04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 447/2195/19
провадження № 61-9412св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбра Мар'яна Ярославівна, Мале виробничо-комерційне підприємство «Верховина», Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області,
третя особа- Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком Віталієм Вікторовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, Малого виробничо-комерційного підприємства «Верховина» (далі - МВКП «Верховина»), Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2008 року вона на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із Роздільською седищною радою Миколаївського району Львівської області, набула право власності на об'єкт нерухомого майна, площею 57,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У її користуванні знаходиться підвальне приміщення площею 42,3 кв. м, вхід до якого з глухої стіни будинку.
Вказувала, що станом на 09 вересня 2019 року вхід до підвального приміщення замуровано самовільною добудовою, тому вона позбавлена права користування цим приміщенням. Крім того, через погану циркуляцію повітря у підвальному приміщенні весь перший поверх будинку почав покриватися грибком. Будівництво здійснюється ОСОБА_2 та МВКП «Верховина» за адресою: АДРЕСА_2 . Дії останніх проводяться без дозвільних документів.
Земельна ділянка із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, площею 0,0067 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , надана МВКП «Верховина» у користування на підставі договору оренди землі від 17 липня 2013 року, укладеного з Роздільською селищною радою Миколаївського району Львівської області. Фактично самочинне будівництво частково ведеться на земельній ділянці, наданій їй на підставі рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353.
У подальшому рішенням 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність» погоджено МВКП «Верховина» звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, площею 0,0067 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; затверджено вартість земельної ділянки та вирішено продати її у власність МВКП «Верховина» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В. А. за реєстровим № 366. Вказане рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, на думку позивачки, порушує її права, оскільки позбавляє права на прилеглу земельну ділянку, необхідну для обслуговування належних їй на праві власності приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка стверджувала, що оскільки МВКП «Верховина» не мало зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку, незаконною також є її передача ОСОБА_2 .
Посилалася на те, що ОСОБА_2 та МВКП «Верховина», заблокувавши вхід до належного їй підвального приміщення, порушують її право власності щодо користування та розпорядження майном.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинного об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
- усунути їй перешкоди у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою, прилеглою до будинку АДРЕСА_1 , шляхом припинення права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, зареєстрованої за ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 липня 2019 року, індексний номер 47576282, на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185 та від 02 липня 2019 року, індексний номер 47573318, на об'єкт незавершеного будівництва, прийняті державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області;
- визнати незаконним та скасувати рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353;
- визнати незаконним та скасувати рішення 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В. А. за реєстровим № 366.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 19 листопада 2019 року замінено відповідача Відділ державної реєстрації Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області на належного відповідача - державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбра М. Я.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Додатковим рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 рокузаяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 400 грн.
Додатковим рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 рокузаяву МВКП «Верховина» про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МВКП «Верховина» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що на позивачку покладається обов'язок відшкодувати судові витрати, понесені відповідачами ОСОБА_2 , МВКП «Верховина». Розмір витрат заявниками доведено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з мотивів, викладених у редакції цієї постанови.
Додаткове рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року скасовано, заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Додаткове рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року змінено, заяву МВКП «Верховина» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МВКП «Верховина» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив про те, що обов'язок доказування істотного порушення будівельних норм і правил покладається на позивача, проте ОСОБА_1 , за відсутності претензій зі сторони відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування, не надала суду належних і допустимих доказів існування відповідних порушень при здійсненні відповідачами будівництва магазину.
При цьому апеляційний суд взяв до уваги висновок будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2023 року № 14/23, відповідно до якого виконані будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , відповідають проектній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а розроблена проєктна документація на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_2 , ПП Маркет у 2011 році відповідає вимогам ДБН та нормативно-правовим актам у галузі будівництва.
Ураховуючи недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном та демонтаж відповідного незавершеного будівництва, апеляційний суд вважав, що не підлягають задоволенню й інші позовні вимоги, оскільки вони є похідними.
Зважаючи на те, що у судовому засіданні 09 жовтня 2020 року (день ухвалення оскаржуваного рішення) представник ОСОБА_2 - адвокат Ратич Т. М. був присутній, проте до закінчення судових дебатів у справі заявник докази про понесені витрати на професійну правничу допомогу не подав, а також не зробив відповідну заяву про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення, суд апеляційної інстанції вважав заяву адвоката Ратича Т. М. від 19 жовтня 2020 року про ухвалення додаткового рішення такою, що підлягає залишенню без розгляду.
При цьому, апеляційний суд вважав за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правову допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь МВКП «Верховина», з 7 000 грн до 3 000 грн, що відповідатиме критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-16201св23).
Скасовуючи оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що, надавши перевагу висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 квітня 2023 року № 14/23, суд апеляційної інстанції не обґрунтував підстави відхилення ним висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620, який містить протилежні висновки та оцінки.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у здійсненні права власності щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинного об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому суд указав на помилковість та передчасність висновків апеляційного суду щодо визнання похідними решти позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ці вимоги містять свій відокремлений предмет позову, їх вирішення не залежить у достатній мірі від вирішення позовної вимоги, визнаної судом основною, вказані вимоги не пов'язані підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, а тому не є по суті похідними, у зв'язку із чим вирішення кожної із цих вимог потребує окремого обґрунтування з окремою оцінкою доказів та обставин.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року та додаткові рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним і скасовано рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки МВКП «Верховина».
Визнано протиправним і скасовано рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність».
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В. А. 19 березня 2019 року за реєстровим № 366.
Припинено право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, зареєстроване за ОСОБА_2 .
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 02 липня 2019 року, індексний номер 47576282, на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185; від 02 липня 2019 року, індексний номер 47573318, на об'єкт незавершеного будівництва: магазин ритуальних послуг, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що права та інтереси позивачки, як власниці нерухомого майна на АДРЕСА_1 , були порушені, як продажом МВКП «Верховина» земельної ділянки, площею 0,0067 га, прилеглої до будинку АДРЕСА_1 , так і будівництвом на цій земельній ділянці.
Суд апеляційної інстанції вважав належним і допустимим доказом висновок судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620, проведеної за ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, відповідно до якого: виконані будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; в результаті проведення вказаних будівельних робіт існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_1 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 площею 57,2 кв. м, а саме в догляді, поточному ремонті, дотриманні протипожежних вимог; проведення вказаних будівельних робіт могло призвести до появи тріщин в несучих стінах будівлі АДРЕСА_1 ; зведений об?єкт незавершеного будівництва чинить перешкоди у доступі до підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 власнику підвальних приміщень - Роздільській селищній раді Миколаївського району Львівської області; об?єкт незавершеного будівництва збудований на мережі водовостачання та водовідведення. При цьому відповідачами не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620.
Апеляційний суд вважав преюдиційними обставини, встановлені рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 вересня 2012 року та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2013 року у справі № 1313/2564/2012 за позовом ОСОБА_1 до Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, третя особа - МВКП «Верховина», про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради від 18 вересня 2009 року № 461, яким спірну земельну ділянку, площею 0,0067 га, було передано в оренду МВКП «Верховина» строком на 10 років.
Оскільки, незважаючи на наявність вказаних судових рішень від 06 вересня 2012 року та від 28 лютого 2013 року, Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області 02 липня 2013 року своїм рішенням № 351 фактично повторно надала МВКП «Верховина» спірну земельну ділянку, площею 0,0067 га, в оренду строком на 45 років, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353 суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність» та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної від 19 березня 2019 року, відповідно до якого Роздільська селищна рада на підставі вказаного рішення від 05 березня 2019 року № 488 продала цю земельну ділянку МВКП «Верховина».
Ураховуючи те, що МВКП «Верховина» після придбання спірної земельної ділянки, площею 0,0067 га шляхом укладення 19 березня 2019 року договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення рішенням загальних зборів засновників МВКП «Верховина» від 25 червня 2019 року передало цю земельну ділянку разом зі збудованим на ній незавершеним будівництвом (магазином ритуальних послуг готовністю 28 %) у власність ОСОБА_2 як належної останньому частки у статутному фонді МВКП «Верховина» у зв'язку із його виходом зі складу засновників МВКП «Верховина», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про державну реєстрацію від 02 липня 2019 року на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185 та на об'єкт незавершеного будівництва на цій земельній ділянці за ОСОБА_2 також підлягають задоволенню, з припиненням права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, зареєстровану за ОСОБА_2 , та зобов'язанням останнього демонтувати об'єкт незавершеного будівництва, який розташований за цій земельній ділянці.
Скасовуючи додаткові рішення районного суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки основне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2020 року було скасоване, то додаткові рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2020 року, як невід'ємні його частини, також підлягають скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнко В. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції задоволено та зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком В. В., мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Апеляційний суд належно не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2024 року при попередньому скасуванні судового рішення.
Вважає, що оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про демонтаж об'єкта незавершеного будівництва призводить до повного відновлення прав позивачки, тому решта позовних вимог, наслідком яких є позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, не є належним способом захисту, тому у їхньому задоволенні слід було відмовити.
Посилається на те, що позбавляючи ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, апеляційний суд мав був перевірити чи є він добросовісним набувачем, як зареєстрований володілець спірного нерухомого майна. Проте не виконавши цього обов'язку, суд апеляційної інстанції допустим надмірне втручання у його право на мирне володіння майном, не вирішивши питання пропорційності такого втручання.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 набув права власності на спірну земельну ділянку за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких обмежень, що свідчить про добросовісність його дій як володільця нерухомого майна.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_2 - адвокат Авдєєнко В. В., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20, від 10 квітня 2024 року у справі № 946/1059/18, від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 та постановах Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Манукян М. А. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, яка відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 лютого 2008 року між територіальною громадою смт Розділ в особі Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 67/100 ідеальних частин нежитлової будівлі від 20 лютого 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Сороколіт О. Г. за реєстровим № 562, відповідно до умов якого продавець продала, а покупець купила нерухоме майно, а саме 67/100 ідеальних частин від цілого цегляного магазину площею 99,5 кв. м, зазначеному в поповерховому плані під літерою А-1, що складають приміщення № 1, 2, 3, загальною площею 57,2 кв. м, розташованого на території Роздільської селищної ради, що знаходиться на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 11).
02 липня 2013 року рішенням Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області № 349 «Про затвердження акта земельної комісії» затверджено акт земельної комісії від 02 липня 2013 року «Про встановлення меж земельної ділянки» на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 112-115).
Рішенням Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 70 кв. м на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 23).
У матеріалах справи наявні заяви (повідомлення) чоловіка позивачки - ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 (відповідач) проводить незаконне будівництво за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці, яка в притул знаходиться до будинку, що належить йому на праві власності та знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: встановлено тимчасову споруду (том 1, а. с. 20).
Відділ Держгеокадастру у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомив, що земельна ділянка із кадастровим номером 46223055400:01:004:0185, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0067 га, перебуває в оренді МВКП «Верховина» на підставі договору оренди від 31 липня 2012 року, терміном на 45 років (том 1, а. с. 24).
Листом від 13 лютого 2019 року Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області повідомила ОСОБА_1 про те, що на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0067 га, що знаходиться у користуванні МВКП «Верховина» розташований об'єкт незавершеного будівництва та недіючий кіоск, що був придбаний МВКП «Верховина» у попереднього власника. При цьому рішення щодо надання дозволу на встановлення торгового кіоску за цією адресою ні виконавчим комітетом, ні сесією селищної ради не приймалося (том 1, а. с. 26).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В. А. за реєстровим № 366, Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області продала, а МВКП «Верховина» придбало земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 88-89).
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1313/2564/2012 позов ОСОБА_1 до Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, третя особа - МВКП «Верховина», про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на земельну ділянку задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області 16 сесії 5 скликання від 18 вересня 2009 року № 461 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва магазину ритуальних послуг».
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, що знаходиться під нежитловою будівлею на АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, необхідну для обслуговування нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 у розмірі 84,24 кв. м (том 1, а. с. 33).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2013 року у справі № 1313/2564/2012 апеляційні скарги МВКП «Верховина» та Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області задоволено частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 вересня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, що знаходиться під нежитловою будівлею на АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, необхідну для обслуговування нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 , у розмірі 84,24 кв. м скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (том 1, а. с. 34-37).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 належно не обґрунтовані розміри земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування магазину. Крім того, не враховані права МВКП «Верховина» на ділянку, на якій розташований магазин ритуальних послуг та не узгоджено межі землекористування з МВКП «Верховина», відтак Роздільською селищною радою Миколаївського району Львівської області не встановлено межі земельних ділянок між відповідними магазинами.
27 грудня 2011 року Інспекцією ДАБК у Львівській області видано Декларацію про початок виконання будівельних робіт на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_2 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої було поставлено такі питання:
1. Чи відповідають виконані будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?
2. Чи існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_1 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 57,2 кв. м, в результаті проведення будівельних робіт щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ?
3. Чи технічно можливий демонтаж об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ?
4. Чи зведений об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 чинить перешкоди у доступі до підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ?
5. Чи є об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 збудований на мережі водопостачання, водовідведення та каналізування чи/або на інших комунальних мережах?
Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620 на поставлені судом запитання експерт зазначив:
1. Виконані будівельні роботи щодо будівництва об?єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме не відповідають вимогам пункту 1* додатку 3.1 та пункту 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (чинні на момент зведення об'єкту).
2. У результаті проведення будівельних робіт щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_1 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 57,2 кв. м, а саме в догляді, поточному ремонті, дотриманні протипожежних вимог. Проведення будівельних робіт на АДРЕСА_3 .
3. Здійснити демонтаж об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 технічно можливо руйнівним методом шляхом демонтажу будівлі з дотриманням вимог державних будівельних норм.
4. Зведений об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 чинить перешкоди у доступі до підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 власнику підвальних приміщень - Роздільській селищній раді Миколаївського району Львівської області, оскільки такі не мають доступу до своїх підвальних приміщень через вхід який існував з вулиці та можуть здійснити доступ до своїх підвальних приміщень виключно через приміщення першого поверху, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .
5. Об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 збудований на мережі водопостачання та водовідведення (том 2, а. с. 175-182).
Відповідно до висновку експерта Судового експертно-розрахункового бюро Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРБ» за результатами проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за зверненням МВКП «Верховина» від 10 квітня 2023 року № 14/23:
- об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , розміщений у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185;
- виконані будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва розташованого на АДРЕСА_2 відповідають проектній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва;
- розроблена проектна документація на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_2 ПП Маркет у 2011 році відповідає вимогам ДБН та нормативно-правовим актам у галузі будівництва;
- наявність об'єкту незавершеного будівництва, магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_2 не чинить перешкод у користуванні та експлуатації мереж водопостачання та водовідведення належних Новороздільській міській раді Львівської області;
- об'єкт незавершеного будівництва, магазин ритуальних товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 не чинить перешкод у доступі користуванні чи розпорядженні підвальними приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 196-207).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком В. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Згідно з пунктом 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими спорудами відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а віддаленість горючої рідини на присадибній ділянці при опаленні рідким паливом слід приймати відповідно до протипожежних вимог (додаток 3.1.).
Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц (провадження № 61-39346св18), від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц (провадження № 61-16770св18).
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 зазначено, що «позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо. Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою».
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд встановив, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620 виконані будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; в результаті проведення вказаних будівельних робіт існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_1 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 площею 57,2 кв. м, а саме в догляді, поточному ремонті, дотриманні протипожежних вимог; проведення вказаних будівельних робіт могло призвести до появи тріщин в несучих стінах будівлі АДРЕСА_1 ; зведений об'єкт незавершеного будівництва чинить перешкоди у доступі до підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 власнику підвальних приміщень - Роздільській селищній раді Миколаївського району Львівської області; об'єкт незавершеного будівництва збудований на мережі водовостачання та водовідведення
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд, установивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, установивши, що будівельні роботи щодо будівництва об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та в результаті їх проведення існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_1 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , дійшов правильного висновку про доведеність позивачкою порушення її прав здійсненням самочинного будівництва та можливість захисту права власності позивача шляхом знесення самочинного будівництва.
У той же час, відповідачами не надано належних і допустимих доказів на спростування цих обставин, у зв'язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність істотного порушення будівельних норм і правил та прав позивачки як власниці суміжного об'єкта нерухомості, що унеможливлює застосування іншого, менш обтяжливого способу захисту, ніж знесення самочинно збудованої споруди.
Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, а також обґрунтовано поклав в основу своїх висновків результат судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2023 року № 3620, проведеної за ухвалою апеляційного суду.
Отже, апеляційний суд правильно застосував положення статей 319, 375, 376, 391 ЦК України та обґрунтовано виходив із того, що знесення самочинного будівництва у цій справі є вимушеним і пропорційним способом захисту порушеного права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Щодо визнання протиправним та скасування рішень Роздільської селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності на земельну ділянку, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 ЗК України).
У частинах першій - третій статті 116 ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до частини статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У частині першій статті 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
У статті 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Отже, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, підставою для задоволення позову власника чи користувача є встановлення факту порушення його прав та існування перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов'язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради від 02 липня 2013 року № 351 , визнання незаконним та скасування рішення 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність», апеляційний суд виходив із того, що оспорювані нею рішення селищної ради порушують її права.
Апеляційний суд вважав преюдиційними обставини, встановлені рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 вересня 2012 року та рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2013 року у справі № 1313/2564/2012 за позовом ОСОБА_1 до Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, третя особа - МВКП «Верховина», про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради від 18 вересня 2009 року № 461, яким спірну земельну ділянку, площею 0,0067 га, було передано в оренду МВКП «Верховина» строком на 10 років.
Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що: «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Отже, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».
У справі, що переглядається: аналіз змісту рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 вересня 2012 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2013 року у справі № 1313/2564/2012 свідчить про те, що предмет позову у цій справі стосувався скасування визнання незаконним та скасування рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області 16 сесії 5 скликання від 18 вересня 2009 року № 461 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва магазину ритуальних послуг», яким спірну земельну ділянку, площею 0,0067 га, було передано в оренду МВКП «Верховина» строком на 10 років; у справі № 1313/2564/2012 суди встановили, що Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області не погодила з ОСОБА_1 , яка є власником магазину на АДРЕСА_1 межі земельної ділянки, яка надається МВКП «Верховина» в оренду.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України щодо обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 1313/2564/2012.
Отже, вирішуючи спір у відповідній частині, суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її законних прав та інтересів оспорюваними рішеннями селищної ради.
При цьому вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 березня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за № 366, як і припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, а також про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 липня 2019 року, індексний номер 47576282, апеляційний суд вважав похідними від визнання недійсним рішень селищної ради
Колегія суддів наголошує, що на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Тобто, вирішуючи відповідний спір, суд повинен виходити також із оцінки позовних вимог заявника, ефективності обраного позивачем способу судового захисту порушеного права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Cуд апеляційної інстанції, повторно переглядаючи в апеляційному порядку рішення районного суду, зробив загальні висновки про те, що оспорюваними рішеннями Роздільської селищної ради № 351 від 02 липня 2013 року та від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність» порушуються права ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, помилковим є висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності користування та розпорядження нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком В. В., у цій частині Верховний Суд вважає обґрунтованими.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке перешкоджає розгляду справи по суті, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності користування та розпорядження нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Ураховуючи, що в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, суд в цій частині правильно застосував норми матеріального права до встановлених на підставі поданих доказів фактичних обставин, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у цій частині без змін.
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, у тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком В. В., скасовує постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений заявником судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 147,20 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Авдєєнком Віталієм Вікторовичем, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішень селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності на земельну ділянку, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбри Мар'яни Ярославівни, Малого виробничо-комерційного підприємства «Верховина», Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, про припинення права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, зареєстрованої за ОСОБА_2 ; визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 липня 2019 року, індексний номер 47576282, на земельну ділянку із кадастровим номером 4623055400:01:004:0185 та від 02 липня 2019 року, індексний номер 47573318, на об'єкт незавершеного будівництва, прийняті державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області; визнання незаконним та скасування рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 02 липня 2013 року № 353; визнання незаконним та скасування рішення 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від 05 березня 2019 року № 488 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність»; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В. А. за реєстровим № 366.
Постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності щодо нерухомого майна шляхом демонтажу самочинного об'єкта незавершеного будівництва залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги у розмірі 6 147 (шість тисяч сто сорок сім) гривень 20 копійок.
Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк