Справа № 991/1111/26
Провадження 1-кс/991/1118/26
10 лютого 2026 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяви ОСОБА_2 від 24.01.2026 про кримінальне правопорушення (далі - Скарга), в якій він просить:
- визнати незаконною бездіяльність детективів НАБУ, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_2 від 24.01.2026 до ЄРДР;
- зобов'язати уповноважених осіб НАБУ внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 від 24.01.2026.
Скарга мотивована тим, що 24.01.2026 ОСОБА_2 подав до НАБУ заяву про вчинення суддею Вищого антикорупційного суду ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 366 КК України, однак, всупереч положенням ст. 214 КПК України, відомості за його заявою до ЄРДР не внесено.
Розглянувши матеріали Скарги слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України (параграф №1 статті 303-308 КПК України).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
У кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369- 2 КК України.
Відповідно до ч. 2 - 3 ст. 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження, крім випадку, передбаченого абз. 7 ч. 1 ст. 34 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 КПК України та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Як вбачається зі змісту Скарги, ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України, що згідно вимог ст. 33 - 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України є корупційним кримінальним правопорушенням; бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 366 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України не є корупційним кримінальним правопорушенням.
Разом з тим, ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою від 24.01.2026 про вчинення кримінальних правопорушень суддею Вищого антикорупційного суду ОСОБА_3 .
Положеннями ст. 216 КПК України визначено перелік суб'єктів можливого вчинення корупційного кримінального правопорушення, за умови наявності якого склад злочину відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, зокрема коли кримінальне правопорушення вчинено суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абз. 5 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України).
Таким чином, КПК України містить пряму норму, згідно якої корупційні кримінальні правопорушення, можливими суб'єктами яких є судді Вищого антикорупційного суду, виключені з предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а тому розгляд даної Скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою Скаргою.
Разом з тим, згідно абз. 7 ч. 1 ст. 34 КПК України у разі якщо обвинувачений чи потерпілий є або був суддею чи працівником апарату Вищого антикорупційного суду і кримінальне провадження належить до підсудності цього суду, таке кримінальне провадження у першій інстанції здійснює апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, і в такому разі ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до апеляційного суду, який визначається колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, яке належить до підсудності Вищого антикорупційного суду, однак можливим суб'єктом якого є суддя Вищого антикорупційного суду, має розглядатися суддею апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, - Київським апеляційним судом.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Оскільки Скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, то вона підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, п. 1-3 ч. 5 ст. 216, 303-304, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, повернути ОСОБА_2 .
Скаргу з додатками та копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії такої ухвали.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_1