про відкриття касаційного провадження
10 лютого 2026 року
м. Київ
справа №440/6814/24
адміністративне провадження №К/990/3910/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року
у справі №440/6814/24
за позовом ОСОБА_1
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава
треті особи: Полтавська міська рада, Міністерство оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава, треті особи - Полтавська міська рада, Міністерство оборони України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації права на безоплатну приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру згідно з формою №2-б(д); копію технічного паспорта на квартиру; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та квартири АДРЕСА_1 та особи, яка в ній проживає, ОСОБА_1 , для вирішення питання щодо надання попередньої згоди про прийняття квартири у власність територіальної громади.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 21 січня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеними у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 3, 47 Конституції України, статей 1, 2, 3, 5, 6, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-XII (далі - Закон №2482-XII), статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц, Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2024 року у справі №344/12427/21, від 30 квітня 2025 року у справі №202/21075/23.
Скаржник зазначає, що він понад 20 років перебуває на обліку та тривалий час проживає у спірній квартирі (спочатку як у кімнаті гуртожитку з 2008 року, а після 2013 року - як у квартирі). Суди відмовили у позові через відсутність доказів оформлення документів про передачу у постійне користування.
Касаційна скарга містить покликання позивача на висновки Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі №344/12427/21, від 30 квітня 2025 року у справі №202/21075/23, в яких зазначено, що тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою вважати його належним цій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Позивач зазначає, що отримав житло від уповноваженого державного органу і мав підстави розраховувати на законність такої процедури. Покладення на громадянина відповідальності за можливі процедурні помилки державних органів (наприклад, неналежне оформлення ордера чи актів передачі) суперечить принципу верховенства права.
Скаржник також стверджує, що суди застосували положення Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року №380, хоча його право на житло було реалізоване значно раніше (у 2008- 2013 роках).
Органи влади не мають права відмовляти у приватизації, окрім випадків, прямо визначених законом. Суди ж не врахували, що перелік таких заборон є вичерпним.
Позивач на обґрунтування вищенаведеного доводу наводить правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц, щодо вичерпності переліку підстав для відмови у приватизації.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, з метою з'ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень статей 3, 47 Конституції України, статей 1, 2, 3, 5, 6, 8 Закону №2482-XII, статті 12 Закону №2011-XII, статті 9 ЖК України, статті 8 Конвенції, а також перевірки необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц, а також Верховного Суду, викладених у постановах від 26 лютого 2024 року у справі №344/12427/21, від 30 квітня 2025 року у справі №202/21075/23.
Верховний Суд також вважає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
Враховуючи, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , колегія суддів дійшла висновку, що позивач є особою, яка звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №440/6814/24 на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, а також на підставі частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Суд також звертає увагу на необхідності реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (далі - ЄСІКС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З огляду на вищезазначені положення процесуального закону, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_1 зареєструвати особистий кабінет у підсистемі ЄСІКС «Електронний суд».
Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІКС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №440/6814/24 за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава, треті особи - Полтавська міська рада, Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Витребувати з Полтавського окружного адміністративного суду справу №440/6814/24.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз'яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа