65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 910/12341/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Букарової Т., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІС-ФАРМА»
до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації
про стягнення 5 649 672,10 грн шкоди, що еквівалентно135091 доларів США
за участю представника позивача - Пасько І.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІС-Фарма» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 5 649 672,10 грн майнової шкоди, що еквівалентно135091 доларів США, заподіяної позивачу внаслідок втрати останнім контролю за аптечними закладами, що знаходились на окупованому наразі лівобережжі в Херсонській області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 позовну заяву передано за підсудністю Господарському суду Одеської області.
Ухвалою від 30.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на "03" грудня 2025 р. о 10:00 год.
Ухвалою від 03.12.2025 розгляд справи відкладено на 14.01.2026 і продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою від 14.01.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 11.02.2026.
У даній справі позивач визначив відповідачем російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації. Адресу місцезнаходження відповідача позивач вказав: вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
Статтею 367 ГПК України визначено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на триваючу широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє станом на цей час.
Суд враховує, що наразі відсутній міжнародний договір України про правову допомогу в цивільних справах, який діє у відносинах з російською федерацією. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну 24.02.2022 фактично унеможливлено застосування з російською федерацією відповідних міжнародних договорів України, у тому числі, у зв'язку з припиненням поштового сполучення; за інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією; функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено; комунікація МЗС з органам влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється; враховуючи викладене, передача/отримання будь-яких документів до/з компетентних органів росії, у тому числі дипломатичними каналами, неможлива.
З огляду на викладене, суд зазначає, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення ухвал суду безпосередньо до компетентних органів російської федерації чи до посольства російської федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.
За цих обставин, суд здійснив повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи єдино можливим і законним способом, який передбачений ч. 4 ст. 120 ГПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Неявка відповідача в даному випадку не може перешкоджати реалізації гарантованого Конституцією України та міжнародними актами права осіб на доступ до правосуддя. Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від відповідача не надходило. При цьому відповідач відзив на позов і жодних доказів суду також не надав, а тому справу згідно з ст. 178 ГПК України суд вирішує за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Згідно з частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 зазначено, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог товариства про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при вирішенні цього спору є матеріальний закон України.
У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на території України зі сторони російської федерації, а саме - втрата контролю за всіма аптечними закладами позивача, що знаходились на території Херсонської області, яка наразі є окупованою.
Суд враховує, що 24.02.2022 о 5 ранку розпочався відкритий воєнний напад російської федерації, який виразився в тому, що збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва російської федерації, здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об'єктів.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Пізніше відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженими Законами України, воєнний стан продовжувався і триває досі.
Території, на яких знаходилось майно позивача, були захоплені російськими військовими, починаючи з перших днів збройної агресії (з 24.02.2022).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 02.03.2022 ES-11/1 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
В преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу правопорушення у вигляді завдання збитків, в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомою обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що він здійснює свою господарську діяльність на ринку роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення з дотриманням вимог чинного законодавства та у відповідності до затверджених ліцензійних умов через мережу аптечних закладів, які розташовані на території м. Херсону та Херсонської області.
Через вторгнення у лютому 2022 року на територію України військ Російської Федерації, місто Херсон та значна частина території Херсонської області були окуповані ворожим військом, що призвело до обриву ланцюгів постачання товару, спроб окупантів підпорядкувати собі діяльність аптек з використанням тиску на персонал аптечних закладів, що спричинило масовий виїзд працівників Товариства на неокуповані території України і зробило неможливою подальшу роботу аптек Товариства у вказаному регіоні. Від окупаційної “влади» на адресу Товариства почали надходити вимоги зареєструвати свою діяльність у так званих “органах влади» на окупованих територіях м. Херсону та Херсонської області та отримати тимчасові дозволи на здійснення господарської діяльності, інакше робота аптек буде припинена.
Так, наприклад, розпорядженням “Военно-гражданской адміністрації Херсонской области» від 23.05.2022 № 025-р, окупантами було постановлено ввести тимчасову адміністрацію по керуванню майном Позивача, та призначено тимчасового керуючого.
Все це супроводжувалось непоодинокими (але безрезультатними) випадками психологічного тиску окупантів та їх посібників на керівництво Позивача, персонал аптек, з метою схилити їх на співпрацю, яка полягає у торгівлі російськими фармацевтичними товарами, з обов'язковою умовою, що вигодонабувачами такої діяльності мають бути виключно представники окупантів.
Через окупацію м. Херсон та Херсонської області, протиправні дії військ Російської Федерації та їх посібників, Позивач фактично був позбавлений всієї матеріально-технічної бази, основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, доступу до приміщень, первинної документації, комп'ютерної техніки тощо, внаслідок чого, Товариство було змушено остаточно зупинити фактичне здійснення своєї господарської діяльності - роздрібну торгівлю лікарськими засобами.
Отримання прибутку від роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення і супутніми товарами припинилось, а матеріальні збитки завдані окупантами Товариству сягнули десятків мільйонів гривень
В результаті, було втрачено контроль за всіма аптечними закладами Товариства, що знаходились в Херсонській області, а загальна сума матеріальних збитків складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, обладнання, оргтехніки, меблів, зовнішніх та внутрішніх рекламних конструкцій, оздоблення приміщень, ремонтних робіт (які були зроблені на початку воєнних дій), по наступним аптечним закладам:
Аптека №15 за адресою: Херсонська обл., м. Каховка, пр-т Європейський, 10 Б
Аптека №16 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр-т Перемоги, 18/1
Аптека №20 за адресою: Херсонська обл., м. Олешки, вул. Незалежності, 122 Б
Аптека №21 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 10
Аптека №23 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Торгова, 3
Аптека №24 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Светлова, 2
Аптека №25 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр-т Перемоги, 18/10
Аптека №27 за адресою: Херсонська обл., м. Каховка, вул. Фаїни Гаєнко, 19
Аптека №28 за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Сергіївська, 12 а
Аптека №38 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 12-39
Аптека №45 за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 20а
Аптека №49 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, пр-т Миру, 69
Аптека №50 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, пр-т Миру, 132
Аптека №51 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, вул. Дружби народів, 64
Всі зазначені аптечні заклади розміщувались в нежитлових приміщеннях на підставі відповідних договорів оренди/суборенди (копії договорів додаються), були окуповані та привласнені ворогом, в результаті чого, Позивач втратив контроль над ними.
З метою встановлення причинно - наслідкового зв'язку спричинення матеріальної шкоди внаслідок протиправних дій Відповідача та притягнення відповідальних осіб до кримінальної відповідальності, Позивач звернувся із відповідною заявою про порушення кримінального провадження до правоохоронних органів, а саме: до ГУНП в Миколаївській області із заявою про порушення кримінального провадження від 24.05.2022 року, пізніше надало уточнюючу заяву від 20.07.2022 р., де зазначило перелік аптек по яким втрачено контроль, та орієнтовну загальну суму матеріальних збитків. В даній заяві Позивач зазначив, що ним було втрачено контроль за всіма аптечними закладами Товариства, загальна сума матеріальних збитків складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, обладнання, оргтехніки, меблів, зовнішніх та внутрішніх рекламних конструкцій, оздоблення приміщень, ремонтних робіт (які були зроблені на початку воєнних дій).
За вказаним у заяві від 24.05.2022 р. фактами Слідчим відділом УСБУ в Миколаївській області розпочалось кримінальне провадження № 22022150000000650 від 27.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування по Кримінальному провадженню № 22022150000000650 додається.
Відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326, ФОП Щербаков О.В. за завданням Позивача була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації по зазначеним аптекам станом на 16.07.2025.
В результаті проведеної експертної незалежної оцінки, оцінювачем Щербаковим О.В. визначений розмір завданих Відповідачем збитків Позивачу по аптекам, розташованим у Херсонській області, а саме:
Аптека №15 за адресою: Херсонська обл., м. Каховка, пр-т Європейський, 10 Б - 445 497,02 грн.
Аптека №16 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр-т Перемоги, 18/1 - 450 881,86 грн.
Аптека №20 за адресою: Херсонська обл., м. Олешки, вул. Незалежності, 122 Б - 385 005,71 грн.
Аптека №21 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 10 - 433 223,86 грн.
Аптека №23 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Торгова, 3 - 210 254,08 грн.
Аптека №24 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Светлова, 2 - 194 088,10 грн.
Аптека №25 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр-т Перемоги, 18/10 - 219 586,06 грн.
Аптека №27 за адресою: Херсонська обл., м. Каховка, вул. Фаїни Гаєнко, 19 - 251 983,43 грн.
Аптека №28 за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Сергіївська, 12 а - 263 Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.10.2025 5 639,24 грн.
Аптека №38 за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 12-39 - 255 113,89 грн.
Аптека №45 за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 20а - 405 790,39 грн.
Аптека №49 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, пр-т Миру, 69 - 693 240,44 грн.
Аптека №50 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, пр-т Миру, 132 - 686 818,78 грн.
Аптека №51 за адресою: Херсонська обл., м. Генічеськ, вул. Дружби народів, 64 - 754 549,24 грн.
Разом 5 649 672,10 грн.
Загальна сума збитку, завданого Відповідачем майну Позивача внаслідок неспровокованої військової агресії, згідно висновку оцінювача ФОП Щербакова О.В. від 25.08.2025 про ринкову вартість об'єкту оцінки станом на 16.07.2025 становить 5 649 672,10 грн. (без ПДВ), та еквівалентно 135 091,00 дол. США.
Детальний розрахунок, обґрунтування загального розміру збитків визначений оцінювачем (ФОП Щербаков О.В.) наведено у Звіті про оцінку збитків, станом на 16.07.2025 (копія додається до Позову). Внаслідок вищезазначених протиправних дій Відповідача, ТОВ “АВІС-ФАРМА» в період з 28.04.2022 по 16.07.2025 завдано матеріальних збитків на загальну суму 5 649 672,10 (п'ять мільйонів шістсот сорок дев'ять тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 10 коп., що еквівалентно 135 091.00 дол. США на дату 16.07.2025 за офіційним курсом НБУ.
Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією рф, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
У відповідності до п. 9 Методики для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
На законодавчому рівні встановлено повну компенсацію збитків (завданої шкоди), так за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Разом з цим, наразі є загальновідомими обставини нестабільності національної валюти, внаслідок її девальвації, що має наслідком часткове її знецінення та перешкоджає повному відшкодуванню (компенсації) шкоди визначеної лише у гривневому еквіваленті, без прив'язки його до долару США, та буде суперечити наведеним законодавчим приписам щодо повного відшкодування.
А тому, з урахуванням обставин цієї справи, з метою запобігання втрати позивачем активів та необхідності повторного звернення позивача до суду для вжиття додаткових засобів захисту, що зумовлено девальвацією національної валюти України - гривні, є цілком обґрунтованим та справедливим визначення суми заборгованості з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується повний склад цивільного правопорушення, то вимога позивача про стягнення спричинених збитків в розмірі 5 649 672,10 грн майнової шкоди, що еквівалентно135091 доларів США, підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, з урахуванням ціни позову ( еквівалент у гривнях становив 5649672,10грн)у цій справі розмір судового збору за його подання становить 67796,07грн.
За приписами ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІС-ФАРМА» (код 38199357, м. Миколаїв пров. Корабелів, 2) 5649672,10 грн майнової шкоди, що еквівалентно135091 доларів США.
3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України 67796,07грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 лютого 2026 р.
Суддя В.В. Литвинова