11 лютого 2026 р. Справа № 440/4588/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2025, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, м. Полтава, повний текст складено 15.08.25 у справі № 440/4588/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом також - відповідачі), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області від 21.01.2025 № 047150030153 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 27.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1990 по 01.04.1992, з 06.04.1992 по 07.09.1994, з 10.09.1994 по 12.11.1998 та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 27.10.2024.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2025 №047150030153 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 лютого 1990 року по 01 квітня 1992 року, з 06 квітня 1992 року по 07 вересня 1994 року, з 10 вересня 1994 року по 12 листопада 1998 року, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2025 року про призначення пенсії за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував обставини справи, зокрема того, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до ст. 26 Закону № 1058. Згідно трудової книжки до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 06.04.1992 по 07.09.1994, оскільки печатка, якою завірено даний запис, не придатна для сприйняття; з 10.09.1994 по 12.11.1998, оскільки при прийнятті на роботу не зазначено назву організації. До пільгового стажу по Списку № 1 не зараховано періоди роботи згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 23.04.2024 № 318/1 та від 16.04.2024 № 28, оскільки дані довідки не відповідають додатку 5 (відсутня інформація щодо роботи без збереження заробітної плати).
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 14 січня 2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 66/.
До заяви про призначення пенсії позивачем було додано, зокрема: копію паспорта серії НОМЕР_2 /а.с. 67 зворотній бік-69/, копію трудової книжки серії НОМЕР_3 /а.с. 72 - 73/, копії довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 23.04.2024 №318/4 та від 16.04.2024 №28 /а.с. 75-76/.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким прийнято рішення від 21.01.2025 №047150030153 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку /а.с. 58/.
У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 15 днів, список 1 становить 1 рік, з урахуванням додаткових років за списком №1 стаж становить 23 роки 7 місяців 15 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 28.02.1985 р.: з 01.02.1990 по 01.04.1992 - оскільки є наявне виправлення в номері наказу на прийняття, з 06.04.1992 по 07.09.1994 - оскільки печатка, якою завірено даний запис, не придатна для сприйняття, з 10.09.1994 по 12.11.1998 - оскільки при прийнятті на роботу не зазначено назву організації. Крім того, вказано, що до пільгового стажу по Списку №1 не зараховано період роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 23.04.2024 №318/1, виданої ТОВ "Сталь сервіс груп", оскільки довідку підписано інспектором з відділу кадрів, що не передбачено пуком 20 Порядку №637 згідно з Додатком 5, відсутні документи (довіреність, наказ), які підтверджують право підпису "особа, яка тимчасово здійснює повноваження підпису начальника відділу кадрів".
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим визнав протиправним та скасував таке рішення.
З огляду на встановлення під час розгляду справи порушення прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 лютого 1990 року по 01 квітня 1992 року, з 06 квітня 1992 року по 07 вересня 1994 року, з 10 вересня 1994 року по 12 листопада 1998 року, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2025 року про призначення пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування "№ 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 за № 22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 за № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.06.2014 за № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 за № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
За приписами п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі також - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції № 58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції № 58).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 за № 162.
Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов'язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Як убачається з матеріалів справи, у спірному рішенні № 047150030153 від 21.01.2025 відповідачем до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 28.02.1985: з 01.02.1990 по 01.04.1992, оскільки є наявне виправлення в номері наказу на прийняття, з 06.04.1992 по 07.09.1994, оскільки печатка, якою завірено даний запис, не придатна для сприйняття, з 10.09.1994 по 12.11.1998, оскільки при прийнятті на роботу не зазначено назву організації.
Разом з цим, із системного аналізу наведених норм випливає, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
З огляду на зазначене, відповідачу слід урахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.
Разом з тим, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 /а.с. 16-30/ містить записи, зокрема:
- від 01 лютого 1990 року, згідно з яким позивача прийнято учнем ливарника виробів із пластику в цех 48 Приладобудівельного заводу "Сокіл", згідно наказу 164кб від 24.01.1990;
- від 01 квітня 1992 року, згідно з яким позивача звільнено за бажанням працівника відповідно до ст. 38 КЗпП УССР, згідно наказу 3562кб від 30.03.1992;
- від 06 квітня 1992 року, згідно з яким позивача прийнято водієм 3 класу в автогаражі Колгоспу "Львівській", згідно наказу №15-кл від 06.04.1992;
- від 07 вересня 1994 року, відповідно до якого позивача звільнено з роботи відповідно до ст. 38 КЗоТ України (за власним бажанням), згідно наказу №60кл від 06.08.1994;
- від 10 вересня 1994 року, відповідно до якого позивача прийнято водієм ІІ класу, згідно наказу №63-А від 09.09.1994;
- від 12 жовтня 1998 року, згідно з яким позивача звільнено з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), згідно наказу 74-ВС від 10.11.1998.
Суд зауважує, що запис про прийняття на роботу позивача 01.02.1990 містить чітку дату прийняття - 01.02.1990, дату наказу - 24.01.1990. Надалі запис про звільнення позивача засвідчений підписом уповноваженої особи роботодавця та печаткою установи, а відтак виправлення у номері наказу про прийняття не спростовує період роботи позивача до дати звільнення включно. Неможливість сприйняття печатки, якою завірено запис у трудовій книжці за період роботи 06.04.1992 по 07.09.1994, також не перешкоджає встановити роботодавця позивача та період роботи. Факт не зазначення назви організації при прийнятті на роботу позивача з 10.09.1994 не спростовує стаж роботи позивача по 12.11.1998 у відповідній організації, оскільки запис про звільнення позивача засвідчений підписом уповноваженої особи роботодавця та печаткою установи, яка дозволяє встановити найменування останньої.
З урахуванням наведеного посилання пенсійного органу на недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у врахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу при призначенні пенсії.
Стосовно незарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 по Списку №1 періоду роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 23.04.2024 №318/1, виданої ТОВ "Сталь сервіс груп", суд зазначає, що позивачем в позовній заяві не оскаржується факт незарахування Пенсійним органом пільгового стажу роботи, відтак суд не надає оцінку вказаній частині рішення.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2025 № 047150030153 про відмову в призначенні пенсії та його скасування.
З огляду на протиправність рішення відповідача, висновок суду першої інстанції про зобов'язання останнього зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 лютого 1990 року по 01 квітня 1992 року, з 06 квітня 1992 року по 07 вересня 1994 року, з 10 вересня 1994 року по 12 листопада 1998 року, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , є правильним.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Прийняття рішення про призначення пенсії за віком належить до повноважень відповідача.
Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Pedersen and Baadsgaard проти Данії» від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії визначено саме ГУ ПФУ в Полтавській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2025 року про призначення пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі № 440/4588/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова