Номер провадження 22-ц/821/244/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8888/25 Категорія: 305030000 Скляренко В. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
05 лютого 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов'язання повернути безпідставно збережене майно,-
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2022 року вона почала підтримувати відносини із ОСОБА_4 , який на той час перебував на військовій службі. Оскільки вони мали намір придбати квартиру для спільного проживання, останній для цієї мети надсилав їй гроші.
В подальшому, 09.02.2025 року ними за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , яку було оформлено на матір ОСОБА_4 - відповідача ОСОБА_1 . Ремонт вказаної квартири здійснювався позивачем за спільні із ОСОБА_4 кошти.
13.01.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений шлюб.
Після придбання квартири та укладення шлюбу мати позивача - ОСОБА_3 подарувала їй побутову техніку у вказану квартиру.
09.03.2024 року ОСОБА_3 придбала в кредит у магазині «CОMFY» побутову техніку на загальну суму 72 196 грн., а саме: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн., яку було доставлено до квартири АДРЕСА_1 .
Починаючи з серпня 2024 року позивач стала проживати у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїми доньками, а з грудня 2024 року з ними став проживати і син ОСОБА_4 .
В липні 2025 року ОСОБА_4 , прийшовши у відпустку з військової служби, вигнав її з квартири. Лише 11.08.2025 року, викликавши працівників поліції, вона змогла забрати з квартири свої особисті речі та речі своїх дітей.
Вищезазначена побутова техніка, яка була подарована їй матір'ю, залишилася в квартирі. Відповідач та її син, в добровільному порядку, відмовилися від повернення побутової техніки.
В зв'язку із зазначеними обставинами, позивач вимушена була звернутися до суду з даним позовом та просила суд зобов'язати ОСОБА_1 повернути їй - ОСОБА_2 безпідставно збережене у себе майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильник Bosch KGN36VL326; стягнути із відповідача на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 наступне майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що, визначаючи правовий режим вищевказаного майна (побутової техніки), суд врахував, що таке майно було набуте, хоча і під час шлюбу позивачки із третьою особою (сином відповідача), однак воно було набуте позивачем в дар від її матері ОСОБА_3 , про що остання, окрім складеної 10.03.2024 року розписки, підтвердила в судовому засіданні. Окрім того, зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
На даний час відповідач відмовляється повернути позивачу вищезазначене майно, чим порушує її права, гарантовані Конституцією України, нормами сімейного та цивільного законодавства, на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Тому, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути позивачці духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим без повного та всебічного з'ясування усіх фактичних обставин справи, а також із порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що судом не враховано, що право власності на зазначене майно виникло у період шлюбу, а тому, відповідно до вимог діючого законодавства, на нього поширюється презумпція спільного майна подружжя.
Позовних вимог про визнання цього майна особистою приватною власністю одного з подружжя заявлено не було.
Вважає, що саме колишній чоловік позивача є тією особою, правовий статус якої підлягав визначенню у межах спору, і лише до нього могла бути спрямована вимога про припинення спільної сумісної власності чи про визнання майна особистою власністю позивача. Натомість пред'явлення вимог до сторонньої особи, яка не має матеріально-правового зв'язку зі спірною побутовою технікою, є процесуально некоректним і виключає можливість задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, у даному випадку, не потрібно заявляти самостійну вимога про визнання спірної побутової техніки особистою приватною власністю позивача, оскільки побутова техніка набута нею, хоча і під час шлюбу з ОСОБА_4 , однак набута як дар від матері ОСОБА_3 .
При цьому, зауважено, що ОСОБА_4 , вважаючи спірну побутову техніку спільною сумісною власністю подружжя, мав право, яке надано йому ч. 1 ст. 52 ЦПК України, вступити у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подавши відповідну позовну заяву. Однак своїм правом не скористався.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.
При розгляді справи встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 . Зазначене стверджується договором купівлі-продажу квартири від 09.02.2023 року та витягом з Державного реєстру речових прав від 09.02.2023 року.
Позивач ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 13.01.2024 року по 01.10.2025 рік, який розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.10.2025 року.
З серпня 2024 року позивач проживала в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу.
09.03.2024 року третьою особою, яка є матір'ю позивача, було придбано наступну побутову техніку: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699 грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн., доставку якої було замовлено до кватири АДРЕСА_1 . Зазначене стверджується фіскальним чеком від 09.03.2024р, договором №24030936007249 від 09.03.2024 року, заявою на послугу з доставки, товарно-транспортною накладною №TTN-25289462 від 10.03.2024 року (а.с. 14, 15, 16).
10.03.2024 року побутова техніка: духова шафа електрична Bosch HBJ558YB0Q, варильна поверхня газова Bosch PGP6B6О93R, пральна машина Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326 доставлені до квартири АДРЕСА_1 , вантажоотримувач - ОСОБА_2 (а.с. 16).
10.03.2024 року ОСОБА_3 складено розписку про те, що вона подарувала (передала в дар) ОСОБА_2 наступне майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699 грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн. (а.с. 17).
З липня 2025 року позивач не мешкає у вищевказаній кватирі.
Вказана вище побутова техніка залишилися в квартирі відповідача. Остання відмовляється повернути її позивачу, оскільки вважає, що таке майно є спільною власністю позивача та її (відповідача) сина.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3905гс17.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статі 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Сторонами у справі не заперечуються наявність зазначеної побутової техніки у квартирі, яка на праві власності належить відповідачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що спірне майно є спільною сумісною власністю позивача та третьої особи у справі ОСОБА_4 .
Однак, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні достатні докази, які у своїй сукупності спростовують вказані твердження відповідача.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Спірне майно було набуте під час шлюбу позивача із третьою особою (сином відповідача), однак воно було набуте позивачем в дар від її матері ОСОБА_3 , що підтверджується розпискою від 10.03.2024 року. Окрім того, зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (фіскальним чеком від 09.03.2024 року на придбання вищезазначеної побутової техніки, договором №24030936007249 від 09.03.2024 року, заявою на послугу з доставки, товарно-транспортною накладною №TTN-25289462 від 10.03.2024 року.
Таким чином спірне майно є особистою власністю позивача, яке відповідач відмовляється повертати.
Щодо доводів ОСОБА_1 у частині того, що у спірних правовідносинах відповідачем повинен бути колишній чоловік позивача та третя особа у справі ОСОБА_4 , оскільки вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, колегія суддів їх також відхиляє з огляду на правовий режим даного майна, який є особистою власністю позивача, про що зазначено вище.
При цьому слід зауважити, що ОСОБА_4 як третя особа у справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заперечень щодо позовних вимог не надавав, позову до ОСОБА_2 щодо спірного майна не заявляв.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що добровільно відповідач відмовляється повернути вищезазначене майно, чим порушує права позивача. як власника майна, а тому позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді