11 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 619/7544/24
провадження № 22-ц/818/705/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивач - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2025 року в складі судді Петрової Н.М.
У вересні 2024 року Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 17 травня 2012 року, обіймаючи посаду начальника Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області та перебуваючи за місцем проведення засідання комісії, що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського 163-Д, розглянув проект землеустрою «щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області», що призвело до незаконного вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 0,4400 га. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби (зловживання службовим становищем), що спричинило тяжкі наслідки
Ухвалою суду від 02.10.2023 ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв?язку із закінчення строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222060000070 від 04.04.2023, закрито.
Зазначило, що земельна ділянка з присвоєним кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що перебуває у власності відповідача, перебуває в межах земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» згідно матеріалів лісовпорядкування, зокрема, планшетів лісовпорядкування, земельна ділянка відповідача повністю знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення, державної власності, що перебувають на праві постійного користування у позивача.
Просило витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,2888 га із присвоєним кадастровим №6322055900:12:000:0100; скасувати державну реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із присвоєним кадастровим номером №6322055900:12:000:0100; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею (без прийняття рішення компетентним органом, вилучення земельної ділянки з постійного користування державного підприємства тощо). Позивач обізнаний про часткове накладення земельної ділянки відповідача на землі лісогосподарського призначення та саме тому позивач просить суд витребувати саме її частину, в розмірі накладення, а не у повному розмірі, якій перебуває у власності відповідача. Матеріали справи містять належні та допустимі докази накладення земельної ділянки та ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області щодо закриття за нереабілітуючими обставинами кримінального провадження відносно ОСОБА_2 . Оскаржуване рішення містить посилання на хибність обрання позивачем способу захисту. Одночасно суд констатує, що вірним способом захисту у даній справі є витребування земельної ділянки, тобто віндикаційний позов. Позивачем заявлено позовну вимогу про витребування частини земельної ділянки, що перебуває у його власності. Тобто висновки суду не відповідають обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 382699, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,4400 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства, видана на підставі розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2012 № 443 ОСОБА_3 . Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632205591002293 (а.с.29).
Вказане підтверджується також копією книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (а.с.32-33).
Відповідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.08.2017, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,4400 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства (а.с.30-31).
Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08.08.2024 (а.с.24).
Відповідно листа Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 14.04.2023 за № 148, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, має частковий перетин з межами кв.378 Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину меж земельної ділянки становить 0,2888 га з загальної площі ділянки 0,44 га (а.с.22).
Матеріали справи також містять схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 відносно земель лісогосподарського призначення кв. 378 Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» та планшет № 10 2013 року (а.с.23,48).
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 29-20-14, 1-4689/0/19-24 від 09.07.2024, за інформацією відділу № 9 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (далі- відділ) станом на 29.12.2012 року згідно з Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 обліковується державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,4400 га, розташовану на території Малоданилівської селищної ради (за межами населеного пункту), серії ЯМ № 382699 на ім?я ОСОБА_3 , зареєстрований за № 632205591002293 від 02.07.2012 року.
У відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування земельними ділянками лісогосподарських підприємств на території м. Харкова, відсутні картографічні та інші матеріали щодо місця розташування вказаних земель на території лісогосподарських підприємств. Документації із землеустрою на земельні ділянки лісогосподарських підприємств або інші матеріали з каталогами координат меж земельних ділянок лісогосподарських підприємств на території вищезазначених земельних ділянок до відділу не надходили. Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, не проводилась державна реєстрація земельних ділянок лісогосподарських підприємств, що здійснюється під час їх формування з внесенням відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою на території вищезазначених земельних ділянок.
Враховуючи вищезазначене, до відділу не надходила інформація про проведення зміни цільового призначення вищезазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення, а також інформація про вилучення даних земельних ділянок із користування лісогосподарських підприємств і, відповідно, про проведення Відділом повідомлено, що документацію із землеустрою на відповідну земельну ділянку вилучено на підставі ухвали Дзержинського районного суду Харкова по справі №638/5478/23.
За інформацією відділу№ 7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (далі - відділ) вказана земельна ділянка увійшла до нової межі міста Харкова згідно з постановою Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-IV «Про зміну і встановлення меж міста Харків Дергачівського і Харківського районів Харківської області».
За даними Державного земельного кадастру, отриманими в рамках інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Держава реєстром прав, 30.08 2017 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.25-26).
Згідно копії обвинувального акту, затвердженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова від 30.08.2023 ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , обіймаючи посаду начальника Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області та перебуваючи за місцем проведення засідання комісії, що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського 163-Д, розглянув проект землеустрою «щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області», що призвело до незаконного вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 0,4400 га, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, а саме: в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використання службою собою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (а.с.34-37).
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2023 ОСОБА_2 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності (а.с.45зворот-46,50-51).
Відповідно інформації з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.06.2024, власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства є ОСОБА_1 (а.с.52).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду справи встановлено, що на час винесення розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 443 від 12.06.2012 спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Проте, відповідного розпорядження Харківської обласної державної адміністрації про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що розташована на території Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
Також згідно схеми розташування спірної земельної ділянки з нанесеними межами кварталу 378 ДП «Харківська ЛНДС» та викопіювання з лісовпорядного планшету встановлено, спірна земельна ділянка знаходилася на території Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Враховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, було проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України, а тому колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою)».
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із присвоєним кадастровим номером №6322055900:12:000:0100 не є належними й ефективними способами захисту.
У справі встановлено, що земельна ділянка площею 0,4400 га з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 30.08.2017 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2017, серія та номер 716.
Відповідно листа Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 14.04.2023 за № 148, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, має частковий перетин з межами кв.378 Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину меж земельної ділянки становить 0,2888 га з загальної площі ділянки 0,44 га.
Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на землі лісового господарства, менша загальної площі земельної ділянки, що перебуває у власності відповідача.
У цій справі позивач заявляє вимогу про повернення у власність земельної ділянки площею 0,2888 га, - тобто тільки тієї її частини, що накладається на землі для ведення лісового господарства.
Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання в право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача, що і заявлено позивачем.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 наголосила, що витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.
І саме позивач має довести, яка саме земельна ділянка і в яких межах накладається на інші землі. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 441/123/16).
За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка, яка накладається, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону № 3613-VI).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Між тим, до суду першої інстанції позивачем не надано відповідних координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Клопотань про призначення відповідної експертизи позивач не заявляв.
Надані позивачем до суду апеляційної інстанції докази колегія суддів не приймає, оскільки всупереч вимогам частини 3 статті 367 ЦПК України, позивачем не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції цього документу, з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі може бути підтверджено висновком експерта.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - залишити без задоволення.
Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.В. Маміна