11 лютого 2026 р. Справа № 440/10013/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 02.10.25 у справі № 440/10013/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім'ї;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у Збройних силах України в запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою бабусею, ОСОБА_2 , якій згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.09.2023 серія 12 ААГ №102932 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2025 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 14 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків суду у цій справі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, із посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, зазначає, що бабуся позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду та, окрім позивача, має членів родини, а саме: дочку - ОСОБА_3 - першого ступеня спорідненості та онуку - ОСОБА_4 - другого ступеня спорідненості. З правових висновків Верховного Суду вбачається, що проживання матері та сестри поза межами України не означає, що вони не можуть виконувати догляд за своєю родичкою. Їх не бажання здійснювати такий догляд не має ніякого юридичного значення.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до відповідача з рапортом від 19.06.2025 (вх.№ 2207/2/1 від 20.06.2025) на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої та частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи.
У листі Військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2025 №2/1/3/4920 наведено, що з наданих до рапорту документів убачається, що у ОСОБА_2 наявна донька - ОСОБА_3 , а також онука - ОСОБА_5 , проте, не надано документів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. З огляду на викладене відсутні правові підстави для звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.
Позивач, уважаючи протиправною відмову відповідача щодо звільнення його з військової служби, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при розгляді рапорту позивача відповідачем вчинені дії не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2025 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 14 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків суду у цій справі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні постійно продовжувалася згідно з Указами Президента України, воєнний стан в Україні продовжує діяти станом на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено: місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтею 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з рапортом від 19.06.2025 (вх.№2207/2/1 від 20.06.2025) на звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи.
Разом з рапортом позивач, зокрема, надав відповідачу: копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертної комісією серії 12ААГ №102932 від 14.09.2023; копію висновку ЛЛК від 22.04.2025 №3; копію висновку №2 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця; копію акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 12.03.2025; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію ІПН ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_1 ; копію ІПН ОСОБА_1 ; копію військового квитка ОСОБА_1 ; подання та підстави до подання (вих.№2427 від 19.06.2025).
При дослідженні цих документів, які перебували на розгляді у відповідача, судом установлено таке.
За змістом довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №102932 від 14.09.2023 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.
Водночас згідно з висновком КНП "Машівський центр первинної медико-санітарної допомоги" № 2 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о, ОСОБА_2 потребує догляду вдома та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до осіб з інвалідністю, чи яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Отже, висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), який видається ЛКК закладу охорони здоров'я, може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою.
У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що до свого рапорту про звільнення позивач надав документи, з яких вбачається, що у його бабусі, крім нього є донька - ОСОБА_3 і онука - ОСОБА_5 . Подані документи не містили доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. На переконання відповідача, перебування сестри та матері позивача за кордоном не породжує правових підстав для звільнення позивача з військової служби.
Водночас актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 13.06.2025, встановлено таке.
Бабуся: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
За наданою інформацією та підтверджуючими документами бабуся - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи (довідка МСЕК про інвалідність від 14.09.2023 серія 12 ААГ №102932 безтерміново) та потребує постійного стороннього догляду (висновок форми №080-4/о від 22.04.2025 №2).
Дідусь: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - помер.
Син (бабусі ОСОБА_2 ): ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - помер (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 ).
Дочка (бабусі ОСОБА_2 ): ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проживає за кордоном, має громадянство Республіки Кіпр (паспорт громадянина Республіки Кіпр НОМЕР_3 дійсний до 17.06.2034).
Батько військовослужбовця (син ОСОБА_2 ): ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - помер.
Рідна сестра військовослужбовця: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає за кордоном (закордонний паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 дійсний до 13.06.2027, свідоцтво про одруження від 04.01.2006 серія НОМЕР_5 .
За висновком комісії, відповідно до абзацу чотирнадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", було встановлено, що баба ( ОСОБА_2 ) військовослужбовця - старшого солдата ОСОБА_1 , який був призваний на військову службу по мобілізації, є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, інші родичі, які можуть здійснювати догляд, не проживають. Інші документи, крім зазначених вище, не надавалися.
Абзацами першим, третім частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 у справі №5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Як установлено частиною четвертою статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття "постійний догляд" передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, на правові висновки якого посилається відповідач в апеляційній скарзі, зазначив, що при вирішенні питання про звільнення необхідно враховувати не лише формальну фізичну наявність інших родичів, але й їхню реальну здатність здійснювати догляд. Зокрема, поняття "відсутність іншого члена сім'ї" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).
З урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Таким чином, при ухваленні рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Посилаючись в апеляційній скарзі на вищевказану постанову Верховного Суду, відповідач не враховує повні висновки, зроблені Верховним Судом.
Разом із тим, відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що при розгляді рапорту позивача відповідачем вчинені дії не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у Збройних силах України в запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою бабусею, ОСОБА_2 , якій згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.09.2023 серія 12 ААГ №102932 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З метою належного та ефективного способу захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2025 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 14 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків суду у цій справі.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі № 440/10013/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц