10 лютого 2026 р.Справа № 520/27541/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК - КМК" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., по справі № 520/27541/24
за позовом керівника Куп'янської окружної прокуратури Харківської області
до Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК - КМК"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області (вул. Василя Стуса (Лєрмонтова), 2, смт Шевченкове, Куп'янський район, Харківська область, 63601, код ЄДРПОУ 45098470) щодо набуття права власності на безхазяйне майно, а саме нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області;
- зобов'язати Шевченківську селищну військову адміністрацію Куп'янського району Харківської області вчинити дії, спрямовані на набуття права комунальної власності на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі № 520/27541/24 адміністративний позов керівника Куп'янської окружної прокуратури Харківської області (вул. Центральна, буд. 9-А, смт. Шевченкове, Харківська обл., Куп'янський р-н, 63601) до Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області (вул. Василя Стуса, буд. 2, с-ще Шевченкове, Харківська обл., Куп'янський р-н, 63601), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-КМК" (вул. 40 років Перемоги, буд. 6, с-ще Борівське, Харківська обл., Куп'янський р-н, 63661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області щодо набуття права власності на безхазяйне майно, а саме нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
Зобов'язано Шевченківську селищну військову адміністрацію Куп'янського району Харківської області вчинити дії, спрямовані на набуття права комунальної власності на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК-КМК» подало апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі № 520/27541/24 та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову керівника Куп'янської окружної прокуратури Харківської області відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що спірна будівля насосної станції розташована за адресою: Харківська область, Купянський район, с. Новомиколаївка, вул. Штонди 39а, знаходиться на балансі ТОВ «ВОСТОК-КМК», має інвентарізаційний номер 10300042 та використовуєтся в діяльності підприємства. Скаржник зазначає, що відповідно до договору № 47/КП від 04.10.2009 спірна будівля насосної станції була придбана ТОВ «ВОСТОК-КМК» у ТОВ «Новомиколаївське»; вказаний договір не пройшов державну реєстрацію, проте відсутність такої реєстрації не дає права вважати спірну будівлю безхазяйним майном в розумінні статті 335 Цивільного кодексу України. Додатково в апеляційній скарзі наголошено, що 26.07.2023 року Державним агенством водних ресурсів України був виданий дозвіл ТОВ «ВОСТОК-КМК» на спеціальне водокористування № 61/ХР/49д-23, при цьому у державного органу, що видавав вказаний дозвіл, не виникало жодних питань з приводу права власності на спірну будівлю насосної станції та документів, що були надані. Апелянт звертає увагу на те, що прокуратура не мала права на звернення до суду з вказаним позовом, а представник прокуратури звернувся до суду лише в жовтні 2024 року, з пропуском тримісячного строку, адже вже з лютого 2021 року були відомі обставини, які стали підставою для звернення до суду (з прийняттям рішення Господарського суду Харківської області 15.02.2021).
18.02.2025 позивач направив до Другого апеляційного адіміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують набуття ТОВ «ВОСТОК-КМК» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна на адресу суду не надано, а рішенням Господарського суду Харківської області 15.02.2021 у справі № 922/3496/20 було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ВОСТОК-КМК» до Шевченківської селищної ради Куп'янського району про визнання права власності на вказану нежитлову будівлю за набувальною давністю; вказане рішення Господарського суду Харківської області набрало законної сили 18.03.2021. Позивач зазначає, що Державним агенством водних ресурсів України правова оцінка будь-яким правовстановлюючим документам на нерухоме майно, крім правовстановлюючих документів на водні об'єкти (для орендарів водних об'єктів), не надається. Також позивач наголошує, що у даній справі прокуратура звернулася до суду в інтересах держави як самостійний позивач відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України; про наявність зазначеного порушення окружній прокуратурі стало відомо з листа Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 01.07.2024 № 02-19/1391, тому строк звернення до суду з позовом пропущено не було.
На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Шевченківського (на цей час - Куп'янського) району Харківської області знаходиться нежитлова будівля водокачки (насосної станції).
Станом на 24.09.2024 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державний режстр іпотек не містять інформації стосовно власника або користувача даної будівлі.
Відповідно до листа КП «Шевченківське бюро технічної інвентаризації» № 28 від 02.09.2024, згідно з інвентаризаційною справою Бюро станом на 31.12.2012 за адресою Харківська область, Куп'янський район, с. Новомиколаївка, вул. Штонди, 39а майно не зареєстроване.
ТОВ «ВОСТОК-КМК» користується насосною станцією за адресою Харківська область, Куп'янський район, с. Новомиколаївка, вул. Штонди, 39а, що не заперечується сторонами у справі.
При цьому, Господарським судом Харківської області 15.02.2021 прийнято рішення у справі № 922/3496/20, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ВОСТОК-КМК» до Шевченківської селищної ради Куп'янського району про визнання права власності на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв. м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області, за набувальною давністю.
Частиною 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Господарським судом Харківської області у рішенні від 15.02.2021 у справі № 922/3496/20 встановлено наступне.
Згідно з накладною № б/н від 04.10.2009, ТОВ «Новомиколаївське» передало, а ТОВ «ВОСТОК-КМК» прийняло товар, в тому числі насосну станцію вартістю 1000,00 гривень.
Даний договір нотаріально не посвідчений, а також не проведена його державна реєстрація, тобто договір укладений у простій письмовій формі.
31.08.2010 рішенням XX сесії V скликання Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району Харківської області було присвоєно адресу об'єкту нерухомого майна, а саме водокачці - вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка, Шевченківський район Харківська область.
Комунальним підприємством «Шевченківське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області.
У вказаному рішенні Господарський суд Харківської області, дослідивши договір купівлі-продажу від 04.10.2009, підписаний між позивачем та ТОВ "Новомиколаївське", встановив, що право власності на товар переходить до покупця в момент повного розрахунку (п. 1.3). Також, покупець зобов'язаний прийняти товар і розрахуватися за нього не пізніше 01.12.2009 р. (п. 2.2).
Однак, доказів здійснення розрахунку за договором позивачем надано не було.
Крім того в рішенні суду від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20 зазначено, що з договору та накладної до цього договору від 04.10.2009 неможливо встановити відомості про те, що саме спірне майно є його предметом, оскільки вони не містять будь-яких ідентифікуючих ознак цього майна та відомостей про його місцезнаходження.
Разом з цим, Господарський суд Харківської області у рішенні від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20 зазначив, що в матеріалах справи міститься паспорт насосної станції за адресою вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка, в якому не зазначено рік спорудження, дата введення в експлуатацію. Вказаний паспорт розроблений КП Шевченківське БТІ 28.04.2020 року. Проте, на підставі яких документів було внесено відповідні відомості до паспорту насосної станції матеріали справи не містять, як не містять і будь-якої інформації стосовно особи (осіб), яка здійснила будівництво цієї споруди.
Господарський суд Харківської області у вказаному рішенні зазначив, що позивачем до матеріалів справи не було долучено належних та допустимих доказів на підтвердження перебування на балансі позивача спірного майна саме з 04.10.2009 р. Довідка № 74 від 23.04.2020, видана директором позивача про те, що з 04.10.2009 на балансі обліковується спірна будівля, без надання самого балансу станом на момент прийняття на свій баланс будівлі, Господарським судом Харківської області не була прийнята як належний та допустимий доказ.
Господарський суд Харківської області у рішенні від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20 дійшов висновку, що правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні, оскільки позивачем не надано жодних ґрунтовних пояснень з документальним підтвердженням обставин заволодіння спірною насосною станцією починаючи з 2009 року та, відповідно, не доведено, що при заволодінні спірним майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20 в апеляційному порядку оскаржене не було та 18.03.2021 року набрало законної сили.
У свою чергу, зі змісту листа Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 01.07.2024 № 02-19/1391, наданого на запит Куп'янської окружної прокуратури від 24.06.2024 № 60/3-2191вих-24, щодо вжитих та запланованих заходів, спрямованих на визнання безхазяйною вказаної нежитлової будівлі водокачки (насосної станції), вбачається, що станом на дату складення листа при Шевченківській селищній раді була відсутня комісія з визнання безхазяйними нежитлових будівель.
Згідно з листом Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 25.09.2024 № 02-21/2210, наданого на запит Куп'янської окружної прокуратури від 24.09.2024 № 60/3-3289вих-24, інформація щодо власника нежитлової будівлі водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , у селищній військовій адміністрації відсутня.
Позивач, вважаючи, що на території Шевченківської селищної територіальної громади Куп'янського району Харківської області перебуває нежитлова будівля водокачки (насосної станції) площею 19.89 кв.м, яка має ознаки безхазяйного майна, звернувся до суду з позовною заявою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Шевченківська селищна військова адміністрація Куп'янського району Харківської області як суб'єкт права комунальної власності, що здійснює від імені та в інтересах територіальних громад відповідні права щодо володіння та розпорядження комунальним майном, упродовж тривалого часу фактично не здійснила жодних юридично значимих обов'язкових дій щодо оформлення та державної реєстрації права власності на зазначену безхазяйну нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 , тому відповідача слід зобов'язати вчинити дії, спрямовані на набуття права комунальної власності на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Частиною 2 статті 2 Закону №280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 25 Закону №280/97-ВР визначає загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Частиною 1 статті 60 Закону №280/97-ВР встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, зокрема, належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно.
Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 60 Закону №280/97-ВР).
Згідно з частиною 5 Закону №280/97-ВР, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до частини 8 статті 60 Закону №280/97-ВР, право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (стаття 329 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 335 Цивільного кодексу України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Згідно з частиною 2 статті 335 Цивільного кодексу України, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
У свою чергу, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
У пункті 1 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Отже, законодавець визначив особливі правила щодо набуття права власності на безхазяйні нерухомі речі. Перш за все, такі речі мають бути взяті на облік як безхазяйні за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться, з обов'язковим оголошенням про це у друкованих засобах масової інформації. Законодавець визначив саме такий порядок задля того щоб встановити власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення такої речі, або ж заявити про свої права на вказану річ. Необхідність постановки на облік речі як безхазяйної обумовлена також тим, що лише по закінченню чітко визначеного періоду - 1 року, що обчислюється з моменту взяття такої речі на облік, виникнуть правові підстави для визнання власником речі іншої особи. При цьому, саме орган місцевого самоврядування є зацікавленою особою щодо набуття права власності на безхазяйну нерухому річ.
Розглядаючи питання щодо набуття права власності на об'єкти безхазяйного нерухомого майна, в тому числі щодо взяття безхазяйної нерухомої речі на облік, потрібно враховувати наявність (чи відсутність) самого факту існування безхазяйного майна.
Так, за правилами частини першої статті 335 Цивільного кодексу України лише те майно, яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним.
В такому контексті поняття «не має власника» та «власник невідомий» об'єднує одна спільна категорія - відсутня особа, яка б могла оспорити право власності на нерухоме майно (як-то право володіння, користування чи розпорядження таким майном).
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25.08.2025 у справі №440/11384/24.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми права та те, що нерухоме майно знаходиться на території Шевченківської селищної військової адміністрації, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо вчинення дій, передбачених частиною 2 статті 335 Цивільного кодексу України.
Водночас, частиною 14 статті 18 Закону №1952-IV передбачено, що взяття на облік безхазяйного нерухомого майна проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 82 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127), взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса в установленому для державної реєстрації прав порядку з урахуванням особливостей, визначених пунктами 83-88 цього Порядку.
Згідно з пунктом 84 Порядку №1127, за результатом розгляду заяви, а також за наявності відомостей про технічні характеристики відповідного безхазяйного нерухомого майна, отриманих з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, чи відомостей про земельну ділянку, сформовану за рахунок невитребуваної земельної частки (паю), отриманих з Державного земельного кадастру, державний реєстратор приймає рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або рішення щодо відмови у взятті на такий облік.
Відповідно до пункту 85 Порядку №1127, державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.
Отже, наведеними положеннями Порядку №1127 визначена процедура передання у комунальну власність безхазяйного нерухомого майна, яка включає звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, звернення органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, до суду за переданням нерухомого майна за рішенням суду у комунальну власність.
З матеріалів справи вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля водокачки (насосної станції) площею 19.89 кв.м.
Зазначена будівля перебуває на території Шевченківської територіальної громади Куп'янського району Харківської області.
Як слідує зі змісту листа Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 01.07.2024 № 02-19/1391, станом на дату складення листа при Шевченківській селищній раді була відсутня комісія з визнання безхазяйними нежитлових будівель.
Відповідно до листа КП «Шевченківське бюро технічної інвентаризації» № 28 від 02.09.2024, згідно з інвентаризаційною справою Бюро станом на 31.12.2012 за адресою Харківська область, Куп'янський район, с. Новомиколаївка, вул. Штонди, 39а майно не зареєстроване.
Станом на 24.09.2024 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державний реєстр іпотек не містять інформації стосовно власника або користувача даної будівлі.
Згідно з листом Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 25.09.2024 № 02-21/2210, інформація щодо власника нежитлової будівлі водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , у селищній військовій адміністрації відсутня.
