25 і оспорює його в частині звільнення, вважаючи його таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача здійснено відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, тому підстави для поновлення на роботі відсутні, оскільки, відповідно до умов Контракту № 8 від 24 березня 2020 року він є строковим трудовим договором із визначеним строком дії з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року. Умови контракту та норми КЗпП України не передбачають обов'язку роботодавця повідомляти працівника про припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Між сторонами виник спір щодо законності звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч.3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч. 2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.
Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зазначено, що «відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)».
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) зазначено, що підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений виключно строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до вимог статті 23 КЗпП України. У разі укладення строкового трудового договору всупереч вимогам закону умова про строк є незаконною, а трудовий договір вважається укладеним на невизначений строк і не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку.
Верховний Суд також наголосив, що припинення строкового трудового договору після закінчення строку не потребує подання заяви або іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового договору та його припинення після закінчення строку працівник виявляє при його укладенні. Водночас власник або уповноважений ним орган не зобов'язаний попереджати чи іншим чином інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/4970/21 (провадження № 61-13079св21), у якій зазначено, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не є звільненням з ініціативи роботодавця, а тому не підпадає під правове регулювання статей 40, 41 КЗпП України та не потребує дотримання гарантій, передбачених для таких випадків.
Судом встановлено, що 24 березня 2020 року між Жовтоводською міською радою, як Органом управління майном, в особі Міського голови Абрамова В.В., та ОСОБА_1 був укладений Контракт № 8, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду директора КП «Жовтоводськтепломережа» на термін з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року (а. с. 24-26).
Пунктом 5 Контракту визначено, що до закінчення терміну дії контракту він може буди за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.
Зазначене вказує на те, що за ініціативою однієї сторони при згоді другої сторони контракт може бути продовжний, або укладений на новий термін.
Пунктом 5.2 Контракту передбачені умови його припинення, зокрема Контракт припиняється після закінчення терміну його дії.
Дія Контракту викладена у пункті 6.1: з 25 березня 2020 року по 24 березня 2025 року (а.с. 25 зворотній бік).
Таким чином, при укладенні контракту сторони прямо погодили його строковий характер та визначили момент припинення трудових відносин у разі відсутності домовленості про продовження або переукладення контракту. Підписуючи Контракт №8 від 24 березня 2020 року, позивач усвідомлював правові наслідки його строковості та можливість припинення трудових відносин після закінчення визначеного строку.
Матеріалами справи підтверджено, що з позивачем укладався саме строковий трудовий контракт із чітко визначеним строком дії, що оформлювався відповідним наказом роботодавця із зазначенням строку, на який укладався контракт.
Колегія суддів виходить із того, що сам факт підписання строкового трудового договору свідчить про наявність взаємного волевиявлення сторін щодо як початку трудових відносин, так і їх припинення після закінчення строку дії договору.
За таких обставин у роботодавця відсутній обов'язок щодо продовження трудових відносин із працівником після закінчення строку контракту, а продовження таких відносин є виключно правом сторін за наявності їх взаємної згоди, у зв'язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача ОСОБА_1 волевиявлення на продовження дії контракту.
Укладений між сторонами контракт не містить імперативного обов'язку відповідача повідомляти позивача про припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням строку його дії.
З огляду на те, що Контракт №8 від 24 березня 2020 року був укладений на визначений строк, а між сторонами відсутня письмова угода про його продовження, або укладення нового контракту, відповідач правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що підписання ОСОБА_1 . Контракту №8 від 24 березня 2020 року свідчить про добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах та в межах строку, визначеного контрактом, а припинення трудового договору після закінчення цього строку відповідає вимогам чинного законодавства.
У зв'язку з наведеним вище, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та іншіпротиУкраїни" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха протии Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постановівід 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процессуальному сенсах.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то, відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга залишена судом апеляційної інстанції без задоволення, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, відсутні правові підстави для відшкодування судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Суботін Геннадій Геннадійович, - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: