11 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/635/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у період з 07.11.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також сплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше сплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2022 по 20.05.2023, а також сплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше сплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Разом з позовною заявою представник позивача надала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої зазначила, що під час проходження військової служби, а також безпосередньо при звільненні з військової служби відповідач не повідомляв ОСОБА_1 про розмір та порядок обчислення грошового забезпечення, внаслідок чого позивачу не було відомо з якої розрахункової величини проводилось обчислення грошового забезпечення. Про порушення права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі позивач довідався з листа військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2025.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
При цьому у згаданій ухвалі суд зазначив, що з метою з'ясування питання про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом необхідно встановити факт виконання відповідачем вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, а саме - вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. На цій підставі суд зазначив, що висновок щодо дотримання позивачем строку звернення до суду у відповідній частині позовних вимог буде висловлений у ході підготовки до розгляду справи по суті або у судовому рішенні по суті.
10.02.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому міститься клопотання відповідача про повернення позовної заяви через пропуск позивачем строку звернення до суду. За твердженням представника відповідача, позивача було прийнято на військову службу та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу від 07.11.2022 №395, про що йому було надано витяг із зазначеного наказу. У витягу з наказу визначено 9 тарифний розряд та розмір посадового окладу в сумі 3170 гривень, маючи які позивач, застосовуючи Постанову №704, міг ще в листопаді 2022 року обчислити суму, з якої проводився розрахунок грошового забезпечення. Окрім того, представник відповідача зауважив, що позивач щомісяця отримував грошове забезпечення та в будь-який час мав можливість звернутись до командира з рапортом щодо надання йому розрахунку його грошового забезпечення. При переміщенні позивача по службі та виключенні із списків особового складу згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 29.04.2024 №121 позивачу, відповідно до вимог пункту 3 розділу 5 Інструкції з організації обліку особового складу ЗСУ, затвердженої наказом МОУ 15.09.2022 № 280, було виписано та видано грошовий атестат, внаслідок чого позивач в повній мірі був обізнаний, або мав бути обізнаним, з тим фактом, що його посадовий оклад та оклад за військовим званням з моменту його зарахування на службу та весь час протягом служби був обчислений з суми 1762 гривень - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Розглянувши клопотання відповідача та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цей спір стосується перерахунку грошового забезпечення, яке позивач отримував під час проходження військової служби.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що в судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022 включно) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
При цьому у вищезгаданій постанові Верховний Суд зауважив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) /пункт 77/.
За приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29.12.2025 у справі №580/9034/24 та врахований судом на підставі приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Отож грошовий атестат не містить інформації про нараховані та сплачені позивачу суми грошового забезпечення за період з 07.11.2022 по 20.05.2023, що є спірним у цій справі, з розшифровкою їх складових, а отже, не забезпечував позивачу можливості отримати повну, достовірну та зрозумілу інформацію про склад і розмір грошового забезпечення за зазначений період, у зв'язку з чим позивач об'єктивно не міг на підставі цього документа дізнатися про можливе порушення свого права на грошове забезпечення за відповідний попередній період.
Доводи відповідача про вручення ОСОБА_1 витягу з наказу від 07.11.2022 №395, у якому зазначено розмір його посадового окладу, документально не підтверджені.
Верховний Суд у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 звернув увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проаналізувавши положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд у постанові від 29.12.2025 у справі №580/9034/24 дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних відносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що відповідач на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2026 не надав доказів повідомлення позивача про розмір нарахованого та сплаченого грошового забезпечення у період проходження ним військової служби, зокрема з 07.11.2022 по 20.05.2023.
За наведених обставин, підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин та застосування відповідних правових наслідків (залишення позовної заяви без розгляду) - немає.
А тому у задоволенні клопотання відповідача належить відмовити.
Керуючись статтями 2, 5, 44, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя Олександр КУКОБА