11 лютого 2026 рокуСправа №160/17449/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови у виплаті додаткової грошової винагороди та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.06.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ДПСУ у виплаті позивачеві додаткової грошової винагороди в розмірі до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях та заходах, передбаченої абзацу 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити позивачеві додаткову грошову винагороду в розмірі до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, передбаченої абзацу 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що у період з 07.04.2022 по 25.06.2022 він приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської області, що підтверджено Довідкою військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2022 №1144 на підставі бойового розпорядження Адміністрації ДПС України від 02.04.2022 №56 гриф, яка відповідає вимогам п.3 Наказу №164-АГ від 31.03.2022 (застосовувався з 24.02.2022), а відтак, вважає, що він має право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно участі його у бойових діях, передбаченої постановою КМУ №168. Позивач зазначив у позові, що у відповідь на його рапорт про виплату вказаної додаткової грошової винагороди, відповідач відмовив йому у такій виплаті листом від 18.03.2025р., таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки наявність у нього зазначеної вище Довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 є достатньою підставою для такої виплати, а не надання в/ч НОМЕР_2 (де у згаданий період позивач знаходився у відрядженні) списків військовослужбовців згідно з додатком №2 до наказу №164-АГ не є безумовною перешкодою для виплати такої додаткової грошової винагороди, що було підтверджено і правовими висновками Верховного Суду від 17.12.2024р. у справі №160/6265/23, від 28.04.2025р. у справі №8747/23 та інших. У відповіді на відзив від 21.11.2025р. позивач послався на ті ж самі обставини та підстави, які були наведені і у позові.
Ухвалою суду від 04.08.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності відмови позивачеві у виплаті додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях і заходах, передбаченої абз.1 п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 з урахуванням наявної довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022р. №1144, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із виправленим адміністративним позовом та доданими до нього документами були отримані відповідачем у його електронному кабінеті 16.06.2025р. (адміністративний позов), 06.08.2025р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду через систему «Електронний суд» 18.11.2025р. відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що у період з 07.04.2022 по 13.02.2023 позивач дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з метою прийняття участі у заходах, його було направлено у службове відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (в/ч НОМЕР_2 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». У вказаний період діяв Наказ ДПСУ №164-АГ від 31.03.2022, за яким здійснювалося нарахування та виплата згаданої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, цей наказ підлягав застосуванню з 24.02.2022 по 31.07.2022, однак, у порушення згаданих приписів наказу в/ч НОМЕР_2 Списків про безпосередню участь, зокрема, позивача до відповідача щомісячно до 5 числа, у формі, передбаченій додатком 2 до Наказу №164-АГ не подавалось, а відповідно, вважає, що участь позивача у бойових діях або заходах протягом спірного періоду у повній мірі не підтверджена у порядку, який визначався Наказом №164-АГ, що, на думку представника відповідача, підтверджує відсутність у в/ч НОМЕР_1 правових підстав для здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період спірних правовідносин. На переконання відповідача, Довідка в/ч НОМЕР_2 №1144 не містить конкретних дат, місць та видів залучення до безпосередньої участі у бойових діях та заходах, що передбачені п.1 Постанови КМУ №168, а лише підтверджує період часу, під час якого військовослужбовець перебував у відрядженні, тому вказана довідка не свідчить про фактичну (безпосередню) участь позивача у відповідних заходах, а також зазначив і про те, що і Рапортів, поданих безпосереднім керівником позивача, полковником ОСОБА_2 про його участь у бойових діях за квітень-травень 2022 року для прийняття рішень про таку виплату недостатньо, оскільки відповідні облікові дані в Р.2 Журналів бойових дій по підрозділу відсутні, що підтверджено довідкою №02.5/23525/25-Вн, яка була складена за результатами перевірки наявної інформації в журналі службово-бойових дій 2 відділу прикордонної служби. Про відсутність підстав для задоволення позову відповідач посилається і на численні постанови судів першої та апеляційної інстанцій з даного спірного питання. Також відповідач посилається і на відсутність підстав для здійснення нарахування і виплати позивачеві додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за червень 2022 року, оскільки 16.06.2022р. позивач перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено протоколом про адміністративне правопорушення, випискою з медичної карти та постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 14.07.2022 по справі №732/384/22 за якою, за згадане адміністративне правопорушення, до позивача було накладено штраф, тому у зв'язку із допущеним порушенням позивачем, на підставі п.9 Наказу №164-АГ, наказом від 08.08.2022 №413-ОС було вирішено не виплачувати позивачеві додаткову винагороду за період з 01.06.2022 по 31.06.2022, тобто, у місяці, якому допущено порушення та складено відповідні документи адміністративного правопорушення. Відповідач також зазначив, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки невиплата додаткової винагороди позивачеві відбулася внаслідок неподання командиром в/ч НОМЕР_2 необхідних документів і така бездіяльність може бути оскаржена в судовому порядку. За викладеного, відповідач вважає, що посадові особи в/ч НОМЕР_1 діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім того, у відзиві на позов відповідач просив визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позов в/ч НОМЕР_1 та продовжити процесуальний строк для подачі відзиву посилаючись на те, що в/ч НОМЕР_1 виконує першочергові завдання для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, відбиття повітряних атак противника на об'єкти на території Вінницької області, в цей же період 2024-2025 років суттєво збільшилась необхідність проведення заходів по затриманню осіб, які не припиняють ні на день спроби незаконного перетину кордону, що призвело до залучення до забезпечення вказаних заходів всього без виключення персоналу військової частини, у тому числі, і того, на який покладено представництво інтересів в судах, відтак, на переконання відповідача, існує суттєве морально-психологічне та фізичне навантаження на вказаних осіб, що свідчить про існування об'єктивної причини, що унеможливило дотримання відповідачем процесуального строку на подання відзиву. Також відповідач послався на брак фахівців, які можуть опрацьовувати процесуальні документи та те, що у провадженні адміністративних судів різних інстанцій перебуває близько 950 справ, у який військова частина НОМЕР_1 є відповідачем.
Розглянувши наведене клопотання відповідача про визнання поважними причин пропуску строку подання відзиву на позов та продовження процесуального строку, вивчивши докази, додані до нього на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку на подання відзиву на позов, встановленого ухвалою суду від 04.08.2025р.(жодних таких доказів до відзиву не додано), суд вважає, що викладені у клопотанні причини пропуску строку для подання відзиву на позов, встановленого судом, є неповажними, з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої порушено строк - ч.3 ст.121 наведеного Кодексу.
Так, ухвалою суду від 04.08.2025р. було зобов'язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву на позов з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду.
Згадана ухвала суду була отримана в/ч НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» у його електронному кабінеті 06.08.2025р. про що свідчить Довідка про доставку електронного листа до його електронного кабінету, наявна у справі.
Відтак, відповідач мав обов'язок подати відзив на позов у даній справі до суду у строк з 07.08.2025р. по 21.08.2025 року включно.
В той же час, відзив на позов відповідачем було подано до суду лише 18.11.2025р. через систему «Електронний суд», що підтверджується матеріалами справи.
Тобто, відзив на позов відповідачем було подано після спливу 3 місяців та 12 днів після її отримання всупереч вимогам ухвали суду та в порушення відповідачем приписів ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені обставини призвели до свідомого та невиправданого затягування строків розгляду справи, встановлених ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, саме з боку відповідача.
При цьому, суд звертає увагу відповідача та його представника на те, що наведені у відзиві на позов та обрані представником відповідача в якості поважних причин не подання відзиву на позов у встановлений законом та судом строк, обставини не можуть бути визнані судом поважними причинами, з огляду на таке.
По-перше, представник відповідача мав надати відповідні докази на підтвердження того, що саме у згаданий період з 07.08.2025р. по 21.08.2025р. працівники юридичної служби в/ч НОМЕР_1 були задіяні у наведених вище описаних заходах, що завадило їм підготувати відзив на позов у цій справі, однак, таких доказів до відповідного відзиву до позову та до заявленого у ньому клопотанні, суду не надано.
Тому наведені у відзиві на позов обставини причин пропуску строку для подання відзиву на позов у встановлений законом та ухвалою суду строк не можуть бути визнані судом поважними, оскільки таких доказів суду не надано.
З приводу висловленої причини поважності пропуску строку на подання відзиву, а саме: брак фахівців, здатних підготувати вчасно заяви в судових справах, суд звертає увагу відповідача на наступне.
Наведені причини та обставини є наслідком неналежного виконання посадовими особами військових частин своїх обов'язків, які масово порушують права та інтереси військовослужбовців, що призвело до звернення таких осіб із численними позовами до адміністративних судів упродовж 2022-2025 років, а відтак, саме їх дії формують у суспільства негативне ставлення до проходження служби в Збройних Силах України, підривають у суспільства їх авторитет, а тому наведені обставини залежать від поведінки самих посадових осіб відповідача по відношенню до прав військовослужбовців, виникли саме з вини працівників військової частини НОМЕР_1 , тому наведені причини не можуть бути визнані судом поважними для поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов у цій справі.
Що стосується продовження процесуального строку на подання відзиву на позов, про що просив відповідач у відзиві на позов, то суд звертає увагу представника відповідача на те, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи за умови подання такої заяви до закінчення такого строку згідно ч.2 ст.121 КАС України.
Разом з тим, законом та ухвалою суду від 04.08.2025р. такий процесуальний строк був установлений та завершився 21.08.2025р.
Із відомостей з системи «Електронний суд» вбачається, що відповідачем подане таке клопотання (заява) про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов 18.11.2025р., тобто, після спливу відповідного процесуального строку, який завершився 21.08.2025р.
А відтак, подання заяви відповідачем, викладеної у відзиві на позов, про продовження процесуального строку подане всупереч вимогам ч.2 ст.121 наведеного Кодексу.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вищенаведені представником відповідача у клопотанні про поновлення строку на подання відзиву на позов та продовження цього процесуального строку, обставини не можуть бути визнані судом поважними, а відтак, і пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов із наведених відповідачем підстав, поновленню та продовженню не підлягає.
В той же час, з метою об'єктивного та всебічного розгляду даної справи та враховуючи те, що через велику завантаженість суду позовами військовослужбовців станом на 18.11.2025р. (день подання відзиву на позов) розгляд даної справи не завершено, у тому числі, і з причин не подання відповідачем у встановлені судом строки відзиву на позов, тому суд приходить до висновку, що через ці обставини слід поновити цей процесуальний строк з урахуванням вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.02.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об'єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 11.02.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.02.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 з 07.04.2022р. по 13.02.2023р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією паспорта позивача № НОМЕР_3 від 01.03.2019р., відомостями, які містяться у копії військового квитка серії НОМЕР_4 14.05.1997р. та у копіях Витягів з наказів начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 07.04.2022р. №5-вв, від 13.02.2023р. №88-ОС, наявних у справі.
Також, зі змісту уже наведеної копії Витягу з наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону наказу за №5-вв від 07.04.2022р. судом встановлено, що сержанта ОСОБА_1 (позивача у справі), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, було направлено у службове відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з метою прийняття участі у заходах з 07 квітня 2022 року.
Підставою для цього зазначено: бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02.04.2022 року №56-Т.
Далі, командиром Військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 була підписана та видана Довідка від 05.08.2022 року №1144 за змістом якої вбачається, що вона видана сержанту ОСОБА_1 , який проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , в тому, що він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей: з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022.
Також копія згаданої Довідки від 05.08.2022р. №1144 містить наступну підставу: «бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02.04.2022 року №56 гриф».
Дана Довідка від 05.08.2022 року №1144 скріплена гербовою печаткою військової частини НОМЕР_2 та містить підпис командира в/ч НОМЕР_6 .
Як встановлено судом на підставі вказаної Довідки від 05.08.2022 №1144 про участь позивача у бойових діях, Військовою частиною НОМЕР_1 додаткова грошова винагорода, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн., передбачена п.1 Постанови КМУ №168 за період з 07.04.2022 по 25.06.2022р. позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась, що не заперечувалося, а навпаки, підтверджено було відповідачем у відзиві на позов.
У відповідь на рапорт позивача від 05.03.2025р. Військова частина НОМЕР_1 листом за №04.3.2/М-225/242 від 18.03.2025р. повідомила про відсутність підстав для видачі відповідних наказів про виплату позивачеві додаткової грошової винагороди, передбаченої п.1 постанови КМУ №168, збільшеної до 70 000 грн. (з урахуванням виплаченої суми 30 000 грн.) за період з 07.04.2022 по 31.05.2022р. через не отримання інформації від в/ч НОМЕР_2 про безпосередню участь позивача у таких бойових діях у згаданий період.
Вважаючи протиправною таку відмову відповідача у виплаті позивачеві додаткової грошової винагороди в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно участі в бойових діях та заходах, передбаченої п.1 постанови КМУ №168 за період з 07.04.2022 по 25.06.2022 року, позивач з метою захисту свого порушеного права, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
При цьому, вирішуючи даний спір, суд вважає, що у даних правовідносинах підлягає дослідженню судом саме пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ним спірної винагороди позивачеві за згаданий період, тому у цій частині позову, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суду слід вийти за межі позовних вимог, що передбачено ч.2 ст.9 КАС України.
Ключове правове питання у справі полягає в тому, чи має військовослужбовець Державної прикордонної служби України, право на отримання збільшеної додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 грн за фактичну участь у бойових діях та заходах з національної безпеки й оборони на території Чернігівської та Сумської областей у період відрядження з 07 по 30 квітня 2022 року, з 01 по 31 травня 2022 року та з 01 по 25 червня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (пункт 1).
Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.
Так, протягом періоду, за який позивач просить стягнути виплати передбачені Постановою КМУ№ 168 діяв наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» (далі - наказ № 164-АГ), який застосовується з 24.02.2022 по 31.07.2022.
Пунктом 1 наказу № 164-АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 наказу №164-АГ під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем певних бойових завдань, зокрема у складі військової частини, яка веде бойові дії, або завдань з всебічного забезпечення угруповань військ (сил) безпосередньо в районі ведення бойових дій.
Пунктом 3 Наказу № 164-АГ передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів:
- бойового наказу (бойового розпорядження);
- журналу бойових дій або інших відповідних документів;
- рапорту начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.
Пунктом 4 Наказу №164-АГ визначено, що начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляють органи, у яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах (додаток 2).
Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснюють на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби з обов'язковим зазначенням підстав для його видання.
Із аналізу наведених вище нормативно-правових актів слідує, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є, зокрема, бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або інших відповідних документів, рапорт начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, довідка про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.
Як уже зазначалося судом вище, з 07.04.2022 позивача була направлено у службове відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де він перебував у НОМЕР_7 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_2 ), що входить до складу цього угрупування, що підтверджено, змістом копії Витягу з наказу від 07.04.2022р. №5-вв та відомостями, які зазначені відповідачем у листі №04.3.2/М-225/242 від 18.03.2025р., які учасниками справи не оспорюються.
Військовою частиною НОМЕР_2 позивачеві було видано Довідку за №1144 від 05.08.2022р. про те, що ОСОБА_1 (позивач у справі) у період із 07.04.2022- 30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022 брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях.
Підставою для видачі цієї довідки слугувало: бойове розпорядження Адміністрації ДПСУ від 02.04.2022р. № 56 (гриф).
Окрім того, зі змісту наданих самим відповідачем, копій Рапортів першого заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури НОМЕР_5 прикордонного закону, полковника ОСОБА_4 від 28.05.2022р., від 10.06.2022р. (скерованих на адресу начальника НОМЕР_7 прикордонного закону та їх копії до начальника НОМЕР_5 прикордонного закону) супровідними листами за №455 від 11.06.2022 та за №469 від 15.06.2022р. вбачається, що «відповідно до поданих рапортів начальників структурних підрозділів приккшр,» вказана посадова особа клопотала про виплату доплати до додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць, наступним військовослужбовцям прикордонної комендатури швидкого реагування, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії за квітень, травень 2022 року, де під номерами 415, 406 вказаний і ОСОБА_1 (позивач у справі).
