Справа № 295/2531/25
2/296/1059/26
"10" лютого 2026 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
представника відповідача - адвоката Могильницької І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів -
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом та просить змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину всіх видів доходів, але не менше 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги мотивує тим, що розмір аліментів, присуджених до стягнення рішенням суду, є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Крім того, донька є дитиною з інвалідністю та потребує у зв'язку з цим додаткових коштів для забезпечення належного її лікування та догляду за нею.
Позивач подала до суду заяву в якій просить справу розглядати у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити (а.с.165).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача повідомила, що відповідач не має жодного рухомого або нерухомого майна, набутого після розірвання шлюбу з позивачем, тому матеріальне становище відповідача не покращилось. Також відповідач не має власного житла. Крім того, відповідач має на утриманні ще трьох малолітніх дітей, дружину та непрацездатну матір, яка потребує дорогих медикаментів. Звертає увагу, що позивач не надає жодних доказів витрат на утримання дитини щомісячно на суму, що перевищує розмір сплачених відповідачем аліментів, тому стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/2 від всіх видів доходу є безпідставним (а.с.98-102).
В судовому засідання представник відповідач заявлені позовні вимоги визнала частково та просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/8 частки від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 100 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Також представник відповідача в судовому засіданні заявила усне клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідач є призваним на військову службу.
Ухвалою суду внесеною до протоколу судового засідання відмовлено в задоволенні такого клопотання з огляду на форму заявлення та відсутності доказів перебування відповідача безпосередньо в зоні бойових дій.
Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Сторони є батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачкою (а.с.5).
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом (а.с.4).
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 29.03.2017 у справі №295/3236/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн щомісячно, яка підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 22.03.2017 року і до повноліття дитини (а.с.8).
Положеннями частини другої статті 51 Конституції України закріплений обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 8, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти (аліменти) на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її батька.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За умовами ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно з положеннями статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, проте, згоди щодо добровільного порядку здійснення свого обов'язку між позивачем та відповідачем не досягнуто.
Статтею 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, погіршення матеріального становища матері може бути підставою для вимоги про збільшення розміру аліментів.
За правилами ст. 191 СК України лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а збільшення/зменшення розміру аліментів, зміна способу їх стягнення відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 489/100/18 наголошує, що аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Судом встановлено, що дитина проживає разом з позивачкою, яка здійснює матеріальне забезпечення дитини, зокрема несе витрати, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини (сплачує комунальні послуги, купує продукти харчування та одяг для дитини).
Як вбачається з рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 29.03.2017 у справі №295/3236/17, на момент його ухвалення відповідач мав мінливий, нерегулярний дохід.
При розгляді даної справи встановлено, що відповідач має постійний дохід, оскільки проходить військову службу з жовтня 2024 року (а.с. 104). Також з моменту призначення аліментів в країні значно збільшилася вартість життя, зокрема зросли витрати на харчування, одяг, засоби гігієни, ліки, дозвілля для дітей, що є загально відомою обставиною та не потребує доказування. При цьому індексація суми призначених аліментів явно не покриває такі витрати.
Отже матеріали справи містять докази того, що відповідач має стабільний дохід, що свідчить про покращення його матеріального становища в порівнянні з періодом ухвалення судового рішення про призначення аліментів у твердій сумі, та має місце зростання цін, що потребує збільшення витрат на утримання дитини.
Однак суд зазначає, що окрім спільної дитини з позивачкою відповідач також є батьком трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і таких дітей відповідач також зобов'язаний утримувати. Тому суд вважає, що призначення аліментів у розмірі 1/2 його доходу явно впливатиме на права та інтереси інших дітей щодо утримання з боку батька.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що загальна сума утримання за виконавчими документами не може перевищувати 70% доходу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частки від усього заробітку (доходу).
Що стосується посилання позивачки на стан здоров'я доньки, що потребує додаткових коштів для забезпечення належного її лікування та догляду за нею, то суд зауважує, що позивачка не позбавлена права вимагати участі батька у додаткових витратах на доньку, що викликані особливими обставинами, відповідно до статті 185 СК України.
Щодо посилання відповідача на те, що на його утриманні перебуває непрацездатна мати, суд зазначає, що гідно статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Відповідач вказує, що його мати є непрацездатною особою, однак не наводить жодних підстав та не зазначає доказів на підтвердження того, що вона потребує матеріальної допомоги саме відповідача. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
В той же час судом встановлено, що мати є пенсіонером та отримує пенсію, а доказів того, що розмір такої пенсії не забезпечує її потреби, матеріали справи не містять.
Відповідачем не підтверджено також забезпечення ним утримання матері найменшої дитини до досягненню нею 3-х років. Крім того, надання такого утримання не є обов'язком батька дитини на відміну від необхідності забезпечувати утримання самої дитини (дітей).
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.3 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Виходячи з цих обставин, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211, 20 грн.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Богунського районного суду міста Житомира від 29.03.2017 у справі №295/3236/17.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до повноліття дитини.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20грн.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 11.02.2026