05 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 707/2230/25
Провадження № 22-ц/821/290/26
Категорія: 306010000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
секретаря - Кукушкіної А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Тетяни Олександрівни на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, у складі: головуючої судді Пономар В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позов мотивувала тим, що 24.12.2024 о 03 год 10 хв ОСОБА_2 на власній персональній сторінці в соціальній мережі Facebook опублікувала допис із текстом та фотоматеріалами, який прямо ідентифікує позивачку та містить висловлювання: « ОСОБА_3 в мене кидати каміння, але фразу « ОСОБА_4 до бою готовий» може написати тільки не здорова людина» та «Хворим людям собак заводити не можна, і це факт».
Вважає, що ці відомості є недостовірними, поданими у стверджувальній формі, мають образливий і принизливий характер, не містять оціночних суджень у розумінні ст. 30 ЗУ «Про інформацію», створюють у невизначеного кола осіб враження про наявність у неї психічних захворювань і тим самим порушують її особисті немайнові права, ділову репутацію та добре ім'я.
Зазначає, що публікація була відкритою, зібрала реакції, коментарі та поширення, що підтверджує її публічне доведення до відома більше ніж однієї особи.
Вказує, що вона безпосередньо приймала участь в обороні України, має державні та відомчі відзнаки, а тому такі висловлювання завдали їй особливих репутаційних втрат.
Досудові вимоги про видалення/спростування інформації, надіслані відповідачці у квітні 2025 року, залишені без реагування.
Просить визнати зазначені висловлювання, поширені відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_1 у Facebook, недостовірними та такими, що принижують честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_2 у той самий спосіб і на тій самій сторінці, де було розміщено спірну інформацію, протягом визначеного судом строку (15 днів від набрання рішенням законної сили) опублікувати текст спростування, запропонований у позовній заяві; судові витрати покласти на відповідачку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 7000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що обраний позивачкою спосіб захисту, а саме визнання висловлювань недостовірними та зобов'язання спростувати їх, не може бути застосований до оціночних суджень. За наявності у позивачки відчуття приниження її честі та гідності вона вправі скористатися іншим передбаченим законом способом - правом на відповідь або власне тлумачення у тому самому засобі поширення інформації (ст. 30 Закону України «Про інформацію»), а також, за наявності підстав звернутися із вимогою про відшкодування моральної шкоди.
Суд зазначив, що врахував висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», у якому зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не означає обов'язку детально відповідати на кожен довід сторін. Обґрунтування судового рішення є достатнім тоді, коли з нього вбачається, що суд дослідив усі ключові правові та фактичні питання справи, що й було зроблено у цьому провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі представник позивачки - адвокат Коломієць Т. О. просить суд скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 поширена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 03:10 год. у соціальній мережі Facebook на персональній сторінці ОСОБА_2 інформація про ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_3 в мене кидати каміння, але фразу «Солдат Мілка до бою готовий» може написати тільки не здорова людина» та «Хворим людям собак заводити не можна, і це факт».; зобов'язати ОСОБА_2 у той самий спосіб і на тій самій сторінці, де було розміщено спірну інформацію, протягом визначеного судом строку (15 днів від набрання рішенням законної сили) опублікувати текст спростування, а саме: «Поширена мною, ОСОБА_2 інформація щодо ОСОБА_1 від 24.12.2024 о 03:10 год. є недостовірною, негативною та такою, що принижує честь гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Також, визнаю інформацію щодо ствердження, що ОСОБА_1 є не здоровою, хворою людиною - недостовірною.», відмітивши у покликанні під спростуванням профіль ОСОБА_1 ..
Судові витрати покласти на відповідачку.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що поширена інформація не є оціночним судженням, критикою діяльності позивачки, оскільки не стосується загальновідомих фактів, не ґрунтується на жодному джерелі чи незалежному дослідженні.
Вважає, що поширену інформацію цілком можливо перевірити на предмет відповідності дійсності - шляхом медичного обстеження у фахівця в сфері психіатрії та психології. Саме тому, позивачка долучила до позову довідку про належний стан психічного здоров'я. Тобто твердження про хворобу позивачки на разі є спротовним, а не оціночним судженням.
Зазначає, що поширена інформація є фактичним твердженням, що поширена з умислом: створити негативне враження про позивачу, як особу, яка має психологічні чи психічні розлади, з метою недопущення надання їй на виховання домашнього улюбленця (собаку).
Вважає, що поширення такої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідачки до позивачки, що впливає на зниження цінності позивачки не як звичайної особи, а також як особи яка сприяла обороні держави під час військової агресії російської федерації проти України.
Суд вважаючи, що відповідачка лише виразила критичну думку щодо дій позивачки, вирішив, що це було оціночне судження, проігнорувавши семантичне та стилістичне значення поширених тверджень, де відповідачка зазначає, про те, що поширена інформація є фактом.
Зазначає, що справу недоцільно було розглядати в спрощеному позовному провадженні, адже вона є складною, стосується Конвенційних прав людини, становить високий суспільний інтерес в частині порушення честі, гідності, ділової репутації особи, яка здійснювала захист Батьківщини, прямо до малозначних справ такі справи процесуальним законом не віднесені, а Пленум Верховного Суду визначив їх такими, що не можуть розглядатися як малозначні. Відтак розгляд справи слід було здійснювати у загальному позовному провадженні, що проігноровано судом першої інстанції.
Також зазначає, що суд першої інстанції не дослідив обставини на які посилається позивачка та докази долучені до неї. Крім того, суд не послався на жодні докази відповідачки або позицію, яка би підтвердила, що межа допустимої критики щодо позивачки є ширшою, а твердження висловлені у формі оціночних суджень.
Суд також проігнорував позицію позивачки в частині заперечень, поданих проти суми судових витрат, взагалі не надавши оцінку документам відповідача про витрати, які не перебувають у взаємозв'язку та не підтверджують судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Манзар Т. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкасивід 05.11.2025 - без змін.
Стягнути з позивачки на користь відповідача понесені судові витрати вапеляційній інстанції за правничу допомогу у сумі 7000 грн.
Вважає, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою що суперечить чинному законодавству, а рішення суду першої інстанції прийнято законно та об'єктивно
Зазначає, що відповідачкою не було поширено інформацію про факт, а оспорювана позивачкою інформація по суті є оціночним судженням відповідачки, яке, в свою чергу, не містить образливих висловів щодо особи позивачки, крім того, поширена інформація не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивачки.
Вважає, що позивачка не довела факту поширення про неї недостовірної інформації, як принижує її честь, гідність та ділову репутацію, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, судом першої інстанції не було порушено норм процесуально права про які зазначено в апеляційній скарзі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
На персональній сторінці користувача соціальної мережі Facebook, що належить ОСОБА_2 (сторінка з ідентифікаційними ознаками «Руденко Влада», у розділі «Про себе» зазначено про належність до БО «Благодійний фонд «Енімал хелп Черкаси»), було розміщено публікацію, яка містила текст та фотоматеріали, що дають можливість ідентифікувати ОСОБА_1 як особу, до якої звернений цей допис. У тексті публікації, зафіксованому адвокатом позивачки, містилися зокрема висловлювання: «… ОСОБА_3 в мене кидати каміння, але фразу « ОСОБА_4 до бою готовий» може написати тільки не здорова людина» та «Хворим людям собак заводити не можна, це факт», а також були прикріплені зображення з облікового запису позивачки. Публікація була відкритою для перегляду невизначеним колом осіб, про що свідчать витяги (скріншоти) вебсторінки, долучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 35-53).
Представником позивачки - адвокатом Коломієць Т. О. 02.04.2025 здійснено фіксацію зазначеної публікації в мережі Facebook, про що складено відповідний акт, у якому відтворено посилання на сторінку відповідачки, текст допису, дату й час його розміщення, а також зафіксовано, що публікація містить фото та інформацію, яка стосується саме ОСОБА_1 . В акті також зафіксовано, що сторінка, на якій розміщено спірний допис, пов'язана з особою ОСОБА_2 , котра є керівником зазначеного благодійного фонду, що додатково ідентифікує автора публікації (т.1 а.с. 31-34).
Згідно з довідками медичного закладу від 12.05.2025 убачається, що ОСОБА_1 проходила психіатричний огляд, за результатами якого даних про наявність у неї психічного захворювання, а також про вживання психоактивних речовин не виявлено (т.1 а.с. 18-19).
04 квітня 2025 року адвокатом Коломієць Т. О. направлено вимогу ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, яка отримана останньою 09 квітня 2025 року (т.1 а.с. 20-25)
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).
У ч. 1 ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас ст. 68 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації з урахуванням обов'язку не поширювати недостовірну і таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно із ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ст. 277 ЦК України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, п. 47).
В постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св20) вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого ст. 19.
Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню, і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Отже, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. При цьому, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22) зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Для того щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц).
Подібні висновки щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням, при вирішенні питання про визнання такої інформації недостовірною містяться також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц (провадження № 61-14641св18), від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17 (провадження № 61-969св18), від 01 липня 2018 року у справі № 757/33799/15-ц (провадження № 61-2846св18), у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
З матеріалів справи вбачається та підтверджено в судових засіданнях, що інформація, яку просить визнати позивачка недостовірною була поширена відповідачкою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі Facebook, була публічною й доступною невизначеному колу осіб.
Дослідивши спірну інформацію, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вона містила суб'єктивну характеристику поведінки позивачки, була викладена в полемічній формі та не містила посилання на конкретний медичний діагноз чи інші перевірювані відомості про стан здоров'я позивачки.
Слід зазначити, що під час викладення інформації відповідачкою використані мовностилістичні вирази (може, тільки), за допомогою яких робиться припущення, а не стверджується про ту чи іншу подію.
Апеляційний суд не встановив підстав вважати, що оспорювана інформація, з огляду на її суб'єктивний і оціночний характер, контекст, в якому відбулося її поширення, та відомості про сторін цієї справи, є такою, що підлягає спростуванню в судовому порядку.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості скористатись своїм правом на відповідь.
Суд першої інстанції, правильно застосувавши вищенаведені правові норми та усталену практику ЄСПЛ, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб'єктивною думкою відповідачки щодо діяльності позивачки та не може бути нею спростована.
Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивачки відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до ст. 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, а не в загальному позовному провадженні, слід зазначити наступне.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 та п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи (п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України).
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
В свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Порядок розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін передбачений ст. 279 ЦПК України, зокрема в частині третій такої зазначено, що підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться, тобто учасники справи мають взяти до уваги процесуальні особливості, які передбачає розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Спрощене позовне провадження передбачене для категорії справ незначної складності, з невеликою сумою позову або для справ розгляд яких повинен проводитись в короткі терміни.
Частиною 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін заслуховує усні пояснення учасників справи та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Врахувавши критерії, предмет спору та характер спірних правовідносин, а також те, що дана справа не підпадає під категорії, визначені ч. 4 ст. 274 ЦПК України, суд першої інстанції визнав дану справу малозначною, як таку, що є справою незначної складності.
При цьому, справу було розглянуто за участі сторін, яким надана можливість викласти свої доводи та заперечення щодо предмета спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи у суді першої інстанції не були порушені та не мали наслідком позбавлення позивачки мати реальну можливість представляти свої інтереси, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті.
Щодо судових витрат апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачка в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу надала: копії ордеру на надання ОСОБА_2 правничої допомоги в Соснівському районному суді м. Черкаси адвокатом Манзар Т. В., договір від 08.08.2025 № 61 про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Манзар Т. В. та ОСОБА_2 , додатковий договір від 21.08.2025, акт виконаних робіт № 61 від 08.08.2025, платіжну інструкцію від 21.03.2025, квитанцію, відповідно до якої ОСОБА_2 сплачено 15000 грн за надання юридичних послуг (т. 1 а.с. 163, 168, 170-172).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23 січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
На переконання суду апеляційної інстанції, склад та розмір витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у даній справі підтверджений відповідачкою у встановленому процесуальним законом порядку.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачка подавав заяву про зменшення таких витрат до суду першої інстанції.
Тому, враховуючи складність справи (про захист честі, гідності, ділової репутації), час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт (написання відзиву), заперечення позивачки щодо судових витрат відповідачки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно дійшов висновку, що розмір витрат на оплату правничих послуг адвоката в сумі 7000 грн є співмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг.
Щодо витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то на їх підтвердження адвокатом Манзар Т. В. надано копії ордеру на надання ОСОБА_2 правничої допомоги в Черкаському апеляційному суді адвокатом Манзар Т. В., договір від 08.08.2025 № 61 про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Манзар Т. В. та ОСОБА_2 , додатковий договір від 16.12.2025, акт виконаних робіт № 61/1 від 16.12.2025, платіжну інструкцію від 21.03.2025, квитанцію, відповідно до якої ОСОБА_2 сплачено 7000 грн за надання юридичних послу.
З урахуванням наданих доказів, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Т. О. заперечення щодо витрат на оплату правничої допомоги, керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи 2000 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Тетяни Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: Ю. В. Сіренко
Т. Л. Фетісова