Справа № 522/16978/25
Провадження 2/522/2235/26
29 січня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 17.01.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 20000,00 доларів США. Відповідач вказані кошти у визначений строк не повернув, а тому позивач звертається до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
05.11.2025 року від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи для мирового урегулювання позовних вимог.
У судове засідання призначене на 28.01.2026 року з'явився представник позивача ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 .
Під час судового засідання відповідач ОСОБА_2 заявив про повне визнання позовних вимог, підтвердивши факт отримання грошових коштів у сумі 20 000,00 доларів США та власноручного написання розписки від 17.01.2022 року. Відповідач зазначив, що суть позову йому зрозуміла, він визнає заборгованість у повному обсязі, а наслідки визнання позову та вчинення даної процесуальної дії йому цілком зрозумілі. Разом із тим, представник позивача ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 звернулися до суду зі спільною заявою про затвердження мирової угоди, поданою у письмовій формі. Сторони пояснили, що дійшли згоди щодо остаточного врегулювання спору на взаємовигідних умовах. Учасники процесу підтвердили, що умови мирової угоди є зрозумілими, відповідають їхньому вільному волевиявленню, не суперечать закону та не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб. Сторони також наголосили, що вони усвідомлюють наслідки закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди, та просять суд затвердити її зміст у межах даного судового провадження.
Судом вирішено призначити судове засідання для оголошення судового рішення на 29.01.2026 року.
У судове засідання призначене на 29.01.2026 року з'явився представник позивача ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 29.01.2026 року судом вирішено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди - відмовити з підстав викладених в ухвалі суду.
Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків по суті спору.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що 17.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Відповідно до умов договору позики, позикодавець передає позичальникові у власність гроші в сумі 20000,00 дол США, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку ж суму грошей у строк та у порядку, встановлені цим договором.
П. 2.2. позика надається на строк до 17.01.2025 року з настанням якого позичальник повинен також сплатити додатково 10% річних. У раз прострочення передбачено стягнення пені в розмірі 0,1 % від суми позики за кожен день прострочення.
Позивач свої обов'язки виконав, що підтверджується розпискою від 17.01.2022, відповідно до якої, відповідач отримаа від позивача суму позики у розмірі 20000,00 дол США.
Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання з повернення отриманих у борг грошових коштів не виконав
Відповідач в судовому засіданні не заперечував факт отримання грошових коштів від позивача згідно з укладеним між ними договором позики від 17.01.2022 року, вказавши, що позовні вимоги визнає.
Так, з позову вбачається наступний розрахунок заборгованості 20000,00 дол США - тіло позики, 6000,00 дол США - відсотки, 3500,00 дол США - пеня.
При цьому суд звертає увагу, що позивач звертається до суду з вимогами про стягнення з відповідача 26000,00 дол США, а тому суд розглядає справи виключно в межах позовних вимог визначених позивачем.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В даному випадку відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК). Відповідно до ч. 2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08 червня 2016 року (справа №1103цс), від 12 квітня 2017 року (справа №442/8157/15-ц).
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховною Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт утримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, відповідач позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення судом.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009р. № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи визнання позову стороною відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та правомірно буде стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , 26000 дол. США що є еквівалентом 1087403,2 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , 26000 дол. США що є еквівалентом 1087403,2 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі 10874,03 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя А.В. Науменко
У зв'язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси повний текст рішення виготовлений 10.02.2026 року.
.Суддя А.В. Науменко
29.01.26