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що вказані Рапорти містять посилання на підстави для виплати, а саме: у рапорті від 28.05.2022р. - «БР ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №942Т/окп, від 07.04.2022, журнал ОСД №20, стр.18-38»; у рапорті від 10.06.2022 - «БР ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №942Т/окп, від 07.04.2022, журнал ОСД №92,стр. ОСД №92, стр.36-66».
Згадані досліджені судом Рапорти та Довідка підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях та відповідають тим документам, які перелічені у пункті 3 Наказу №164-АГ.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин у цій справі та вищенаведених приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що згадані вище Рапорти першого заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури НОМЕР_5 прикордонного закону, полковника ОСОБА_4 від 28.05.2022р., від 10.06.2022р. та Довідка в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 за №1144 про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей у період з 07.06.2022 по 31.05.2022 є належними та достатніми доказами участі позивача у бойових діях, а відтак, позивач має право на отримання додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу його участі у таких діях та заходах, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168.
За таких обставин, слід констатувати, що не нарахувавши та не виплативши позивачеві додаткову грошову винагороду, збільшену до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168, на підставі ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.05.2022р., від 10.06.2022р. та Довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 за №1144 про безпосередню участь позивача у бойових діях за період з 07.04.2022 по 31.05.2022 року, відповідач вчинив бездіяльність, яка у межах даного спору, підлягає визнанню судом протиправною.
При цьому, надаючи оцінку протиправності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, судом враховуються сталі та послідовні правові висновки Верховного Суду з даного питання сформовані щодо застосування положень Наказу №164-АГ у таких самих (подібних правовідносинах), які всупереч вимогам ст.129-1 Конституції України ігноруються відповідачем, проте є релевантними та підлягають застосуванню адміністративним судом при розгляді даної справи в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Так, Верховний Суд у постановах від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23, від 23.01.2025 у справі № 120/6981/23, від 30.01.2025 у справі № 120/7088/23 виснував, що процедура підтвердження участі у бойових діях або заходах відряджених військовослужбовців Держприкордонслужби за пунктом 3 Наказу № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі останнім довідки (додаток № 1) на підставі одного з визначених документів (бойового наказу (розпорядження), журналу бойових дій, рапорту начальника) без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації.
Тож ураховуючи положення Наказу № 164-АГ, які дозволяють підтвердження участі у бойових діях або заходах на підставі одного з визначених документів, Верховний Суд дійшов висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно обмеженим. Навіть якщо надані військовослужбовцем документи не повністю відповідають вимогам Наказу № 164-АГ через формальні недоліки у документальному підтвердженні, вони можуть бути достатніми для підтвердження його права на додаткову винагороду.
У постановах від 28.05.2024 у справі №120/5170/23, від 08.08.2024 у справі №280/2754/23, від 17.01.2025 у справі №120/7513/23, від 30.01.2025 у справі №120/7088/23 Верховний Суд наголосив на тому, що надсилання списків за формою згідно з додатком 2 до Наказу № 164-АГ є елементом процедури виплати додаткової винагороди, зокрема механізмом повідомлення органів, в яких військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць, тоді як підтвердження такого факту здійснюється на підставі конкретно визначених документів, таких як довідка, бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій; рапорт начальника, а відсутність окремих списків або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть автоматично позбавляти позивача права на винагороду, якщо інші докази свідчать про фактичну участь цього військовослужбовця у бойових діях або заходах. Отже, відсутність згадки позивача в таких списках не може виключати можливість підтвердження його участі в бойових діях іншими доказами.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2024 у справі № 560/12539/22, від 28.05.2024 у справі № 560/1200/23, від 06.06.2024 у справі №200/706/23, 12.12.2024 у справі № 120/10649/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав.
Утім у постановах від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 17.01.2025 у справі № 120/7513/23 та інших Верховний Суд зауважив, що розглядаючи дану категорію справ суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.
У постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23, від 05.12.2024 у справі №120/4135/23 та від 17.12.2024 у справі №120/5140/23 на підставі аналізу положень Наказу № 164-АГ Верховний Суд зазначив, що для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) у розумінні пункту 3 цього Наказу (бойовий наказ, журнал бойових дій чи рапорт) та навіть якщо підтверджувальні докази містять формальні недоліки, але засвідчують фактичну участь у заходах, це може бути достатньо для нарахування означеної додаткової винагороди.
Окрім того, Верховний Суд вказав, що відсутність окремих списків чи порушення порядку їх передачі між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо інші документи достовірно підтверджують його участь у бойових діях.
У постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23 Верховний Суд наголосив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не є підставою для відмови у виплатах, якщо факт участі у бойових діях підтверджений іншими доказами.
Аналогічні висновки викладено також у постановах від 23.05.2024 року (страва №120/4387/23), від 24.05.2024 (справа № 120/4967/23), від 28.05.2024 (справа №120/5170/23) та від 08.08.2024 ( справа № 280/2754/23).
Такі самі сталі та послідовні правові висновки, сформовані у часі пізніше, містить і постанова Верховного Суду від 16.10.2025р. у справі №120/4135/23.
Зазначені правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню у даних подібних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 КАС України не тільки адміністративним судом, а й мають бути враховані відповідачем в силу ст.129-1 Конституції України.
Відтак, посилання відповідача на не надання в/ч НОМЕР_2 відповідних списків чи порушення порядку їх передачі між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо інші документи достовірно підтверджують його участь у бойових діях, що підтверджено згаданими правовими висновками Верховного Суду.
За таких обставин є неспроможними та безпідставними посилання відповідача на висновки судів першої та апеляційної інстанції, викладені у низці рішень та постанов цих судів всупереч правових висновків Верховного Суду, які не могли не бути відомі відповідачеві на момент складання відзиву на позов у цій справі, що судом розцінюється як спроба умисного введення суд в оману у цьому питанні.
У цьому контексті, суд звертає увагу відповідача на те, що судові рішення, які набрали законної сили, особливо Верховного Суду, підлягають обов'язковому виконанню (врахуванню) всіма органами державної влади та їх посадовими особами в силу ст.129-1 Конституції України.
Ігнорування відповідачем правових висновків Верховного Суду при розгляді аналогічних справ у подібних правовідносинах, є проявом підриву авторитету судової гілки влади, зокрема, до суду вищої ланки, з боку відповідача.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що наведена бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, підриває авторитет держави в очах суспільства, військовослужбовців, які захищають Батьківщину та ніяким чином не може слугувати гарантіями держави щодо стимулювання закріплення кваліфікованих військових кадрів на військовій службі, що передбачено приписами вищенаведеної статті 9 Закону №2011-ХІІ.
З огляду на викладене, у даних правовідносинах, судом враховується і відповідна судова практика Європейського Суду з прав людини, зокрема, викладена у п.71 рішення «Рисовський проти України», де Суд прийшов до висновку, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішенні у справі «Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia), п.74).
А отже, з урахуванням наявності у позивача Довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 за №1144, досліджених вище Рапортів про безпосередню участь позивача у бойових діях та заходах у спірний період, аналізу наведеного рішення ЄСПЛ, суд приходить до висновку, що вищенаведена протиправна бездіяльність відповідача не може бути визнана судом правомірними підставами для невиконання таким відповідачем - суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків в частині нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 у збільшеному розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у бойових діях у період з 07.04.2022р. по 31.05.2022р., відтак, у цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, у ході судового розгляду даної справи, правомірність бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно його участі у бойових діях, передбаченої п.1 постанови КМУ №168, належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи відповідача з приводу того, що згідно Довідки №02.5/23525/25-Вн від 14.11.2025р. у якій зазначено, що за результатами перевірки інформації про безпосередню участь у бойових діях або заходах в журналі службово-бойових дій НОМЕР_8 відділу прикордонної служби (тип С) приккшр НОМЕР_5 прикз №12 від 07 квітня 2022 року, за період з 07.04.2022 по 25.06.2022 відносно ОСОБА_1 , відповідних відомостей не обліковано, оскільки зазначена довідка суперечить та спростовується відомостями, які містяться у вище досліджених судом Рапортах від 28.05.2022 та від 10.06.2022, у копії Довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 за №1144 та такі розбіжності можуть свідчити лише про неналежне виконання посадовими особами відповідача своїх повноважень, відповідно, викладені у ній (довідці від 14.11.2025р.) обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання додаткової грошової винагороди та за правилами судової практики ЄСПЛ будь-які розбіжності у поданих документах завжди мають трактуватися на користь особи, оскільки держава та її посадові особи мають обов'язок дотримуватися власних процедур (у тому числі, і щодо належного обліку часу участі військовослужбовців у бойових діях), про що зазначалося судом уже вище та констатовано у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України».
Є неспроможними та безпідставними доводи відповідача про те, що Довідка від 05.08.2022р. №1144 не містить конкретних дат, місць та видів залучення позивача до безпосередньої участі у бойових діях та заходах, що передбачені пунктом 1 постанови КМУ №168, а лише підтверджує період часу, під час якого військовослужбовець перебував у відрядженні, з огляду на те, що зазначене не відповідає дійсності та спростовується змістом згаданої довідки, суд цитує її дослівно - «Видана сержанту ОСОБА_1 , який проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , в тому, що він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей. З 07.04.2022 по 30.04.2022 року; з 01.05.2022 по 31.05.2022 року; з 01.06.2022 по 25.06.2022 року».
Відтак, аналіз зазначеної Довідки свідчить про те, що вона не містить жодного слова про відрядження позивача, а нею чітко підтверджено безпосередню участі позивача у бойових діях у період з 07.04.2022 по 25.06.2022 року, що безпідставно проігноровано відповідачем та останній намагається ввести в оману не тільки військовослужбовців, а й суд, що є неприпустимим.
Всі інші доводи відповідача уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки суперечать вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду та зроблених у цій справі висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі його у бойових діях відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 (чинної на момент виникнення спірних відносин) за період з 07.04.2022р. по 31.05.2022р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за період з 07.04.2022 по 31.05.2022 року, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають частковому задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову грошову винагороду, збільшену до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у бойових діях, передбачену Постановою КМУ №168 за період з 07.04.2022р. по 31.05.2022р., виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн., із розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у бойових діях та заходах, передбачену Постановою КМУ №168 за період з 07.04.2022р. по 31.05.2022р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови відповідача у виплаті позивачеві додаткової грошової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, передбаченої абз.1 п.1 постанови КМУ №168, а також і зобов'язання відповідача вчинити певні дії за період з 01.06.2022 по 25.06.2022 року, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно пункту 9 Наказу №164-АГ передбачено, що до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які, зокрема, перебували у стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння (за фактом якого складено відповідні документи адміністративного правопорушення), у місяць, за місяць у якому здійснено таке порушення.
Як встановлено судом із матеріалів справи, 16.06.2022 року позивач перебував у стані алкогольного сп'яніння в розташуванні 1 прикзас 2 ВПС - АДРЕСА_1 , що підтверджено протоколом про адміністративне правопорушення ПдРУ №158372Е від 16.06.2022 року та випискою з медичної карти від 16.06.2022 року, про що зазначено у копії Витягу з протоколу 6 до наказу від 08.08.2022 №413-ОС, наявного у справі.
Також і згідно копії Витягу з наказу від 08.08.2022р. №413-ОС «Про виплату додаткової винагороди» видно, що за його змістом наказано не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям НОМЕР_5 прикордонного загону за період з 01.06.2022 по 30.06.2022р., де у додатку до цього наказу під номером 20 міститься позивач - ОСОБА_1 .
У ході судового розгляду справи позивачем вищенаведені встановлені судом обставини не спростовані жодними іншими доказами.
Також і доказів оскарження вищенаведеного наказу №413-ОС від 08.08.2022 року у встановленому законодавством порядку, визнання його протиправним та скасування на момент розгляду даної справи, позивачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн., передбаченої постановою КМУ №168 за період з 01.06.2022р. по 25.06.2022р. з урахуванням вимог п.9 Наказу №164-АГ, згаданого вище чинного наказу від 08.08.2022 №413-ОС судом не встановлена, а позивачем належними, достатніми та достовірними доказами не доведена.
А відповідно, у наведеній частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови у виплаті додаткової грошової винагороди та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022 року (спірний період) пропорційно часу участі у таких діях або заходах.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 ) додаткову грошову винагороду відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022 року (спірний період) пропорційно часу участі у таких діях або заходах.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва