Рішення від 10.02.2026 по справі 320/14123/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Київ №320/14123/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії судді: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доКабінету Міністрів України

третя особа:Міністерство соціальної політики України

провизнання протиправною та нечинною постанови в частині,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати пункт 6 частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 « Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 позовна заява №320/14123/25 розподілена судді Жуковій Є.О.

Відповідно до частини 1 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31.03.2025 визначено склад колегії суддів: Жукова Є.О. - головуючий суддя, судді: Діска А.Б., Кочанова П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 відкрито провадження у справі. Суд ухвалив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., призначено підготовче засідання на 21 травня 2025 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (третя особа).

Вказаною ухвалою витребувано від Кабінету Міністрів України належним чином засвідчені копії всіх документів, які брались до уваги та на підставі яких прийнято оскаржувану постанову; зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати оголошення про оскарження пункту 6 частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 « Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений; зобов'язано Кабінет Міністрів України у підготовче судове засідання надати докази опублікування оголошення.

У підготовчому засіданні 21 травня 2025 року колегія суддів порадившись на місці ухвалила закрити підготовче провадження у справи та перейти до судового розгляду справи по суті. У судовому засіданні учасниками справи заявлені клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на місці ухвалив продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність пункту 6 частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з таких підстав.

Положення частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058) передбачають, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати. При цьому виключень, порядку та розміру вказана стаття не містить, зазначаючи лише, що вказане питання визначається рішенням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає виключно порядок індексації пенсії, а визначення розміру індексації пенсії та інших доходів громадян України проводиться виключно законами України, як визначено ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» - із застосуванням коефіцієнту збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого та третього частини другої статті 42 Закону №1058.

Позивач звертає увагу, що відповідач здійснив перерахунок пенсії з урахуванням коефіцієнта 1,023, а не коефіцієнта 1,115, хоча в частині 1 Постанови №209 зазначено, що відповідний коефіцієнт застосовується для перерахунку пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році». Тобто, норми частини першої суперечать п. 6 частини другої в частині коефіцієнтів для проведення індексацій пенсій в залежності від дати призначення пенсії.

Оскільки норми ч. 1 Постанови №209 регулюють правовідносини згідно до яких перерахунок пенсій здійснюється згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» проводиться в не залежності від дати призначення пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115. А тому, позивачу пенсію починаючи з березня 2025 року необхідно було обчислювати із коефіцієнта 1,115 із збільшенням показника середньої заробітної плати (13559,41 грн). Однак, встановлюючи п.6 ч.2 Постанови №209 обмежуючі коефіцієнти індексації, відповідач ставить пенсіонерів, пенсія яких призначена з 2021-2024 роки, у нерівне становище, що порушує норму статті 46 Конституції України, а також положення ст. 42 Закону № 1058, які не містять застережень щодо порядку проведення індексації в залежності від дати призначення пенсії.

Як зазначає позивач, Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри соціального забезпечення осіб, у той же час, зміна, обмеження, звуження прав на належне соціальне забезпечення має відповідати Конституції України та нормам діючого законодавства.

Відповідач у своєму відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, метою прийняття оскаржуваної постанови є забезпечення проведення з 1 березня 2025 року індексації пенсій і страхових виплат, а також підвищення розмірів матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, яким здійснювалися доплати до мінімальних розмірів відповідно до програм, запроваджених у попередні роки.

Проект оскаржуваної постанови було погоджено без зауважень Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Міністерством цифрової трансформації України, також до проекту акту були висловлені зауваження (пропозиції), які були враховані, від Міністерства юстиції України, а також до проекту акту були висловлені зауваження (пропозиції), які були враховані частково від Пенсійного фонду України.

Згідно з протоколом узгоджувальної наради з урегулювання розбіжностей до проекту постанови Уряду України № 209 від 24.02.2025 було вирішено зняти зауваження Пенсійного зонду України в частині визначення в проекті оскаржуваної Постанови умов оплати підвищення пенсій громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Проект акта за результатами експертизи, проведеної Урядовим офісом координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України, не регулюється зобов'язаннями України у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правовими, та правом Європейського Союзу.

Проект акта було надіслано до Національного агентства з питань запобігання корупції для визначення необхідності проведення його антикорупційної експертизи.

Керуючись частиною сьомою статті 20 Бюджетного кодексу України з метою визначення механізму індексації пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №209.

Відповідач вважає, що позовні вимоги про визнання незаконною Постанови № 209 є необґрунтованими, оскільки оскаржувану постанову було видано в межах наданих повноважень.

Відповідач звертає увагу, що абзацами першим-п'ятим пунктом 6 розділу «Прикінцеві перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» (Закон № 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році частина друга та абзац п'ятий частини четвертої статті 42, третє речення абзацу першого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», частина друга статті 31 Закону І України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частина четверта статті 54, частина друга статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України. Тобто у 2025 році частина друга статті 42 Закону № 1058 застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пояснювальної записки до проекту оскаржуваної Постанови, у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України перед країною постали нові виклики, які вимагають від учасників бюджетного процесу зваженого та продуманого підходу до визначення напрямів витрачання бюджетного ресурсу, що дасть змогу посилити спроможність Збройних Сил України протистояти агресору та виконати соціальні зобов'язання держави.

Проектом акта запроваджено визначити коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, для забезпечення індексації пенсій і страхових виплат з 1 березня 2025 року в розмірі 1,115.

Розмір пропонованого коефіцієнта збільшення відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (12%+11%)х0,5/100+1), де 12% - зростання споживчих цін за 2024 рік, 11% - зростання показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки.

Також відповідач зазначає, що в периметр індексації відповідно до Закону не попадають маленькі пенсії, розмір яких, обчислений відповідно до статті 27 3акону, менший за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, чи розмірів мінімальних виплат, які були встановлені Урядом України в попередніх роках для найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, а також пенсії, які були призначені в останні 3-4 роки, зокрема це 2021 - 2024 роки. Проблему дотяжок до мінімальних пенсійних виплат та призначення пенсій з різних «зарплатних баз» пропонується вирішити в рамках проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і деяких інших законів України щодо удосконалення механізму обчислення пенсії та обліку пенсійних прав», який розроблено Мінсоцполітики та який готується для внесення на розгляд Уряду України.

Як вказує відповідач, з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, - 1,023 (з урахуванням першочергового спрямування видатків на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану).

Водночас, перерахунок пенсій відповідно до цього підпункту проводиться із збереженням щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» і підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році». Зазначені щомісячні доплати враховуються під час подальших перерахунків пенсії у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Зазначає, жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборони застосування коефіцієнту збільшення пенсії під час встановлення Урядом України збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році -1,023.

У такому випадку, Уряд України діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Також, у відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги до Кабінету Міністрів України є надуманими, безпідставними та необґрунтованими. Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Водночас, сторона відповідача зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки повноваження для прийняття оскаржуваної Постанови в Кабінету Міністрів України наявні відповідно до чинного законодавства - Бюджетного кодексу України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а також ураховуючи практику Верховного Суду з приводу спірних правовідносин.

Третя особа у наданих поясненнях зазначає, що з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» розроблено для забезпечення соціальної справедливості, диференціації та співмірності між розмірами пенсій, призначених у різні роки, а також проведення індексації пенсій.

Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році (12 %) і зростання середньої заробітної плати (11 %) за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021-2023 роки) Постановою № 209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115.

Третя особа зазначає, що Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 (зі змінами), передбачено, що для індексації пенсій застосовується показник середньої заробітної плати в Україні за 2017 рік, збільшений у наступні роки на визначені для індексації пенсій коефіцієнти і який наростаючим підсумком у 2024 році становив 7 994,47 грн.

Пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення" Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік" надано право Кабінету Міністрів України визначати умови і розміри індексації пенсій.

Пенсії, призначені з показників середньої заробітної плати (доходу), які перевищували загальний показник середньої заробітної плати (доходу) раніше призначених пенсій, не підлягали індексації і до їх розміру встановлювалися щомісячні доплати (у 2021 році - 100 грн, у 2022 році - 135 грн, у 2023 році - 100 грн, у 2024 році - 100 гривень).

Показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, які враховується для обчислення таких пенсій у 2021 році становив 9 118,81 грн, у 2022 році - 10 846,37 грн, у 2023 році - 12 236,71 грн, у 2024 році -13 559,41 грн, суттєво більші в розмірах від показника, з якого призначені пенсії у попередніх роках, та який підлягає індексації, (різниця сягає від 14 до 60 %), що викликає відчуття несправедливості та обурення у переважної більшості пенсіонерів, оскільки за однакових пенсійних прав їх розміри пенсій суттєво нижчі. З іншої сторони застосування для індексації таких пенсій мінімального розміру в 100 грн викликало обурення пенсіонерів, пенсії яким були призначені в останні роки.

Тому для забезпечення соціальної справедливості, диференціації та співмірності між розмірами пенсій, призначених у різні роки, у 2025 році згідно з підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 209 для пенсій, призначених у 2021-2024 роках, застосовано інший підхід до індексації пенсій замість щомісячної мінімальної доплати у розмірі 100 грн - окремі коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу), як тимчасове рішення. Зокрема: для пенсій призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році застосувати коефіцієнт збільшення 1,0575; для пенсій призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році - 1,046; для пенсій призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році - 1,034; для пенсій призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році - 1,023.

Отже, метою прийняття Постанови № 209 було забезпечення проведення з 1 березня 2025 року індексації пенсій і страхових виплат, а також підвищення розмірів матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, яким здійснювалися доплати до мінімальних розмірів відповідно до програм, запроваджених у попередніх роках.

Кабінет Міністрів України при прийнятті Постанови № 209 з метою захисту найбільш вразливих верств населення дотримався принципів збалансованості та пропорційності, з урахуванням фінансової можливості держави в умовах воєнного стану.

Зазначає, положення підпункту 6 пункту 2 пункту постанови № 209, поширюються на визначене постановою коло осіб, а саме: на отримувачів пенсій не лише за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а й на пенсії, призначені за законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Держава в період дії воєнного стану та необхідності першочергового фінансового забезпечення заходів, спрямованих на оборону, була вимушена піти на такий крок як обмеження верхньої межі індексації для того, щоб збалансувати потреби захистити якомога більшу кількість громадян через інструмент індексації, передусім тих громадян, пенсії яких є дуже низькими, і з іншого боку, щоб збалансувати фінансовий ресурс для проведення індексації для широких категорій осіб та утримати зростання нерівності між розміром пенсії громадян.

З урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оскаржуваний нормативно-правовий акт розроблено з метою забезпечення у 2025 році проведення індексації пенсії. Отже, з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, - 1,023 (з урахуванням першочергового спрямування видатків на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану).

Мінсоцполітики зазначає, що видатки бюджету на забезпечення виплати всіх пенсій у 2025 році скоротилися на 34 млрд. грн у порівнянні з 2024 роком.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» була прийнята на виконання статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Реалізація Урядом України покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими.

Також, третя особа стверджує, позивач не навів обґрунтування позовних вимог та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру. Також позивачем не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою. Кабінет Міністрів України не порушував прав позивача та діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України:

частина друга та абзац п'ятий частини четвертої статті 42, третє речення абзацу першого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376 із наступними змінами);

стаття 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399; 2023 р., № 14, ст. 39);

частина друга статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 25, ст. 92);

частина четверта статті 54, частина друга статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами);

абзац п'ятий частини п'ятої статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 22, ст. 262 із наступними змінами);

абзаци перший і другий пункту 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190 із наступними змінами);

пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 40-41, ст. 249 із наступними змінами);

частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 9, ст. 58; 2006 р., № 1, ст. 18).

Відповідно до пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (Постанова №209).

Згідно з пунктом 1 Постанови №209 установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови №209 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575;

Перерахунок пенсій відповідно до цього підпункту проводиться із збереженням щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475) і підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525), в межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом. Зазначені щомісячні доплати враховуються під час подальших перерахунків пенсії у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Незгода позивача з підпунктом 6 пункту 2 Постанови №209 зумовила його звернення з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень

Відповідно до частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 264 Кодекс адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Отже, керуючись завданнями та основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, частиною другою статті 2, статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов'язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, а відсутність такої умови є самостійною підставою для відмови у позові. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі №910/6091/19).

Суд наголошує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо при розгляді справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, то навіть у разі, якщо рішення суб'єкта владних повноважень є протиправним, підстави для задоволення позову та його скасування відсутні.

Як зазначалося вище, відповідно до частин другої та третьої статті 264 Кодекс адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Судом встановлено, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсія за віком призначена 16 лютого 2024 року із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021 -2023 роки.

З матеріалів справи встановлено, згідно з розпорядження про розрахунок розміру пенсії позивача станом на 01.03.2025 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» середній заробіток за 3 попередні роки - 13559,41 грн (за 2021-2023 роки), коефіцієнт збільшення показника ЗП - 1,023, збільшений на коефіцієнт показник ЗП - 13871,28 грн.

Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправною та нечинною Постанови №209 надав суду належні докази, що безумовно підтверджують застосування оскаржуваної частини Постанови №209 при перерахунку пенсії за віком позивачу, відтак, позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовано вказану постанову.

Повертаючись до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» в оскаржуваній частині, суд враховує таке.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Між тим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).

Статтею 1 вказаного Закону № 794-VII регламентовано, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

В контексті положень частини 1 статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (п. 3) та здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (п. 7).

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів (частина 2 статті 19 Закону № 794-VII).

За статтею 20 Закону № 794-VII до основних повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема,

у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;

у сфері національної безпеки та обороноздатності: здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України; здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань; здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу; вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань; забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей; здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану; забезпечує здійснення заходів із запобігання загрозам безпеці критичної інфраструктури та забезпечення безпеки критичної інфраструктури; забезпечує планування відновлення функціонування критичної інфраструктури у випадках надзвичайних ситуацій, яким не можна запобігти; забезпечує стійкість критичної інфраструктури до ідентифікованих загроз і небезпек; вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у порядку, визначеному законом; визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу.

Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 20 Закону № 794-VII).

Статтею 41 Закону № 794-VII регламентовано, що Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

У той же час положення частин першої - п'ятої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Статтею 50 Закону № 794-VII врегульовано порядок підготовки актів Кабінету Міністрів України.

Так, право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром України, віце-прем'єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп'ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 Закону № 794-VII постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

У той же час постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі Регламент), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно з пунктом 1 параграфу 32 глави 2 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення правової експертизи Мін'юсту та експертизи Секретаріату Кабінету Міністрів.

Відповідно до пункту 1 параграфу 33 глави 2 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри (п. 5 § 33 гл. 2 Регламенту).

При цьому під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект акта в обов'язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців (абз. 2 п. 7 § 33 гл. 2 Регламенту).

Проект акта Кабінету Міністрів розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями та висновками, передбаченими пунктами 5 та 5-1 § 33 цього Регламенту), а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) (пункт 1 § 44 Регламенту).

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

При цьому Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, проекти яких, в окремих випадках готуються міністерствами, діяльність яких підлягає контролю Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Відповідно до статті 49 Закону № 794-VII КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти, зокрема - постанови.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Наведене в сукупності свідчить про передбачене чинним законодавством України право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи та зокрема, врегульовувати порядок та розміри соціальних виплат і допомоги, враховуючи державний бюджет.

Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 (зі змінами) (далі - Положення) Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики зокрема, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, державного регулювання та нагляду за дотриманням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо призначення (перерахування) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з Фондом соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 Положення, Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належить до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Мінсоцполітики у своїй діяльності керується Конституцією та указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими України відповідно до Конституції та законами України, актами Кабінету Міністрів України іншими актами законодавства.

Відповідно Мінсоцолітики забезпечує формування та реалізацію державної політики в соціальній сфері, дотриманням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо призначення (перерахування) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодію відповідних державних органів, розробляє проекти законів та нормативно-правових актів, вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства в межах компетенції та повноважень, визначених чинним законодавством.

Згідно з статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Згідно з положеннями статті 4 Бюджетного кодексу від 8 липня 2010 року № 2456-VI бюджетне законодавство складається, зокрема, з Конституції України, Закону про Державний бюджет, інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених статтею 1 цього Кодексу, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 цієї частини статті.

На нормативно-правові акти та рішення, прийняті на підставі і на виконання вимог цього Кодексу, не поширюється дія законодавства щодо здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 03.03.2022 № 2118-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану" установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Тобто Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри соціального забезпечення осіб, які відбувають службу в воєнний час, втратили працездатність та, які перебувають на пенсії.

У той же час, суд акцентує, що зміна, обмеження, звуження таких прав на належне соціальне забезпечення має відповідати положенням Конституції України та нормам діючого законодавства.

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

Принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб'єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов'язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов'язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.

Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв'язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.

Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Так, відповідно до статті 27 Закону України №1058-ІУ розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, частиною другою статті 40 Закону 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики; Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески та, зокрема, показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення порядку здійснення індексації пенсій та розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Порядок проведення індексації пенсій урегульований статтею 42 Закону №1058-IV, якою встановлено порядок визначення коефіцієнту, на який збільшується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, такий коефіцієнт відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Отже, в силу приписів абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, не може бути меншим суми доданків, що відповідають 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році (12%) і зростання середньої заробітної плати (11%) за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021- 2023 роки) постановою №209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Вказаний коефіцієнт закріплений в пункті 1 Постанови №209 за приписами якого установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Проте, вже у підпункті 6 пункту 2 Постанови №209 встановлені відмінні від вказаного коефіцієнт збільшення, а саме: за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:

Водночас вказані показники коефіцієнта збільшення не відповідають порядку визначення такого коефіцієнту, закріпленому у абз.2 частини другої статті 42 Закону №1058-IV, важливим є і те, що сам Закон №1058-IV не визначає випадків зменшення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії та не уповноважує Кабінет Міністрів України на визначення розміру такого зменшеного коефіцієнта.

Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що підпункт 6 пункту 2 Постанови №209 суперечить нормам Закону №1058-IV, а також не узгоджується із пунктом 1 вказаної постанови №209.

Суд акцентує, запровадивши механізм щорічної індексації пенсій, зокрема, особам, пенсія яким призначена за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням уніфікованого механізму індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, незалежно від умов, з якими Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» пов'язував підстави для проведення індексації доходів, зокрема, пенсій.

Отже встановлення занижених показників коефіцієнту збільшення у підпункті 6 пункту 2 Постанови №209 нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення - підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили Закону 1058-IV.

У той же час відповідач зазначає, що у 2025 році частина друга статті 42 Закону 1058-IV застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України, зокрема, згідно з абз. 1-5 пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України:

Надаючи оцінку вказаним посиланням Кабінету Міністрів України, суд бере до уваги таке.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (статті 46 Конституції України).

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону 1058-IV, абз. 2 частини другої статті 42 якого встановлено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, не може бути меншим суми доданків, що відповідають 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Щодо посилань відповідача та третьої особи на дію воєнного стану та необхідності першочергового фінансового забезпечення заходів, спрямованих на оборону, суд зазначає таке.

Як зазначалося, в Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення, що визначено та закріплено відповідно пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Та, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу № 64/2022 постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (надалі - Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку цих обмежень.

Частиною першою та другою, двадцятою статті 20 Закону № 389-VIII визначено, правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Суд зазначає, що за частиною першою статтею 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до згаданої вище та застосованої судом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд вважає необхідним наголосити та зазначити, що норма статті 46 Конституції України гарантує та забезпечує громадянам право на соціальний захист, що відповідно включає право на забезпечення їх в разі, зокрема повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості, враховує та зауважує, що відповідно пенсії та інші види соціальних виплат, які є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом та вказана норма частини другої статті 64 Конституції України передбачає, що права і свободи громадянина "можуть" бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, виокремивши права та свободи які "не можуть бути обмежені" та передбачені такі статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Та, суд вказує, що Конституція Україні в частині 2 статті 64 передбачає "можливість" обмеження прав та свобод громадянина, що не означає регламентованим таке обмеження Конституцією України, останні "можуть" встановлюватись відповідними законами із дотриманням положень Основного закону.

Суд приймає до уваги той факт, що воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.

Повномасштабна війна та погіршення матеріального становища українців завдали суттєвих втрат добробуту мільйонів домогосподарств в Україні. Саме тому підтримка фінансової платоспроможності громадян, особливо пенсіонерів - тобто тих, для кого виплати від держави є часто єдиним джерелом доходів - є вкрай важливою для Уряду.

Проте, встановивши у Постанові №209 різні коефіцієнти збільшення, які не передбачені Законом №1058-IV, при цьому не вказавши жодних математичних розрахунків, зокрема порядку визначення таких коефіцієнтів збільшення, їх економічну доцільність, відповідач звів нанівець мету впровадження індексації для окремої категорії пенсіонерів, зокрема, для пенсіонерів, пенсії яким призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно.

Суд не може оминути увагою і посилання відповідача у відзиві, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборони застосування коефіцієнту збільшення пенсії під час встановлення Урядом України збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, та нагадує відповідачу, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Як встановлено судом, підпункт 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» є таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, порушує принципи правової визначеності, законних очікувань і стабільності законодавства, отже, оспорюваний підпункт постанови є таким, що не відповідає критеріям встановленими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та пунктом 1 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства України суд зазначає, що підпункт 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» має бути визнаний протиправним та нечинним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 265 КАС України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Отже, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1211,20 грн, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та нечинним підпункт 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

3. Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» у виданні, в якому постанову Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок Кабінету Міністрів України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення

Головуючий суддя Жукова Є.О.

Судді Діска А.Б.

Кочанова П.В.

Попередній документ

133990609

Наступний документ

133990611

Інформація про рішення:

№ рішення:	133990610
№ справи:	320/14123/25
Дата рішення:	10.02.2026
Дата публікації:	13.02.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (10.02.2026)
Дата надходження:	25.03.2025
Предмет позову:	про зобов'язання вчинити певні дії