Окрема думка судді ОСОБА_1
до постанови Касаційного кримінального суду
від 20 січня 2026 року у справі № 183/8535/22[1]
1. Я не погодився з моїми колегами, які вирішили скасувати рішення попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд.
2. Я вважаю, що ця справа - це хрестоматійний приклад засудження за відсутності складу інкримінованого злочину, і Суд мав скасувати судові рішення і закрити провадження на цій підставі.
3. Попередніми інстанціями Зозуля був засуджений до 11 років ув'язнення за вчинення злочину, передбаченого частиною 6 статті 111-1 КК, диспозиція якої викладена так:
«Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах».
4. Це положення містить дві примітки, які стосуються тлумачення її термінів:
«2. У частині шостій цієї статті під заходами політичного характеру розуміються з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо.
3. У частині шостій цієї статті під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації».
5. Його діяння полягало в тому, що він, житель м. Балаклеї в Харківській області, після того, як місто потрапило під окупацію Російської Федерації, облаштовував та підключав гучномовці, через які транслювалось радіо «ЖИЗНЬ».
6. Суди вважали, що цими діями він виконав весь спектр злочинів, передбачених частиною 6 статті 111-1 КК: як організацію і проведення заходів політичного характеру, так і здійснення інформаційної діяльності.
7. Які дії суди вважали «організацією і проведенням заходів політичного характеру»? У вироку зазначено, що він їх організовував шляхом співпраці з окупаційною владою на посаді начальника відділу зв'язку окупаційної адміністрації м. Балаклії і створення технічних умов та забезпечення трансляції російського радіо «ЖИЗНЬ».
8. Захопившись словотворенням оруеловського масштабу для обґрунтування злочинності дій засудженого, суди забули визначити, які заходи політичного характеру він організовував або проводив: з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи або якісь інші подібного штибу.
9. Сором'язливе ухилення судів від відповіді на питання, якої вимагає закон, цілком зрозуміло: нічого подібного обвинувачення не лише не доводило, але й не згадувало.
10. Що ж стосується інформаційної діяльності, то для засудження за цим складом злочину, судам також необхідно було представити факти, які б свідчили, що засуджений «створював, збирав, одержував, зберігав, використовував або поширював» ворожу інформацію.
11. У судових рішеннях згадане лише облаштування ним гучномовців, що, як визначив суд, було створенням технічних умов для трансляції радіо «Жизнь».
12. Я вважаю, що облаштування обладнання, яке посилює звук, вочевидь, не може розумно розглядатися як «створення, збирання, одержання, зберігання, використання» інформації.
13. Доцільно детальніше проаналізувати лише те, чи не є такі дії «поширенням» інформації.
14. Безумовно, облаштування звукопідсилюючої апаратури, або будь-якого іншого обладнання, призначеного для трансляції інформації, створює фізичні умови для її передачі.
15. Однак судова практика, у тому числі й цього Суду, надає терміну «поширення» або «розповсюдження» інформації значення, яке виключає застосовність до технічного забезпечення такої діяльності.
16. Чимала практика цього суду за статтями 114-2 (Несанкціоноване поширення інформації про рух та дислокацію Сил оборони)[2], 436-1 (Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки)[3], 436-2 (виправдовування збройної агресії проти України)[4] доволі чітко відрізняє змістовну діяльність з поширення відповідної інформації від технічного забезпечення такої діяльності.
17. Завжди цей Суд оцінював сутнісний вимір поширення інформації, який полягає у роботі з контентом: свідомому відборі, формуванні та донесенні певних смислів до аудиторії за умови контролю над тим, яка саме інформація транслюється.
18. Натомість у справах щодо поширення забороненої інформації цей Суд не визнавав злочинною суто технічну діяльність - тобто роботу з інфраструктурою (обладнанням), яка лише забезпечує фізичну працездатність каналу передачі даних без жодної можливості впливати на смислове наповнення повідомлень.[5]
19. До цієї справи я не зустрічав, і сподіваюсь не зустріну в подальшому, притягнення до відповідальності за поширення інформації постачальника смартфону, поштаря, провайдера інтернету, монтажника кабелю, володільця хмарного сервісу, працівника типографії або інших осіб, які хоча і забезпечують технічну можливість поширення інформації, однак не мають жодного стосунку до її контенту.
20. Тому визнані судом доведеними дії з облаштування гучномовців для трансляції радіопрограми не можуть без насилля над здоровим глуздом розглядатися як поширення інформації. Визнавати злочином налаштування обладнання лише тому, що треті особи використали її на шкоду інтересам держави (хоча суди так і не зазначили, яка ж саме інформація була передана), означає розмивання меж кримінальної відповідальності.
21. Я цілком усвідомлюю емоційне тло справ про колабораційну діяльність. Однак судді, насамперед, є юристами, що керуються вимогами закону та принципом верховенства права, а не інструментами реалізації суспільного гніву. Прагнення притягнути до відповідальності шляхом вільного поводження із законодавчими визначеннями - хибний шлях.
22. Штучне розтягування понять «організація політичних заходів» та «інформаційна діяльність» для охоплення ними суто технічної роботи руйнує фундаментальний принцип правової визначеності (nullum crimen sine lege). Якщо ми дозволяємо собі ігнорувати межі диспозиції кримінальної норми лише через те, що справа стосується періоду окупації, ми відкриваємо двері для свавілля. Засудження особи за особливо тяжкою статтею у випадках, коли її дії вочевидь не утворюють описаного в законі складу злочину, не відновлює справедливість, а дискредитує правосуддя.
23. У цьому контексті не можна оминути увагою і кричущу невідповідність покарання характеру вчиненого діяння. Навіть якщо забути про відсутність складу злочину у цій справі, засудження за монтаж звукового обладнання до 11 років позбавлення волі - покарання, що пасує до умисного вбивства, - свідчить про втрату відчуття справедливості. Прирівнювання технічного персоналу до ідеологів та безпосередніх рупорів пропаганди нівелює принцип індивідуалізації покарання і перетворює правосуддя на каральний механізм без розбору.
24. Підсумовуючи, я вважаю, що встановлені судами фактичні обставини свідчать про відсутність в діях Зозулі складу злочину, що зобов'язувало Суд поставити крапку в цій химерній справі. Тому я не бачив необхідності у направленні її на новий судовий розгляд, оскільки відсутність складу злочину у встановлених обставинах не може бути виправлена їх новим дослідженням.
Суддя ОСОБА_1
[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/133828713
[2] 23 жовтня 2025 року, № 725/4553/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/131394151; 25 червня 2025 року, № 487/2802/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/128488873
[3] 28 жовтня 2025 року, № 639/1077/23, https://reyestr.court.gov.ua/Review/131853014
[4] 20 січня 2026 року, № 646/7075/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/133579203; 6 листопада 2025 року, № 127/23718/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/131713642
[5] Я не розглядаю тут можливі випадки співучасті технічного учасника у поширенні контенту, оскільки у цій справі цей аспект обвинуваченням не заявлявся.