Справа № 640/1468/21 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
11 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа - Громадська організація "Садове товариство "Антей" про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-12790/15- 20-сг від 02.09.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га (цільове призначення - для ведення садівництва), яка розташована на території Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області. Зобов'язано Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га (цільове призначення - для ведення садівництва) згідно з графічним матеріалом, доданим до заяви-клопотання ОСОБА_1 від 12.11.2019, яка розташована на території Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області.
14.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити судовий контроль за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025, зобов'язати Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області подати звіт про виконання рішення суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що частиною 4 статті 382 КАС прямо встановлено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Апелянт зазначив, що в заяві про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року у справі №640/1468/21 ним наведено достатні обґрунтування та аргументи а також надано необхідні та достатні докази, що підтверджують необґрунтуваність винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, необхідність її скасування а також необхідність застосування судового контролю за виконанням відповідачем (Феодосіївською сільською радою) зазначеного рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що в провадженні Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального
міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 78943811 від 27.08.2025 з примусового виконання виконавчого листа № 640/1468/21 виданого 04.08.2025 Київським окружним адміністративним судом. Отже, з зазначених обставин справи вбачається, що станом на час розгляду заяви про встановлення судового контролю наявне відкрите виконавче провадження з виконання судового рішення у цій справі. Відповідач вважає, що оскільки державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), а тому відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за заявою скаржника в порядку статті 382 КАС України.
Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Проаналізувавши матеріали апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення, з урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури» (пункт 55).
Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.
В даному випадку у заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача із заявами про виконання рішення суду, проте відповідачем рішення суду не виконано. А відтак у позивача відсутні підстави вважати, що відповідачем вчинено всі необхідні дії для виконання рішення суду.
До заяви позивач долучав заяву спрямовану відповідачу з вимогою виконати рішення суду, а також рішення відповідача про відмову від виконання рішення суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, зазначив, що до поданої заяви не додано документів, які б свідчили про початок виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду по справі, при цьому відсутні будь-які інші документи про хід відповідного виконавчого провадження, як і докази його завершення.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушеного права, визначений ст. 382 КАС України, а не в порядку виконання судового рішення (Закон України «Про виконавче провадження»), що не заборонено процесуальним законодавством та є правом позивача.
Виходячи з фактичних обставин справи, у суду відсутні перепони для розгляду заяви позивача саме у порядку встановлення судового контролю та перевірки доводів заявника щодо невиконання відповідачем рішення суду, саме шляхом подання звіту.
Колегія суддів звертає увагу, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо звернення до відповідача із заявою та не надання останнім відповіді, а також доказам долученим до заяви.
Слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч.4 ст.382 КАС відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що чинне законодавство не встановлює залежності щодо звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами ДВС чи ні, на відміну від звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 цього Кодексу.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про передчасність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції наведених в оскаржуваній ухвалі оскільки таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, враховуючи те, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив певні доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до частини 1 ст. 382 КАС України тільки суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю, адже суд не розглядав вказану заяву по суті, обмежившись загальною оцінкою процесуального законодавства та вказавши на право суду у питанні встановлення судового контролю та неподання доказів здійснення заходів виконавчого провадження/отримання виконавчого листа. Заяву у порядку судового контролю, не можна вважати необґрунтованою та безпідставною, а доводи, наведені у ній, мають бути перевірені та належним чином оцінені.
Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року скасувати.
Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких