Справа № 552/5832/24 Номер провадження 11-кп/814/1019/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
04 лютого 2026 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 29 грудня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 липня 2023 року за №12023170000000528, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 26 лютого 2026 року, обвинуваченому
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кременчук Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про запобіжні заходи ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 й ОСОБА_16 , щодо яких судове рішення не оскаржується.
Приймаючи таке рішення щодо ОСОБА_7 , місцевий суд урахував: наявність ризиків, визначених у п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, обставини інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.4 ст.189, ч.4 ст.28 ч.3 ст.289, ч.4 ст.28 ч.5 ст.185, ч.4 ст.296 КК України, особу обвинуваченого, його процесуальну поведінку та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 29 грудня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, а в разі відмови в обранні вказаного запобіжного заходу - визначити ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі, який не перевищує 240 000 гривень. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції належним чином не мотивував постановлене рішення та не врахував те, що: інкриміновані ОСОБА_7 обставини та надана стороною обвинувачення кваліфікація його дій є необґрунтованими; прокурором не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який має: житло, родину, тяжкі захворювання та в умовах слідчого ізолятора позбавлений можливості отримання необхідного рівня медичної допомоги, тривалий час перебуває під вартою, має батька, який тяжко хворіє. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив у судовому засіданні те, чи було подано прокурором клопотання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення попередньої ухвали та, чи було надано його копію обвинуваченому з дотриманням трьохгодинного строку.
Прокурор, обвинувачений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час апеляційного розгляду, заявили клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги за їх відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Тому в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд зазначеної вище апеляційної скарги здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала місцевого суду щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 учасниками провадження не оскаржується, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно зі ст.3 Конституції України життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю та особливим об'єктом кримінально-правової охорони.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.255 КК України - участі в злочинній організації, створеній із метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів; ч.4 ст.28 ч.4 ст.189 КК України - вимоги передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), пошкодження майна, вчиненої з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, повторно, в умовах воєнного стану, злочинною організацією; вимоги передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), пошкодження майна, поєднаної з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, вчиненої повторно, в умовах воєнного стану, злочинною організацією; ч.4 ст.28 ч.3 ст.289 КК України - незаконного заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчиненого повторно, злочинною організацією; ч.4 ст.28 ч.5 ст.185 КК України - таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення, сховище вчиненого повторно, в умовах воєнного стану, злочинною організацією; ч.4 ст.296 КК України - у хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненого групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень і пов'язаного з опором громадянину, який припиняв хуліганські дії.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_7 зазначений запобіжний захід.
Як убачається з матеріалів провадження, необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційному порядку не оспорюється.
Разом з цим, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши обставини інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.4 ст.189, ч.4 ст.28 ч.3 ст.289, ч.4 ст.28 ч.5 ст.185, ч.4 ст.296 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими й тяжким злочинами, особу ОСОБА_7 , який не працює, не має законних джерел доходу, те, що під час досудового розслідування було встановлено факт незаконного впливу на потерпілих із боку обвинуваченого.
Водночас установлені під час розгляду клопотання й апеляційної скарги обставини в їх сукупності не дають підстав стверджувати про наявність в ОСОБА_7 таких соціальних зв'язків, що в сукупності з іншими обставинами могли би слугувати достатнім і вагомим стримуючим фактором для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Усупереч доводам апеляційної скарги, об'єктивних і належних даних (медичних висновків) щодо неможливості перебування обвинуваченого під вартою чи фактів неналежного надання йому медичної допомоги, неналежного його медичного обслуговування перевіркою матеріалів справи не встановлено й стороною захисту під час провадження в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України ОСОБА_7 не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується, зокрема, з метою подальшого визначення способу його лікування з урахуванням установлених йому медичних рекомендацій.
Статтею 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.3, 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, взятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров'я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я.
У випадку погіршення стану здоров'я особи, узятої під варту, та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в умовах медичної частини здійснюється виклик бригади екстреної медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник СІЗО забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.
У разі прийняття бригадою ЕМД рішення про необхідність госпіталізації особи, узятої під варту, така особа невідкладно перевозиться цією бригадою до найближчого до СІЗО закладу охорони здоров'я відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Начальник СІЗО організовує цілодобову охорону особи, узятої під варту.
Отже, Конституцією України та законами України забезпечено право обвинуваченого, незалежно від місця його перебування під вартою, на отримання належних медичних обслуговування та допомоги (консультування, обстеження, лікування), при цьому, як у амбулаторних умовах, так і в умовах стаціонару в медичному закладі (частині).
Суд апеляційної інстанції враховує те, що ОСОБА_7 має: жтило, родину, батька, який хворіє, однак ці дані не спростовують наявність ризиків, визначених у п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини провадження, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 чотирьох особливо тяжких і тяжкого умисних злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку, власності, здоров'я людини із застосуванням насильства, погрозою його застосування в складі злочинної організації (найбільш небезпечної форми організованої злочинної діяльності), що мають надзвичайно високий (винятковий) ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, про що йдеться в апеляційній скарзі.
Пунктами 1, 4 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину: вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування (п.1); передбаченого ст.ст.255-255-3 КК України (п.4).
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.28 ч.4 ст.189, ч.4 ст.296 КК України, із застосуванням насильства та погрозою його застосування, а також злочину, передбаченого ч.2 ст.255 КК України.
Заважаючи на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому, як наслідок, є правильним.
Що стосується тверджень апелянта, пов'язаних із необхідністю здійснення оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питання про визнання особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень за встановлених в обвинувальному акті обставин, то ці посилання позбавлені підстав, оскільки виходять за межі процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Частиною 1 ст.199 КПК України регламентовано, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Зазначений вище строк має виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч.5 ст.199 КПК України не пов'язує обов'язок суду відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв'язку з його недотриманням.
Виходячи з положень ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України, суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали.
Суд першої інстанції розглянув клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 до закінчення строку дії попередньої ухвали та спливу продовженого строку, як того вимагають приписи кримінального процесуального закону.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги з посиланням на недотримання прокурором строку, визначеного ч.1 ст.199 КПК України, не ставлять під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також дотримання прав сторони захисту.
Шо стосується посилань сторони захисту на невручення прокурором копії клопотання обвинуваченому слід зазначити наступне.
Матеріали провадження не містять та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено даних, які би свідчили про те, що захисник чи обвинувачений просили суд відкласти судове засідання або оголосити перерву для надання часу з метою підготовки захисту щодо клопотання прокурора. У ході судового засідання судом першої інстанції було заслухано мотивовані заперечення обвинуваченого та захисника проти задоволення клопотання прокурора.
Достатність часу для висловлення заперечень щодо клопотання прокурора, яке було оголошене в судовому засіданні, та обізнаність сторони захисту з мотивами, з якими прокурор пов'язував необхідність продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в апеляційній скарзі стороною захисту не оспорюється. Більше того, в апеляційній скарзі захисник, аналізуючи зміст клопотання прокурора, посилається на те, що воно було за своїм змістом аналогічним попередньому клопотанню.
При цьому, з моменту проголошення оскаржуваної ухвали суду сторона захисту мала можливість ознайомитись з клопотанням прокурора, ухвалою суду про продовження запобіжного заходу та навести аргументи на підтвердження своєї позиції в апеляційній скарзі щодо продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і вказала ці доводи під час провадження в апеляційному суді. Але доводи висловлені стороною захисту в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження.
Окрім того, положеннями ч.5 ст.199 КПК України передбачено, що підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою є недоведення прокурором, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Зазначена в доводах обставина також не є передбаченою ч.1, ч.2 ст.194, ч.5 ст.199 КПК України підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора.
Мотиви ж апеляційної скарги захисника в цій частині не спростовують висновок місцевого суду щодо необхідності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідність продовження якого перевірено судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду.
Ураховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали місцевого суду з ініційованих стороною захисту наведених вище підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_7 , проте розгляд кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою з урахуванням визначених кримінальним процесуальним законом стадій судового провадження наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти таким, що не зменшились ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, уважає за потрібне звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження та заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного й національного законодавства.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 29 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4