Колегія суддів зазначає, що на орган місцевого самоврядування покладається обов'язок щодо вчинення дій, пов'язаних із взяттям на облік безхазяйного майна, яке знаходиться на території відповідної громади.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 340/11130/21.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наявності підстав та відповідних повноважень, Шевченківська селищна військова адміністрація Куп'янського району Харківської області як суб'єкт права комунальної власності, що здійснює від імені та в інтересах територіальних громад відповідні права щодо володіння та розпорядження комунальним майном, фактично не здійснила дій щодо оформлення та державної реєстрації права власності на зазначену безхазяйну нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області, що передбачені частиною 2 статті 335 Цивільного кодексу України, а саме не подала заяву про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі та не зробила відповідне оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Доводи ТОВ «ВОСТОК-КМК» про те, що спірна будівля насосної станції за адресою Харківська область, Купянський район, с. Новомиколаївка, вул. Штонди 39а була придбана згідно з договором купівлі-продажу № 47/КП та знаходиться на балансі ТОВ «ВОСТОК-КМК» та не є безхазяйним майном в розумінні статті 335 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними, адже ТОВ «ВОСТОК-КМК» не надано жодних належних доказів права власності на спірну будівлю.
Крім того, колегія суддів вказує на те, що спір про право власності ТОВ «ВОСТОК-КМК» на спірне нерухоме майно вже було вирішено Господарським судом Харківської області у рішенні від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20.
У даному рішенні Господарський суд Харківської області на підставі оцінки зазначеного позивачем договору купівлі-продажу № 47/КП та технічного паспорта б/н на виробничий будинок водокачки (насосної станції) по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка дійшов висновку, що правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні, оскільки позивачем не надано жодних ґрунтовних пояснень з документальним підтвердженням обставин заволодіння спірною насосною станцією починаючи з 2009 року та, відповідно, не доведено, що при заволодінні спірним майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.02.2021 року у справі № 922/3496/20 в апеляційному порядку оскаржене не було та 18.03.2021 року набрало законної сили.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що спір про право власності ТОВ «ВОСТОК-КМК» на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області вирішено, у ході якого господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на дану нежитлову будівлю з огляду на наявність договору купівлі-продажу № 47/КП.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно знаходиться на балансі ТОВ «ВОСТОК-КМК» та має інвентарізаційний номер 10300042, а тому спірне майно не є безхазяйним в розумінні статті 335 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 Розділу 1 «Загальні положення» наказу Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561 «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів» (далі - Наказ № 561), основними засобами вважаються матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, виконання робіт і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Згідно з п. 4 Розділу 1 «Загальні положення» Наказу № 561, одиницею обліку основних засобів є окремий об'єкт. Окремим об'єктом основних засобів є: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; незавершені капітальні інвестиції; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
За приписами п. 5 Розділу 1 «Загальні положення» Наказу № 561, господарські операції з будівництва, виготовлення, придбання, введення в експлуатацію, підтримання в робочому стані, поліпшення і вибуття основних засобів оформлюються підприємствами первинними документами, які розкривають інформацію про назву первинного документу, яка характеризує оформлену господарську операцію; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст, кількісні та вартісні показники обсягу господарської операції; назву об'єкта основних засобів, його інвентарний номер, дату початку і місце експлуатації, термін корисного використання; технічну характеристику (площа, обсяг, місткість, потужність тощо) та вартість об'єкта основних засобів, його переоцінку, ремонт, поліпшення та амортизацію; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; перелік технічної документації, що передається (приймається) разом з об'єктом основних засобів, вид і кількість дорогоцінних металів, що містяться в об'єкті основних засобів; походження коштів (власні, цільові), використаних для придбання, будівництва і поліпшення основних засобів, та про безоплатно одержані основні засоби; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 7 Розділу 2 «Класифікація основних засобів» Наказу № 561, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема, за такими групами: 1. Основні засоби; 1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
Відповідно до п. 10 Розділу «Облік надходження основних засобів» Наказу № 561, підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів.
Отже, перебування на балансі основного засобу підтверджується актом приймання-передачі (введення в експлуатацію) даного засобу.
Водночас, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) ТОВ «ВОСТОК-КМК» нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що інвентаризаційний опис свідчить лише про фактичну наявність майна на балансі підприємства. Перебування майна на балансі не є підставою та доказом виникнення у особи права власності на це майно, оскільки така підстава для набуття права власності не передбачена законом; факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства.
Аналогічна правова позиція міститься у поставах Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №922/2773/21, від 20.12.2023 у справі №914/3178/22.
Колегія суддів також відхиляє доводи ТОВ «ВОСТОК-КМК» про наявність дозволу на спеціальне водокористування № 61/ХР/49д-23 від 26.07.2023 як підтвердження того, що спірне майно не є безхазяйним в розумінні статті 335 Цивільного кодексу України, оскільки такий дозвіл не підтверджує право власності на спірне майно. Даний дозвіл видано Державним агентством водних ресурсів України на користування ТОВ «ВОСТОК-КМК» свердловиною б/н в межах сел. Борівське Шевченківської ТГ Куп'янського райнону Харківської області, а не на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що починаючи з часу прийняття Господарським судом Харківської області рішення про відмову в задоволенні позову, ТОВ «ВОСТОК-КМК» було позбавлене можливості оформити право власності на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
Крім цього, відповідно до частини 2 статті 335, після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що ТОВ «ВОСТОК-КМК» не позбавлене права до закінчення цього строку заявити про право власності на спірне нерухоме майно та оформити право власності на нього в установленому законодавством порядку.
Стосовно ТОВ «ВОСТОК-КМК» про те, що керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області не мав права на звернення до суду з позовом у даній справі, звернувся до суду з позовом з пропуском тримісячного строку, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства у розумінні частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 8 частини першої статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 4 статті 5 КАС України).
Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, тоді як самі суб'єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною 4 статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
За приписами частини 5 статті 53 КАС України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Даний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №240/401/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Колегія суддів також враховує, що у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18 було зазначено, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна місцева рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем; іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль за діяльністю органу місцевого самоврядування, зокрема шляхом звернення до суду з позовом до такого органу про оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади, міститься й у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.
Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:
- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;
- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;
- у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.
Отже, з наведеного слідує, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Враховуючи вищезазначені законодавчі приписи та практику Верховного Суду, предмет та підстави позову, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі має право на звернення до суду.
Водночас, згідно з частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому тримісячний строк звернення до суду у суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб'єкту право на пред'явлення визначених законом вимог.
Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.09.2021 у справі № 420/473/20, від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22.
Як вбачається з матеріалів справи, керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області у позові обґрунтовує необхідність представництва інтересів держави у суді порушенням відповідачем вимог законодавства про володіння та розпорядження комунальним майном шляхом бездіяльності щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області, чим було заподіяно шкоду інтересам держави у відповідній сфері.
При цьому, як було зазначено вище, згідно з частиною 2 статті 335 Цивільного кодексу України, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Отже, на підставі положень вищенаведених норм права можна дійти висновку про те, що саме орган місцевого самоврядування є заявником реєстрації речових прав у разі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
У зв'язку з вищезазначеним, керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Шевченківської селищної військової адміністрації з листом від 24.06.2024 № 60/3-2191вих-24, у якому з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді просив у термін до 02.07.2024 проінформувати Шевченківський відділ Куп'янської окружної прокуратури щодо вжитих Шевченківською селищною радою та Шевченківською селищною військовою адміністрацією та запланованих заходів, спрямованих на визнання безхазяйною нежитлової будівлі водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
У свою чергу, зі змісту листа Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області від 01.07.2024 № 02-19/1391, наданого на запит Куп'янської окружної прокуратури від 24.06.2024 № 60/3-2191вих-24, щодо вжитих та запланованих заходів, спрямованих на визнання безхазяйною вказаної нежитлової будівлі водокачки (насосної станції), вбачається, що станом на дату складення листа при Шевченківській селищній раді була відсутня комісія з визнання безхазяйними нежитлових будівель.
Із матеріалів справи вбачається, що керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області 01.10.2024.
Колегія суддів також доходить висновку про те, що підстави для представництва інтересів держави у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неналежне виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
У даній справі такі підстави виникли з 01.07.2024 - дати листа № 02-19/1391, у якому містилася відповідь Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області на запит Куп'янської окружної прокуратури про встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, а тому колегія суддів вважає, що звернення прокурора із позовом 01.10.2024 року здійснено у межах тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22.
Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом з дотриманням тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області щодо набуття права власності на безхазяйне майно, а саме нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області, зобов'язання Шевченківської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області вчинити дії, спрямовані на набуття права комунальної власності на безхазяйне майно - нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею 19.89 кв.м, що розташована по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Куп'янського району Харківської області.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Отже, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК - КМК" -залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі № 520/27541/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 11.02.2026 року