10 лютого 2026 р.Справа № 520/5957/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О.) по справі № 520/5957/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови здійснити з 22.03.2023 перерахунок пенсії позивача, як інваліду, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, застосувавши при обчисленні розмір мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі №520/1850/24 та на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 №3-р(II)/2023 здійснити з 22.03.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як інваліду, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, застосувавши при обчисленні розмір мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 16.09.2025 позов задоволено.
25.09.2025 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 520/5957/25, який пред'явлений позивачем до примусового виконання.
06.10.2025 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 79281384 з примусового виконання виконавчого листа № 520/5957/25.
У листопаді 2025 р. позивач звернулась до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України, в якій просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/5957/25.
В обґрунтування заяви зазначила, що пенсійний орган на виконання судового рішення провів перерахунок її пенсії з 22.03.2023, проте безпідставно застосував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність замість прожиткового мінімуму на одну особу, що призвело до зменшення розміру пенсійних виплат.
Вважала, що наведені обставини свідчать про умисне невиконання відповідачем судового рішення, що є підставою для постановлення окремої ухвали.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у задоволенні заяви відмовлено.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення обставин справи, просила її скасувати та прийняти нову про задоволення заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам неналежного виконання відповідачем судового рішення, не врахував надані позивачем докази на підтвердження наведених нею обставин.
Зауважила, що суд першої інстанції, вказуючи на не надання пенсійним органом доказів, витребуваних на підставі ухвали суду від 02.12.2025, фактично визнав протиправність дій відповідача, спрямованих на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/5957/25, проте безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) не надало відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з її необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до пунктів 7, 8 ч. 2 ст. 383 КАС України у такій заяві зазначаються: інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Згідно з ч. 6 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.1 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (частина 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження").
Положенням ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду від 02.07.2025 у справі № 520/5957/25 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі №520/1850/24 та на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 №3-р(II)/2023 здійснити з 22.03.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 як інваліду, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, застосувавши при обчисленні розмір мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
З 06.10.2025 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 79281384 з примусового виконання виконавчого листа № 520/5957/25.
Тобто, станом на момент звернення позивача до суду з цією заявою, виконавчий лист № 520/5957/25 перебуває на виконанні державної виконавчої служби, доказів закінчення виконавчого провадження матеріали справи не містять.
Наведені обставини свідчать про існування у позивача можливості отримати фактичне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20 вказала, що ст. 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Верховний Суд зауважив, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Також у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №340/5977/22 зазначено, що наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що судом не встановлено, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, її звернення із заявою в порядку ст. 383 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
У постанові від 20.01.2021 (справа №640/1364/19) Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Аналіз зазначених вище норм свідчить, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби. Тобто при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України обов'язково підлягають з'ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.»
Вказаний висновок застосований також Верховним Судом у постанові від 18.06.2024 у справі № 420/10177/21.
Враховуючи те, що на час розгляду заяви триває примусове виконання рішення суду, а державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування заходів, передбачених ст. 383 КАС України.
Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідачем вживаються заходи на виконання судового рішення, зокрема, проведено перерахунок пенсії позивача з 22.03.2023 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
В свою чергу, можливе застосування пенсійним органом невірного показника прожиткового мінімуму при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 не свідчить про ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання судового рішення та не є достатніми підставами для постановлення окремої ухвали.
Натомість, наведені обставини можуть бути підставами для звернення позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 383 КАС України.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/5957/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 11.02.2026 року