про зупинення провадження у справі
10 лютого 2026 року Справа № 480/3073/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3073/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищого антикорупційного суду, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2025 року по березень 2025 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- стягнути із Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недонараховану та недовиплачену суму суддівської винагороди (з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів) за період січень - березень 2025 року включно, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року -3028 грн. - у загальному розмірі 285 516,66 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Суд, вивчивши письмові матеріали справи, вважає за необхідне зупинити провадження у справі, виходячи з наступного.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 236 КАС України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Як встановлено судом, предметом розгляду у цій справі є правомірність нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період січень-березень 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Разом з тим, Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі за поданням Пленуму Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді (4/364 (25) від 26.09.2025 року).
У свою чергу, положеннями статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Отже, виключно до компетенції Конституційного Суду України віднесено вирішення питання щодо відповідності положень Закону України Конституції України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Основний Закон України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абз. 2, 3 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року справа № 1-рп/99).
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року у справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційними абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", останній втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що поновлення порушеного права особи внаслідок допущення до неї конституційної несправедливості має пріоритетне значення під час розгляду справи судом у зв'язку із застосуванням до неї положень Закону, які не відповідали Конституції України не з моменту ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення щодо визнання неконституційними цих норм, а з моменту виникнення спірних відносин та застосування до них суб'єктом владних повноважень дефектної норми, оскільки принцип верховенства права у такому випадку втілюється через правозахисний судовий механізм, який серед іншого вимагає від судового органу будь-якої інстанції застосовувати Конституцію України як норми прямої дії у разі якщо він, обираючи норму права яка підлягає застосуванню до спірних відносин, дійшов до висновку, що така норма суперечить Конституції України.
Відповідно, вирішення Конституційним Судом України питання відповідності Конституції України положень абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" стосується підстав позову, заявлених позивачем у справі № 440/5154/25.
Аналогічна позиція зазначена Другим апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 01.12.2025 по справі №520/35329/24.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі до вирішення Великою палатою Конституційного Суду України іншої справи, за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік, яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
Керуючись ст. ст. 236, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Зупинити провадження в адміністративній справі №480/3073/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії до вирішення Великою палатою Конституційного Суду України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.В. Воловик