10 лютого 2026 року
м. Київ
справа №990/602/25
адміністративне провадження №П/990/602/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Юрченко В.П., Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянувши клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якої діє її представник - Кравець Ростислав Юрійович (далі - адвокат Кравець Р.С.) 26.12.2025 подала через систему «Електронний суд» до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати окремі положення рішення ВРП «Про відрядження судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 до Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області для здійснення правосуддя» №2607/0/15-25 від 04.12.2025, а саме: «…Отже, ОСОБА_1 є повноважною суддею, проте не здійснює правосуддя в Добропільському міськрайонному суді Донецької області не лише через зміну територіальної підсудності судових справ цього суду, як зазначено у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05.11.2025 № 227/пс-25, а й тому що з 08.07.2024 вважається тимчасово відстороненою від здійснення правосуддя (рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 08.07.2024 № 2060/1дп/15-24)…».
Верховний Суд ухвалою від 30.12.2025 відкрив провадження в даній справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 27.01.2026.
Верховний Суд ухвалою від 12.01.2026 задовольнив заяву представника ВРП про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.01.2026, у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
Верховний Суд ухвалою від 26.01.2026 задовольнив заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.01.2026, у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
Протокольною ухвалою у судовому засіданні 27.01.2026 було оголошено перерву до 10.02.2026 у зв'язку з технічними збоями у роботі підсистеми ВКЗ (відеоконференцзв'язку) ЄСІКС.
06.02.2026 ВРП через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що незалежно від результату розгляду цієї справи скасування тимчасового відсторонення позивача від здійснення правосуддя не відбудеться, оскільки таке відсторонення відбулось на підставі рішення першої ДП ВРП від 08.07.2024 № 2060/1дп/15-24 в силу частини другої статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Також, відповідач зазначив, що ВРП листом від 24.12.2025 року № 25462/0/9-25 повідомила позивачку, що її з 08.07.2024 тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя до ухвалення ВРП рішення про звільнення останньої з посади або до скасування рішення Першої ДП ВРП, яким її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади (аналогічний лист від 24.12.2025 № 25463/0/9-25 було направлено голові Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області Тимурові Савранському). ВРП наголошувала, що позивачка не оскаржила в судову порядку правову позицію ВРП, яка викладена в листі від 24.12.2025 № 25462/0/9-25. Отже, на переконання відповідача, заявлені позивачкою вимоги не спрямовані на захист нібито реально порушеного суб'єктивного права та не можуть вплинути на її правовий статус, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Також, відповідача зазначив, що відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а).
09.02.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заперечення на клопотання ВРП про закриття провадження у справі, яке обґрунтувала тим, що вона не просить скасувати тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя, а вказує на те, що відсторонення, яке відбулось на підставі рішення ДП ВРП від 08.07.2024 вичерпало свою дію і станом на момент прийняття спірного рішення не діяло, тому нерозуміння ВРП аргументів позову не призводить до необхідності закриття провадження у справі. Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що хибним є твердження ВРП про те, що позивачка простить скасувати тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя, адже вказане вище навпаки свідчить про те, що позивачка не визнає, що тимчасове відсторонення, яке відбулось на підставі рішення ДП ВРП від 08.07.2024, продовжує діяти станом на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП, тому неможливо скасувати те, що припинило свою дію, а захист прав позивачки якраз і полягає в тому, щоб до неї не застосували те, що припинило свою дію, де якраз предметом оскарження є акт протиправного застосування наслідків відсторонення, яке вже вичерпало свою дію. Також, ОСОБА_1 вказувала на те, що нелогічним є твердження ВРП про нібито необхідність оскарження листа ВРП від 24.12.2025, яким через півтора року повідомлено позивачку про те, що нібито вона відсторонена. В цьому твердженні є не лише нелогічність, а й суперечність, бо ВРП просить закрити судове провадження, бо нібито немає порушеного права в оскаржуваному рішенні, однак вказує, що порушене право нібито є в листі ВРП від 24.12.2025, яке не оскаржене позивачкою, тоді як лист від 24.12.2025 надавався виключно у відповідь на звернення позивачки розтлумачити зміст оскаржуваного у цій справі рішенні, тобто лист від 24.12.2025 року не має «правової позиції», а стосується виключно роз'яснення оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що відповідно до глави 1 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» листи не є формою здійснення повноважень ВРП.
Розглянувши клопотання ВРП про закриття провадження у справі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем.
Оскільки предметом спору ОСОБА_1 визначила саме визнання протиправними та скасування окремих положень рішення ВРП «Про відрядження судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 до Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області для здійснення правосуддя» №2607/0/15-25 від 04.12.2025, а не самого рішення ВРП, доводи відповідача про відсутність предмету спору є необґрунтованими, адже звертаючись до суду з адміністративним спором позивач на власний розсуд визначає, чи є його права, свободи чи інтереси порушеними та, відповідно, сам обирає спосіб захисту порушеного права, з урахуванням положень, викладених у частині першій статті 5 КАС України.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
І.А. Гончарова
В.П. Юрченко
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду