11 лютого 2026 рокуСправа № 280/1055/26
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі про визнання протиправною та скасування постанови, скасування виконавчого провадження та постанови про розшук (арешт) майна
09 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №265/1 від 07.10.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності;
визнати протиправним та скасувати виконавче провадження, відкрите 16.12.2025 на підставі зазначеної постанови;
скасувати постанову державного виконавця від 05.02.2026 про розшук майна боржника та застосовані заходи примусового виконання;
стягнути з відповідачів судові витрати (за наявності).
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №265/1 від 07.10.2024 про притягнення мене до адміністративної відповідальності, зупинення виконавчого провадження, відкритого 16.12.2025 на підставі зазначеної постанови, зупинення дії постанови державного виконавця від 05.02.2026 про розшук майна боржника та застосування заходів примусового виконання - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в справі за поданою позовною заявою, суд виходить з наступного.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).
Судом установлено, що позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №265/1 від 07.10.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності; визнати протиправним та скасувати виконавче провадження, відкрите 16.12.2025 на підставі зазначеної постанови; скасувати постанову державного виконавця від 05.02.2026 про розшук майна боржника та застосовані заходи примусового виконання.
В матеріалах справи міститься постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №2605/1 від 07.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою накладено штраф у сумі 17000,00грн на громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Статтею 210-1 КУпАП (ч.3) встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Аналіз позовної заяви свідчить, що спір виник через незгоду позивача з діями начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що про факт винесення постанови №2605/1 від 07.10.2024 про накладення штрафу у розмірі 17 000,00 грн дізнався не через офіційне повідомлення відповідача, а лише після відкриття виконавчого провадження № 79734706, у межах якого підлягає стягненню сума у розмірі 34 000,00 грн.
Оцінивши подану позовну заяву та додані до неї документи на предмет відповідності формальним вимогам, суд зазначає наступне.
Справа про адміністративне правопорушення - це впорядкована сукупність матеріалів, які документують обставини адміністративного правопорушення та містять відомості про результати розгляду питання про притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення (проступок) та оскарження нею результатів такого розгляду.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення має декілька стадій, зокрема, порушення справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскарження рішення по справі і його перегляд, виконання постанови у справі і кожній з цих стадій відповідає окремий процесуальний документ (протокол про адміністративне правопорушення, постанова у справі про адміністративне правопорушення), що є частиною справи про адміністративне правопорушення.
Порядок формування та проходження (руху, розгляду) матеріалів у справах про адміністративні правопорушеня визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення (ч. 3 ст. 8 КУпАП).
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів та наведено виключний перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Також, частиною 4 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.
При цьому, частиною 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі про визнання протиправною та скасування постанови, скасування виконавчого провадження та постанови про розшук (арешт) майна, відповідно до положень п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України має розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним судом, а отже вказана справа не підсудна Запорізькому окружному адміністративному суду.
За таких умов, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в цій справі.
Відповідно до приписів статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка визначає право на справедливий суд, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, слід зазначити, що судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), у якому зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи положення статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що вирішення даного спору належить до компетенції місцевого загального суду як адміністративного суду.
Керуючись статтями 243, 248, 283, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/1055/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі про визнання протиправною та скасування постанови, скасування виконавчого провадження та постанови про розшук (арешт) майна.
Заяву про забезпечення позову залишити без розгляду.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Суддя Ж.М. Чернова