Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.,
02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 752/6588/22
провадження № 61-4260сво24
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., повернув справу № 752/6588/22 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Об'єднана палата зазначила, що:
«у справі, яка переглядається, та у справах, в якій ухвалено судові рішення, від висновків яких пропонується відступити, наявні різні фактичні обставини, хоча правове регулювання однакове. Отже, немає подібності правовідносин.
Колегія суддів посилається виключно на наявність різних підходів у практиці суду касаційної інстанції під час вирішення спорів про стягнення грошових коштів у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, які виникли на підставі усного договору. Проте наведені справи, в яких ухвалені судові рішення, від яких пропонується відступити, та справа, рішення в якої переглядається, пов'язанні з укладеними договорами в усній формі, та доведеністю підстав для висновку про узгодження між сторонами істотних умов договорів.
Повернення об'єднаною палатою справи колегії суддів для її розгляду з підстав неподібних правовідносин, різних фактичних обставин справи є сталою практикою касаційних судів у складі Верховного Суду (див., зокрема: ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного господарського суду від 29 лютого 2024 року у справі № 907/825/22, ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 420/3179/22 та інші).
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об'єкт) для розгляду справи об'єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об'єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом».
Не можу погодитися із цим висновком Об'єднаної палати з таких мотивів.
1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
1.1. Ухвала колегії суддів мотивована тим, що:
«предметом розгляду цієї справи є стягнення грошових коштів у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, які виникли на підставі усного договору купівлі-продажу будівельних товарів та техніки.
На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду платіжні доручення щодо оплати рахунків-фактур на ім'я ФОП ОСОБА_2 у період з 09 жовтня 2020 року до 11 жовтня 2021 року на загальну суму у розмірі 1 011 822,00 грн, а також вимогу про виконання зобов'язання та вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту погодження усіх істотних умов усного правочину із ФОП ОСОБА_2 , а також порушення останньою зобов'язання за усним договором, що є його процесуальним обов'язком. Суд визнав, що сам факт наявності платіжних доручень про перерахування ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 011 822,00 грн, з урахуванням заперечення відповідача проти укладення усного договору між сторонами спору, не може бути єдиною і безумовною підставою для висновку про те, що сторони спору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки будівельних товарів, зобов'язань сторін договору, ціни договору, а також порядку та строків його виконання і відповідальності сторін.
При цьому апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15.
Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 як на підстави касаційного оскарження посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду 20 березня 2024 року в справі № 752/16778/22.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилався апеляційний суд та на які посилається заявник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вони є протилежними, хоча зроблені у подібних правовідносинах.
Так, у справі № 752/16778/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, предметом спору є розірвання договору поставки басейну, укладений між сторонами в усній формі, та стягнення коштів, сплачених за товар, і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначеній справі, скасовуючи постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог та залишаючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, керувався тим, що між сторонами був укладений саме усний договір купівлі-продажу басейну вартістю 3 500,00 євро, як зазначено в квитанції від 10 листопада 2020 року № 0439, на умовах попередньої оплати без визначення строків передання товару покупцю, а не договір поставки, оскільки позивач у цих правовідносинах не виступає суб'єктом підприємницької діяльності, а басейн мав бути встановлений у належному їй домоволодінні. Посилання апеляційного суду та відповідача на те, що позивач не надала суду доказів, що між сторонами існували домовленості саме щодо поставки обладнання для басейну, чи самого басейну, Верховний Суд визнав помилковими, оскільки позивач надала суду квитанцію до прибуткового касового ордера від 10 листопада 2020 року № 0439 про оплату ФОП 3 500,00 євро за басейн, а тому саме відповідач мав би спростовувати доводи позивача та доводити, що між ними склалися інші правовідносини, ніж ті, що заявлені позивачем у позові, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеними висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 442/7428/22.
Однак у справах № 724/970/18 та № 372/4949/15, на які посилається апеляційний суд, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежного висновку.
Так, у справі № 724/970/18 предметом спору було стягнення боргу за усним договором поставки товару. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину із відповідачем, а також порушення нею зобов'язання за усним договором поставки, що є її процесуальним обов'язком. Крім цього, суд зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року в справі № 372/4949/15.
Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15».
2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
3.1. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
4.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
5. З урахуванням вказівки про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15 та подібності відносин у вказаних справах та в справі № 752/6588/22 в Об'єднаної палати були відсутні підстави для повернення справи № 752/6588/22.
Суддя В. І. Крат