Справа № 645/961/26
Провадження № 2-з/645/3/26
11 лютого 2026 р. м. Харків
Суддя Немишлянського районного суду місто Харкова Федорова О.В.,
розглянувши заяву про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Суперіум", місцезнаходження: м. Київ, Вознесенський узвіз, буд. 23А, нежитлові приміщення №35А;
відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , -
Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 11.02.2026 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Разом з позовною заявою стороною позивача надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій представник позивача просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), які знаходяться та/або можуть знаходитися на рахунках у банківських установах, на рахунках у небанківських фінансово-кредитних установах та у інших фінансових установах незалежно від форми власності та підпорядкування.
В обґрунтування зазначеної заяви стороною позивача вказано, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 94567445000 від 02.07.2018 року у загальному розмірі 237791,14 грн. Характер заявлених позовних вимог свідчить про те, що виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову безпосередньо залежить від наявності у відповідача грошових коштів, зокрема тих, що перебувають на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах. Позивач обґрунтовано побоюється, що відповідач, усвідомлюючи наявність судового спору та можливість примусового стягнення заборгованості, може розпорядитися належними йому грошовими коштами на власний розсуд, що призведе до їх відсутності на момент виконання судового рішення.За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик неефективного захисту прав та законних інтересів Позивача, а також порушує принцип реальності та обов'язковості виконання судових рішень. Враховуючи викладене, на думку позивача існують достатні правові та фактичні підстави для застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявлених позовних вимог.
Дослідивши заяву, подані в її обґрунтування матеріали, приходжу до переконання що в задоволенні поданої заяви слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Частиною першою ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно пункту першого частини першої статті 150ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.
Разом з тим, представник позивача звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться та/або можуть знаходитися на рахунках у банківських установах, на рахунках у небанківських фінансово-кредитних установах та у інших фінансових установах незалежно від форми власності та підпорядкування, інформацію про номери рахунків, банківські установи де ці рахунки знаходяться, суми розміщених на них грошових коштів, місце і умови їх розміщення суду не надав.
Відповідно до частини четвертої статті 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням. У даному випадку позивач має намір звернутись до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики.
Заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , однак не зазначає інформації про наявність у останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , навіть в межах суми позову, може стати наслідком порушення вимог частини четвертої статті 150 ЦПК України.
З наведених підстав суд вважає, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Суд роз'яснює заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.
Керуючись ст. ст. 149-154, 157 ЦПК України, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Суперіум" про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала виготовлена та підписана 11.02.2026 року.
Суддя О.В. Федорова