11 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/10437/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
31 грудня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: "1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за 1058 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 27.01.2023 року по 20.12.2025 року; 2. Зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього і заробітку за 1058 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 27.01.2023 року по 20.12.2025 року; 3. Зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та належною до виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159; 4. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання до суду адміністративного позову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір»; 5. Розглянути справу в мою відсутність в скороченому провадженні відповідно до вимог ст. 259 КАС України.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року було витребувано докази.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року було витребувано докази.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року було витребувано докази.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . В день звільнення з військової частини НОМЕР_1 позивачу не було виплачено грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі. Вказує, що 20 грудня 2025 року позивачу було виплачено грошове забезпечення на виконання судового рішення. Позивач зазначає, що у зв'язку з непроведенням повного розрахунку при його звільненні, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання рішення суду. У зв'язку із зазначеним просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити. Вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) та наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 45-ОС від 27 січня 2023 року був виключений зі списків особового складу з 27 січня 2023 року (а.с. 27).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року в справі №260/1114/25, яке залишено буз змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року, зокрема, визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 14.04.2022 по 31.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022. Зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 14.04.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького склад) га деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 27.01.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023. Зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 01.01.2023 по 27.01.2023 перерахунок та виплату і грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницької о складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов'язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 14.04.2022 рік по 27.01.2023 рік грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток з урахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2022, 2023 роки (а.с.а.с. 8-11).
На виконання вказаного рішення, 20 грудня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 41320,33 грн, що підтверджено випискою з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" від 20 грудня 2025 року (а.с. 13).
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 частини 2Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Статтею 2 частиною 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон України № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 26 частини 1 Закону України № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Статтею 26 частиною 7 Закону України № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із статтею 24 частиною 3 Закону України № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі по тексту - Положення).
Згідно з пунктом 265 розділу XII Положення, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Відповідно до пункту 292 розділу XII Положення, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.
Згідно із статтею 116 частиною 1 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 частиною 1 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Статтею 117 частиною 2 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі по тексту - Закон України № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
При цьому, пунктом 46 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.
За правилами пункту 121 Положення вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.
Так, спірні правовідносини у цій справі виникли щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2023 року по 20 грудня 2025 року.
Вимоги позивача мотивовані тим, що на момент виключення зі списків особового складу (27 січня 2023 року) відповідач не здійснив належний розрахунок, зокрема не виплатив належне грошове забезпечення. Вказані суми були нараховані лише 20 грудня 2025 року, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 260/1114/25. Тому, у нього виникло право на компенсацію у вигляді середнього заробітку за період затримки з 27 січня 2023 року по 20 грудня 2025 року (в межах шести місяців), на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року, що ухвалена у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії статті 117 частини 1 КЗпП України визначені її ж диспозицією, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Відповідно до встановлених судом обставин справи, наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 27 січня 2023 року № 45-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача, який перебуває у розпорядженні начальника загону, призваного під час мобілізації, якого наказом Голови Державної прикордонної служби України зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_5 прикордонного загону, з 31 січня 2023 року. У даному наказі зазначено, що необхідно прибути в розпорядження начальника НОМЕР_5 прикордонного загону 31 січня 2023 року. Підставою для прийняття наказу став наказ Голови Державної служби України від 05 січня 2023 року № 10-ОС (а.с.а.с. 39, 54).
У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість, лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі статті 117 частини 1 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати НОМЕР_4 прикордонним загоном позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України за період з 27 січня 2023 року по 20 грудня 2025 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко