11 лютого 2026 року
м. Київ
справа №420/15216/25
адміністративне провадження № К/990/5638/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №420/15216/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІО ТРАСТ" до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліо Траст» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України, в якій позивач просив:
1. визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС в Одеській області:
- № 12504361/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 5 від 02 січня 2025 року;
- № 12504362/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 6 від 02 січня 2025 року;
- № 12504363/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 19 від 08 січня 2025 року;
- № 12504364/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 20 від 08 січня 2025 року;
- № 12504365/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 23 від 09. січня 2025 року;
- № 12504366/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 27 від 10 січня 2025 року;
- № 12504334/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 26 від 10 січня 2025 року;
- № 12504419/43672556 від 13 лютого 2025 року про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким було відмовлено у реєстрації ПН № 18 від 08 січня 2025 року.
2. зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліо Траст» № 5 від 02 січня 2025 року, № 6 від 02 січня 2025 року, № 19 від 08 січня 2025 року, № 20 від 08 січня 2025 року, № 23 від 09 січня 2025 року, № 27 від 10 січня 2025 року, № 26 від 10 січня 2025 року, № 18 від 08 січня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 11 липня 2025 року позов задоволено.
На зазначене судове рішення Головним управлінням ДПС в Одеській області подано апеляційну скаргу.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: при зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянтом не сплачений судовий збір, та надано апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
На адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ГУ ДПС в Одеській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року відмовлено ГУ ДПС в Одеській області в задоволенні клопотання про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги. Апеляційну скаргу податкового органу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року повернуто апелянту.
21 жовтня 2025 року на рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області повторно подано апеляційну скаргу.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статей 295, 296 КАС України, а саме: при зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження, та надано апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
На адресу П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання контролюючого органу про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року відмовлено Головному управлінню ДПС в Одеській області в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем пропущено передбачений статтею 295 КАС України строк звернення до суду, а причини пропуску такого строку є неповажними.
Так, розглядаючи клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зауважив, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Також апеляційний суд зазначив про те, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що обставина, що вперше скаржик звернулося з апеляційною скаргою у строк, встановлений статті 295 КАС України, не є підставою вважати пропуск строку поважним, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.
Не погодившись з ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вищенаведеним висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Статтею 295 КАС України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п'ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.
За правилами частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 КАС України).
Крім того, згідно з частиною другою статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій він не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та/або обов'язки.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Це стосується і заявників, які діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.
Відтак, органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 січня 2021 року у справі №640/10030/19, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.
Суд звертає увагу скаржника, що процесуальне законодавство не передбачає зупинення або переривання строку на апеляційне оскарження у зв'язку з поданням апеляційної скарги та її подальшим поверненням.
При цьому скаржник, звертаючись із апеляційною скаргою, допустив значний проміжок часу між отриманням ухвали суду про повернення апеляційної скарги та повторним зверненням до суду.
Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати право на апеляційне оскарження є подання повторної апеляційної скарги у найкоротший розумний строк після усунення недоліків, зазначених у відповідній ухвалі суду.
Водночас істотна тривалість часу між отриманням ухвали про повернення апеляційної скарги та її повторним поданням свідчить про відсутність належної процесуальної зацікавленості скаржника у апеляційному перегляді судового рішення у даній справі.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання зазначених відповідачем підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційного оскарження неповажними.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
Ураховуючи те, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №420/15216/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІО ТРАСТ" до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко