11 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 638/9660/19
провадження № 22-ц/818/1360/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Михайловина Дмитра Васильовича, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року в складі судді Штих Т.В.
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права.
У жовтні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, яка мотивована тим, що оскільки постановою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року залишено в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 липня 2021 року, тому застосовані заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року підлягають скасуванню.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову у справі - задоволено, заходи забезпечення позову накладені постановою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, а саме заборону на відчуження на однокімнатну квартиру загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 19,6 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 ; на двокімнатну квартиру загальною площею 121,2 кв.м, житловою 49,7 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 .; на чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 181,8 кв.м, житловою 129,2 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 . - скасовано.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким повернути без розгляду заяву про скасування заходів забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заява від 02.10.2025, в якій вказано лише таке: "Вихідний № 02-10, Надсилаю на розгляд заяву про скасування заходів забезпечення позову у справі №638/9660/19." (на 1 аркуші), то така заява не відповідає вимогам частини 1 статті 183 ЦПК України, оскільки не містить: 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення). Тому така заява не може бути розглянута і в силу частини 4 має бути повернута без розгляду. Якщо взяти до уваги заяву від 02.10.2025 "про поворот виконання рішення", в якій заявник просить скасувати вжиті заходи забезпечення позову, то така не відповідає вимогам частини 2 статті 183 ЦПК України, не підписана заявником у визначений статтею 43 ЦПК України спосіб. Тобто, представник відповідача замість оригіналу заяви про скасування заходів забезпечення позову у паперовому вигляді або в електронному вигляді, створеної у системі «Електронний суд» із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форми такого документу, як передбачено Інструкцією користувача Електронного суду, подав до суду посвідчену електронну копію паперової заяви, оригінал якої з власноручним підписом заявника в матеріалах справи відсутній.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права, який у подальшому уточнила.
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, накладено заборону на відчуження на однокімнатну квартиру загальною площею 75,5 кв.м, житловою площею 19,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ; на двокімнатну квартиру загальною площею 121,2 кв.м, житловою 49,7 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ., на чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 181,8 кв.м, житловою 129,2 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 ; в іншій частині у задоволені заяви відмовлено.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, в якій ухвалою Полтавського апеляційного суду від22 листопада 2023 року виправлено описку, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 липня 2021 року - скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 204,3 кв.м., житловою площею 108,3 кв.м., укладений 30 листопада 2017 року між ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко О.С., реєстровий номер 7-496; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_4 , загальною площею 181,8 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м., укладений 30 листопада 2017 року між ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко О.С., реєстровий номер 7-498; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 204,3 кв.м., житловою площею 108,3 кв.м., номер запису про право власності: 23892336 від 12 грудня 2017 року; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 181,8 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м., номер запису про право власності: 23892430 від 12 грудня 2017 року; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 121,2 кв.м., житловою площею 49,7 кв.м., номер запису про право власності: 35517540 від 17 лютого 2020 року; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 75,5 кв.м., житловою площею 19,6 кв.м., номер запису про право власності: 35517811 від 17 лютого 2020 року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 12 998,56 грн з кожного.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - Ісаєвої Ю.В. задоволено, постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасовано, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 липня 2021 року залишено в силі; з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року
втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 2 та 10 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпечення позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.
Відповідно до пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Частиною 1 статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Частинами 7-10 статті 158 ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також обставини, зазначені в частині 13 статті 158 ЦПК України.
У пункті 10 зазначеної Постанови, роз'яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, так як безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Як вбачається з матеріалів справи постановою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасовано, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 липня 2021 року залишено в силі; з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тому наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, оцінивши зазначені в клопотанні обставини для скасування заходів забезпечення позову, а також враховуючи ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що подане клопотання підлягає задоволенню, оскільки підстави для збереження вжитих судом заходів забезпечення позову наразі відсутні, тому застосовані ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року заходи забезпечення позову необхідно скасувати.
Посилання ОСОБА_1 на те, що заява, в якій заявник просить скасувати вжиті заходи забезпечення позову, не відповідає вимогам частини 2 статті 183 ЦПК України, не підписана заявником у визначений статтею 43 ЦПК України спосіб, колегія суддів відхиляє, оскільки документи, які були подані за допомогою системи «Електронний суд» та скріплені електронним підписом, вважаються такими, що оформлені належним чином, що відповідає висновку Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 483/346/24 (провадження № 61-13383св24).
Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Михайловина Дмитра Васильовича, - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.В. Маміна