Постанова від 11.02.2026 по справі 520/15668/25

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 р. Справа № 520/15668/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., повний текст складено 04.11.25 по справі № 520/15668/25

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову серія ПШ №130731 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову серія ПШ №130731 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 . Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, 03150, місто Київ, вул.Антоновича, буд. 51) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Державна служба України з безпеки на транспорті, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що Харківським окружним адміністративним судом під час винесення оскаржуваних рішень невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Вказує, що саме не використання водієм Позивача особистої картки водія та відсутність роздруківки даних роботи цифрового тахографа за 15.04.2025 зафіксовано в акті № АР 107358 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.04.2025. Позивачем не надається до суду та не зазначається про наявність у водія взагалі такої карти. Мотивування Позивача, які були прийняті до уваги в оскаржуваному рішенні зводяться до того, що він не був автомобільним перевізником, а є лише власником транспортного засобу. На підтвердження своїх аргументів додає копію товарно-транспортної накладної № 150452 від 15.04.2025, в якій зазначено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 . Вважає, що такі доводи позивача не відповідають дійсності, вводять в оману суд з метою уникнення відповідальності. Вказує, що позивачем не подавалася інформація, що вантажний автомобіль марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_3 , який є засобом провадження ліцензованої господарської діяльності останнього, щодо передання його у користування іншій особі. Тому, такий транспортний не міг використовуватися ФОП ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 не подавав інформацію органу ліцензування через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті про передачу автомобіля в користування іншій особі згідно підпункту 2 пункту 16 Ліцензійних умов; не оформляв у встановленому законодавством порядку передачу права користування транспортним засобом та не отримував тимчасовий реєстраційний талон, що засвідчує таке право. Посилаючись на обґрунтування та підстави, викладенні в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа та поштовим повідомленням про вручення.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) проводилась перевірка на а/д М-03 “Київ-Хаків-Довжанський» 448 км.

Уповноваженими особами Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено перевірку транспортного засобу марки DAF державний реєстраційний номер НОМЕР_4 з напівпричепом KRONE НОМЕР_5 .

Згідно зі свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником вказаного транспортного засобу.

Результати перевірки оформлені актом №АР107358 від 15.04.2025, яким зафіксовано порушення позивачем, передбачене ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, п.6.1 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010, перевізник не забезпечив водія документами визначеними ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме особистою карткою водія, роздруківкою цифрового тахографа.

За результатами розгляду справи Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті за порушення ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт» винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №130731 від 08.05.2025, якою на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем в акті перевірки №АР107358 від 15.04.2025 зазначено, що транспортний засіб належить ФОП ОСОБА_3 . Отже, уповноваженими особами відповідача досліджено зміст товарно-транспортної накладної №150425 від 15.04.2025, в якій в якості перевізника зазначено ФОП ОСОБА_3 . Проте, відповідачем складено оскаржуване рішення про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , тобто відповідачем протиправно винесено постанову серія ПШ №130731 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 , як до автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону № 2344-III.

Так, судом першої інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником вказаного транспортного засобу стосовно якого проводилася рейдова перевірка.

Колегія суддів , проаналізувавши положення Закону № 2344-III та Інструкції № 385, зазначає, що відповідальності за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажу підлягають саме автомобільні перевізники, а не власники транспортних засобів.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.

Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Колегія суддів звертає увагу на те , що вказана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні вимог ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

При встановленні посадовими особами органу державного контролю факту перевезення вантажів з недотриманням Закону № 2344-III, джерелом інформації про суб'єкта відповідальності за таке порушення законодавства про автомобільний транспорт є насамперед відомості товарно-транспортної накладної, яка супроводжує вантаж, про автомобільного перевізника, оскільки перевізник може не співпадати з водієм, який керує транспортним засобом, чи власником (користувачем) транспортного засобу, зазначеним у реєстраційних документах.

Тому відомості товарно-транспортної накладної, зокрема про особу автомобільного перевізника, повинні бути обов'язково зафіксовані посадовими особами органу державного контролю у відповідних документах.

При цьому відповідно до ст. 1 "Правил дорожнього руху України" власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.

Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб і особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.

Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.

Відтак належність на праві власності автомобіля іншій особі не вказує на неможливість передання такого транспортного засобу в користування іншій особі для власних потреб. При цьому використання третьою особою такого автомобіля не позбавляє обов'язку дотримуватись вимог закону, в тому числі і під час перевезення нею або водієм товарів (вантажів).

В постанові Верховного суду від 21 березня 2024 року у справі № 240/10400/23 суд касаційної інстанції дійшов висновку , що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов'язковими при її оформленні.

В матеріалах справи міститься копія товарно-транспортної накладної №150425 від 15.04.2025, яка була надана водієм ОСОБА_4 посадовій особі Державної служби України з безпеки на транспорті під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), в якій вказано: автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_3 , замовником - ФОП ОСОБА_5 , вантажовідправником ФОП ОСОБА_6 , вантажоодержувачем ФОП ОСОБА_5 .

Тобто, під час перевірки транспортного засобу - водієм надано уповноваженим особам контролюючого органу товарно-транспортну накладну №150425 від 15.04.2025, у якій позивач ОСОБА_1 не фігурує а ні в якості замовника, а ні в якості вантажовідправника або вантажоодержувача.

В акті перевірки №АР107358 від 15.04.2025 перевіряючим вказано, що транспортний засіб належить ФОП ОСОБА_3 .

Також, в акті перевірки перевіряючим не відображено будь-якої інформації стосовно ОСОБА_1 .

Доказів того, що позивач є автомобільним перевізником вантажу, який перебував у транспортному засобі під час проведення перевірки, матеріали справи не містять.

Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.

Варто зауважити, що ФОП ОСОБА_1 не був зазначена як автомобільний перевізник у товаро-транспортній накладній, яку надано відповідачу водієм під час перевірки, а інших доказів того, що саме ФОП ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.

Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що саме позивачем під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.

Та обставина, що власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , має значення для з'ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.

В обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача , внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Вказані обставини відповідач зобов'язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки 15.04.2025 року автомобільним перевізником був саме ОСОБА_1 , тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводів щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.

У постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 Верховний Суд вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 30.09.2025 по справі №440/5385/24.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 по справі №440/5385/24 прийшов до висновку, що під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідач не досліджував документи, на підставі який надалася послуга перевезення вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної від 23 жовтня 2023 року № 23/10-1 в контексті визначення особи, яка має правовий зв'язок із перевезенням вантажу та безпосередньо надавала відповідну послугу, а зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта проведення перевірки щодо відсутності передбачених законодавством документів.

Також, Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 по справі №440/5385/24 зазначив, що під час під час здійснення уповноваженими особами Укртрансбезпеки контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки. Вказав, що відповідач був зобов'язаний під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органі Укртрансбезпеки встановити дійсного автомобільного перевізника, проте він цього не здійснив та, як наслідок, протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності з огляду на те, що остання є власником транспортного засобу, а не перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, тому не має відношення до подій, які описані в акті перевірки та спірній постанові.

Колегія суддів зазначає, що обов'язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.

При цьому, притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.

Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.

Доводи апелянта щодо не подання позивачем інформації органу ліцензування через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті про передачу автомобіля в користування іншій особі згідно підпункту 2 пункту 16 Ліцензійних умов та не оформлення у встановленому законодавством порядку передачі права користування транспортним засобом , не отримання тимчасового реєстраційного талону, що засвідчує таке право до увагу судом не приймаються , оскільки Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 по справі №440/5385/24 зазначив, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов'язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанцій відповідають загальним підходам сформованим Верховним Судом стосовно належного установлення автомобільного перевізника щодо якого проводиться перевірка, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 , від 21 грудня 2023 року у справі № 440/9668/22 , від 22 грудня 2023 року у справі № 140/6451/22 , від 24 січня 2025 року у справі №520/11723/23 та від 30.09.2025 по справі №440/5385/24.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Посилання відповідача на висновки, викладені у постановах суду апеляційної інстанцій не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України ураховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у постановах суду апеляційної інстанції.

Інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 520/15668/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко

Попередній документ
133993283
Наступний документ
133993285
Інформація про рішення:
№ рішення: 133993284
№ справи: 520/15668/25
Дата рішення: 11.02.2026
Дата публікації: 13.02.2026
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; транспорту та перевезення пасажирів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відмовлено у відкритті провадження (19.03.2026)
Дата надходження: 02.03.2026
Предмет позову: про визнання протиправною та скасування постанови
Учасники справи:
головуючий суддя:
МАЦЕДОНСЬКА В Е
ПОДОБАЙЛО З Г
суддя-доповідач:
БАБАЄВ А І
МАЦЕДОНСЬКА В Е
ПОДОБАЙЛО З Г
відповідач (боржник):
Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
Відділ Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
заявник апеляційної інстанції:
Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
заявник касаційної інстанції:
Державна служба України з безпеки на транспорті
позивач (заявник):
Фізична особа-підприємець Алієв Сергій Балакішийович
суддя-учасник колегії:
БІЛАК М В
МЕЛЬНИК-ТОМЕНКО Ж М
РАЛЬЧЕНКО І М
ЧАЛИЙ І С