11 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/119/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №164750008321 від 28.08.2025 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугою років, згідно із пунктом "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ОСОБА_1 періоди роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 на Градизькому рибколгоспі "Прибій" рибалкою прибережного лову, що зазначені в трудовій книжці серія НОМЕР_1 , заповненій 22.05.1990;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21.08.2025 відповідно до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на день звернення позивача зі заявою від 21.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі. Наголошує, що оскільки загальний страховий стаж позивача, який визнається відповідачем, складає 30 років 10 місяців 2 дні, з яких спеціальний стаж понад 23 роки, є всі підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років. Відтак, вважав, що рішення ГУ ПФУ в Київській області №164750008321 від 28.08.2025 є незаконним та належним чином необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню із зобов'язанням суб'єкта владних повноважень призначити позивачу пенсію за вислугу років.
Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, копію ухвали від 12.01.2026 з пропозицією подання відзиву та документів в обґрунтування своєї правової позиції ГУ ПФУ в Київській області отримало 12.01.2026 шляхом доставки в електронний кабінет.
Згідно частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 21.08.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області зі заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Київській області.
Рішенням ГУПФ України в Київській області від 28.08.2025 №164750008321 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки стаж вислуги років не підтверджено та відсутній необхідний страховий стаж (станом на 11.10.2017 року).
У рішенні від 28.08.2025 №164750008321 відповідач встановив:
страховий стаж становить 30 років 10 місяців 2 дні (станом на 11.10.2017 - 25 років 8 місяців 28 днів);
спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, не визначено.
Крім того, в рішенні вказано, що до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано період роботи за довідкою від 14.08.2025 №9 з 25.05.1994 по 31.10.2018, оскільки відповідно довідки позивач працював рибалкою прибережного лову, не зазначено судна, на яких проводилась робота, тобто не підтверджено роботу у флоті рибної промисловості, також форма довідки не відповідає формі довідки, затвердженої додатком 5 до Порядку №637, а саме відсутній підсумок стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, довідка не завірена підписами головного бухгалтера та працівника відділу кадрів.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відповідно до пункту "д" статті 55 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення).
Згідно з п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку: чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років; жінки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20 років.
В подальшому, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни:
Так, право на пенсію за вислугу років мають: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок.
Висновки щодо правозастосування
04 червні 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Конституційним Судом України акцентовано, що внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст. ст.54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, з урахуванням змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ законодавець виходив з того, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст.54, п. "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, такими, що суперечать положенням ст.ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Таким чином, починаючи з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, є такими, що втратили чинність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Посилання відповідача у спірному рішенні на ту обставину, що для призначення пенсії за віком, у відповідності до пункту "д" статті 55 Закону №1788-ХІІ станом на 11.10.2017 позивачу необхідно мати спеціальний стаж 26 років 06 місяців, суд вважає необґрунтованим, оскільки вказана норма визнана рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) неконституційною з 04 червня 2019 року.
Щодо відмови у зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи позивача рибалкою прибережного лову з 25.05.1994 по 31.10.2018 у Градизькому рибколгоспі "Прибій", суд зазначає таке.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм слідує, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до дослідженої судом в матеріалах електронної справи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.05.1990 відповідачем підтверджено роботу позивача за всі періоди (про що вказано у спірному рішенні).
Крім того, вказані дані також повністю підтверджені довідкою №9 від 14.08.2025.
Однак, період з 25.05.1994 по 31.10.2018 (який зараховано відповідачем до загального страхового стажу) не зараховано до спеціального стажу, з огляду на відсутність підсумку стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відсутність підписів головного бухгалтера та працівника відділу кадрів, наявний підпис лише голови правління Градизького рибколгоспу "Прибій".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
На думку суду, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Окремо суд вказує, що відповідач не врахував відомості довідки №9 від 14.08.2025 голови правління Градизького рибколгоспу "Прибій" про стажу ОСОБА_1 , вказавши у оскаржуваному рішенні, що в довідці не зазначено тип суден, на яких проводилась робота, працював рибалкою прибережного лову, тобто не підтверджено роботу саме у флоті рибної промисловості.
При цьому у згаданій довідці чітко й недвозначно викладена вказівка на тип судна: "МСП" (малий сіткопідіймач, 40 к.с.), який не відноситься до портових та службово-допоміжних суден.
В довідці чітко вказано, що робота ОСОБА_1 підпадає під п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як плавсклад річкового флоту і флоту рибної промисловості; оплата праці проводилася за ставками і посадовими окладами, затвердженими для членів екіпажів морського і річкового флоту.
Ці відомості в довідці були доступні відповідачу, але він необґрунтовано їх не врахував та не надав їм оцінки.
Однак ці відомості є підставою для визнання обґрунтованим твердження про те, що право ОСОБА_1 на пенсію за п.п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - наявне.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення ГУ ПФУ в Київській області від 28.08.2025 №164750008321 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "д" статті 55 Закону № 1788-XII, як особі, яка досягла 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Під час прийняття спірного рішення відповідач встановив:
вік позивача на момент звернення становив 55 років.
страховий стаж - 30 років 10 місяців 2 дні.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.05.1990 та довідкою від 14.08.2025 №9 в повній мірі підтверджується спеціальний стаж роботи позивача у період з 25.05.1994 по 31.10.2018.
Таким чином, суд дійшов висновків, що на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зі заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 мав необхідний страховий стаж понад 30 років та спеціальний стаж понад 23 роки.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періоду роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 до спеціального стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Права позивача порушені саме рішенням відповідача від 28.08.2025 №164750008321 про відмову у призначенні пенсії.
За таких обставин суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2025 №164750008321 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності необхідного стажу (страхового та спеціального), з огляду на зарахування судом періоду роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 до спеціального стажу, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови ніж та, що зазначалась вище та приймаючи до уваги, що судом обраховано загальний страховий стаж позивача (який є більшим за 30 необхідних роки) та спеціальний стаж (який є більшим за 23 роки), - належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з 21.08.2025.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб'єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.
З матеріалів справи виявлено, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.
Таким чином, суд не має іншого вибору окрім як кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, приймаючи до уваги неподання відзиву на позовну заяву, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21.08.2025, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 на Градизькому рибколгоспі "Прибій" рибалкою прибережного лову згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 заповненій 22.05.1990.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн.
З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, суд необхідно стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2025 №164750008321.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21.08.2025, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 на Градизькому рибколгоспі "Прибій" рибалкою прибережного лову згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 .
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков