Справа № 161/1409/26 Провадження №11-сс/802/42/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
09 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2026 року щодо ОСОБА_9 (ЄРДР за № 12025030000000215),
Старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 , за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, працює, одружений, не судимий, який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.321, ч.1 ст.306 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12025030000000215.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2026 року в задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 відмовлено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, тобто до 14.03.2026 включно. Також покладено на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Вказує на те, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, а тому існують реальні ризики передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Зазначає, що міцні соціальні зв'язки підозрюваного, офіційне працевлаштування де він позитивно характеризується, як про це зазначає суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не змогли попередити вчинення ОСОБА_9 інкримінованого кримінального правопорушення, а тому і не можуть бути належною гарантією запобіганню вчиненню нових злочинів. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 266240 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою, захисника, який заперечував доводи апеляційної скарги і просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
В силу статей 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування чи/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Положеннями ч.1 ст.183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Зі змісту ст.181 КПК України слідує, що домашній арешт, як вид запобіжного заходу, може бути застосований до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_9 , слідчим суддею були дотримані.
Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.321 КК України;
- наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ст.177 КПК України, а саме: може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків.
Як убачається з матеріалів провадження, 14 січня 2026 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.321 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
При судовому розгляді клопотання слідчий суддя перевірив відповідність змісту клопотання вимогам закону та з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 підстав для застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя встановив, що матеріали клопотання містять дані щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, однак в даному випадку дана обставина не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Аналогічні твердження неодноразово знаходили своє відображення і у ряді рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема ЄСПЛ у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила сталі 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може утримання підозрюваного під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції (п.85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд повинен враховувати вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Харченко проти України», «Комарова проти України», «Калашніков проти Росії», в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання осіб під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, працює, позитивно характеризується.
На думку апеляційного суду, враховуючи при цьому наведені вище обставини, запобіжний захід саме у виді домашнього арешту в нічну пору доби зможе належним чином забезпечити дотримання підозрюваним його процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене, слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби, а тому зазначені в клопотанні слідчого підстави, в яких він просить застосувати до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження.
Ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2026 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: