Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
11 лютого 2026 р. Справа № 520/12427/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.10.25 по справі № 520/12427/25
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 травня 2020 року по 18 липня 2022 року у сумі 337776,57 грн. 57 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 77981,04 грн. грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 а доповненнями).
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 травня 2020 року по 18 липня 2022 року у сумі 337776,57 грн. 57 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 77981,04 грн. грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 травня 2020 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, за період 6 (шість) місяців, що передують звільненню позивача зі служби.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 травня 2020 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, за період 6 (шість) місяців, що передують звільненню позивача зі служби.
Іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області в апеляційній скарзі зазначає, що позивач продемонстрував пасивну поведінку, яка виразилася у зверненні до суду за захистом порушених на його думку прав більше ніж через три роки після звільнення (наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 29.09.2017 року №491, позивача було звільнено із служби цивільного захисту, за захистом своїх прав він звернувся лише у 2024 році, справа №520/18432/24).
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав власну апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну та резолютивну частину судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, що ухвалене в адміністративній справі № 520/30065/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визначивши розмір відшкодування (середній заробіток) за весь час затримки розрахунку при звільненні але не більше як за шість місяців у сумі 71159 грн. грн. 76 коп.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що обрахування (визначення) розміру компенсаційної виплати здійснюється виходячи з розміру заборгованості, що існувала на момент виникнення спору, суми загального розміру належних працівникові при звільненні з урахуванням заборгованості, а також суми обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Виходячи з вказаних вихідних даних та принципу співмірності слід вирахувати питому вагу заборгованості у сумі загального розміру належних працівникові при звільненні.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, натомість апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач по 12 травня 2020 року, проходив публічну службу в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та у відповідності до наказу Головного управління ДСНС України в Харківській області від 12 травня 2020 року № 150 о/с по особовому складу, звільнений зі служби в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п.п. 3 п. 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 (за станом здоров'я), та згідно з наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 12 травня 2020 року № 150 о/с (по особовому складу) Позивача з 12 травня 2020 року виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року ухваленого в адміністративній справі № 520/30065/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано відповідача провести з 29.01.2020 по 12.05.2020 ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ від 11.02.2020 року №57 - 131% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 року №92 - 131% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 року №124 - 90% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 року №148 - 131% посадового окладу, наказ від 12.05.2020 року № 150 про звільнення - 131% посадового окладу, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, установленої наказами: наказ від 11.01.2020 року № 16 - 50%, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 520/4311/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 25 квітня 2025 р., тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 25 квітня 2025 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 12 травня 2020 року (дата виключення з кадрів ДСНС України) по 25 квітня 2025 р. (по час повного розрахунку), тому позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при його звільненні та зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 6 (шість) місяців.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку що вимоги позивача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 337776,57 (триста тридцять сім тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 57 коп. та у сумі 77981,04 грн. (сімдесят сім тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) грн. 04 коп. який обраховано за нормативною формулою положень ст.117 КЗпП та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП, задоволенню не підлягають, оскільки обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є виключною компетенцією відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 12.05.2020 (дата виключення позивача із списків особового складу відповідача) Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення.
Спірна сума у загальному розмірі 20739,39 грн. виплачена відповідачем 25.04.2025.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 13.05.2020 по 24.04.2025.
Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, судом не конкретизовано суму, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Колегія суддів вважає, що факт стягнення судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без визначення судом конкретної суми такої компенсації не захистить порушене право позивача ефективно.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.
Так, у даній справі період з 13.05.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 24.04.2025 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
За усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений 6 місяцями.
При цьому, питання тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, вирішені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про неможливість застосування до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України.
Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачено зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювано висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Такими чином, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Слід зазначити, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Отже, Великою Палатою Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Саме такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 з військової служби є 12 травня 2020 року (день виключення зі списків особового складу), а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є березень та квітень 2020 року, а згідно із довідкою- розрахунком №297 від 28.03.2025 про перерахунок розміру грошового забезпечення відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 рок по справі № 520/30065/24 за період з 29.01.2020 по 12.05.2020 року, виплачене грошове забезпечення за березень 2020 року становить 13614,90 грн. та за квітень 2020 року - 12237,30 грн.
Грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 25852,20 грн. (13614,90 грн. + 12237,30 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 12926,10 грн. (13614,90 грн. + 12237,30 грн.)/2).
Так, у березні і квітні 2020 року сумарна кількість днів 61 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 423,81 грн. (13614,90 грн. + 12237,30 грн.) = 25852,20 грн./61).
Кількість днів затримки з 13.05.2020 по 18.07.2022 становить 796 днів, за період з 19.07.2022 по 24.04.2025 із урахуванням обмеження періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку, шістьма місяцями, кількість днів затримки - 184 календарних дні.
Отже, загальна кількість днів затримки розрахунку із позивачем при звільнення складає 980 дні.
Відтак, застосовуючи визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 порядок обчислення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2020 по 24.04.2025 становить 423,81 грн. х 979 = 414909,99 грн., що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості, враховуючи, що сума заборгованості грошового забезпечення, яка була несвоєчасно виплачена позивачу, становила 20739,39 грн.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує наступне.
Так, виходячи з даних Інформаційної довідки про нараховані види грошового забезпечення ОСОБА_1 , складеної Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, при звільненні на користь позивача виплачено суму у розмірі 99416,55 грн., сума заборгованості становила 20739,39 грн., тобто загальний розмір належного позивачу грошового забезпечення складав 120155,94 грн., з яких недоплачена сума грошового забезпечення - 20739,39 грн, що складає 17,26 % від загальної суми, належної позивачу.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,26 % становить 71759,76 грн., що на думку колегії суддів також не є співмірним із загальним розміром несвоєчасно сплаченої суми грошового забезпечення, що дає підстави для зменшення розміру відшкодування.
Великою Палатою Верховного суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, період затримки виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Отже, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 13.05.2020 по 24.04.2025 у сумі 10000 грн.
Інших аргументів, окрім як незгода з відсутністю обрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, апеляційна скарга позивача не містить.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у розмірі 10000 грн., у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10000 грн.".
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не обчисливши суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, зробив помилкові висновки.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року по справі № 520/12427/25, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 по справі № 520/12427/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: "Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 травня 2020 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, за період 6 (шість) місяців, що передують звільненню позивача зі служби, у сумі 10000 (десять тисяч) грн.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 по справі № 520/12427/25 залишити без змін..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов