09 лютого 2026 року Справа № 915/117/26
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.
розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943; 54029, Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Центральний, буд. 29, офіс 2)
до відповідача: Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781; 03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1, корп. 17)
про спростування майнових дій боржника та стягнення коштів
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» з додатками, в якій просить суд:
«1. Звільнити ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) від сплати судового збору за подання позовної заяви до ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» через підтверджений критичний майновий стан через відсутність активів для сплати судового збору та прийняти цю позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство № 915/1595/24.
2. Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" (код ЄДРПОУ 44624943) щодо безпідставного перерахування грошових коштів на користь Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781), оформлені наступними платіжними інструкціями, а саме від 31.08.2023 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 31.08.2023 р. - 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.»; від 07.12.2023 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 07.12.2023 р. - 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.»; від 25.04.2024 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 25.04.2024 р. - 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.».
3. Стягнути з Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781, адреса: 03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1, корп. 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) грошові кошти у розмірі 709 095,92 грн. (сімсот дев'ять тисяч дев'яносто п'ять гривень 92 коп.), що складається з основного боргу - 555 750,00 грн; інфляційних втрат - 118 856,47 грн; 3% річних - 34 489,45 грн.
4. Залучити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , 01103, м.Київ, був Дружби Народів (нині бул. Миколи Міхновського) буд 14-74, тел НОМЕР_2 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача, так як винесення рішення за зазначеним спором може вплинути на її права та обов'язки.
5. Стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати.»
Позивач, посилаючись на ст.. 42 КУзПБ, вважає фраудаторними дії боржника щодо безпідставного перерахування відповідачу коштів у сумі 555750,00 грн. За твердженням позивача виведення цих активів боржника вчинене на шкоду інтересам його кредиторів.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.02.2026 справі присвоєно номер 915/117/26 та відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, п.п.3.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області справу розподілено головуючому судді у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» Давченко Т.М.
Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені ст. 162 ГПК України.
Так, згідно приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити:
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
До позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1) направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу; 2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Перевіривши матеріали позовної заяви ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на предмет дотримання указаних приписів процесуального законодавства, господарським судом встановлено наступні недоліки.
По-перше, як вбачається з поданої позовної заяви, її підписано представником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» Подрез Олексієм Олександровичем.
Частинами першою та другою статті 56 ГПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Відповідно до статті 58 ГПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Статтею 60 ГПК України встановлено перелік документів, що підтверджують повноваження представника, а саме довіреністю фізичної або юридичної особи. Яка повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою. Згідно частини восьмої статті 60 ГПК України у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі, він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
На підтвердження повноважень діяти від імені заявника, Подрез О.О. надав суду Ордер серії ВТ №1074046 від 30.01.2026 на надання правничої допомоги ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 15.12.2025. Крім того, надано до суду виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.06.2017, де керівником Адвокатського об'єднання «Наша справа» є Подрез О.О (засновник тимчасово виконує обов'язки керівника без нарахування зарплати).
Господарський суд враховує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон)).
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2)довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому, частиною третьою статті 27 названого Закону передбачено, що до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Водночас згідно частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 2 КУзПБ).
Частиною першою статті 59 КУзПБ, серед іншого, передбачено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо (абзац другий частини першої цієї статті);
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (абзац четвертий частини першої цієї статті);
- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута (абзац дев'ятий частини першої цієї статті).
Статтею 61 КУзПБ встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.
Аналіз наведених приписів частини першої статті 59 та частини першої статті 61 КУзПБ у їх взаємозв'язку із нормами частин першої, третьої статті 56 ГПК України свідчить, що з дати ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство виключно ліквідатор може виступати від імені боржника у порядку самопредставництва.
Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, прийняті господарським судом у справі про банкрутство (неплатоспроможність), набирають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 у справі №915/1595/24, зокрема, ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» визнано банкрутом, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1722 від 20.03.2015 (адреса: а/с 163, м. Київ-1, 01001).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останні не містять договору про надання правничої допомоги б/н від 15.12.2025, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Наша справа» та ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», на підставі якого був згенерований ордер на надання правничої допомоги Серія серії ВТ №1074046 від 30.01.2026, та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату подання заяви про забезпечення позову щодо відомостей про керівника юридичної особи.
Ураховуючи те, що процесуальним законодавством не передбачено інших способів звернення до суду, окрім особистого звернення заявника та підписання заяви уповноваженою особою, то подання відповідної заяви без належних доказів на підтвердження права підпису та права звернення до суду не відповідає вимогам ч.2 ст.162 ГПК України.
По-друге, згідно п.2 ч.3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити відомості щодо місцезнаходження сторін - юридичних осіб.
Так, у позовній заяві позивач зазначає адресу відповідача - 03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1, корп. 17.
Водночас, згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2319262 від 09.02.2026, згенерованої на запит суду, адресою відповідача - Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» код ЄДРПОУ 41678781 зазначено « 03127, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1».
За такого неможливо визнати що позивачем належним чином виконані вимоги .2 ч.3 ст. 162 ГПК України.
По-третє, у відповідності до ч.1 ст.172 ГПК України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Судом встановлено, що позивач не надав суду доказів направлення позову з додатками на адресу особи, яку позивач просить залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних позовних вимог на стороні відповідача.
По-четверте, звертаючись до суду із позовною заявою, просив звільнити ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» від сплати судового збору за подання позовної заяви посилаючись на практику Верховного суду та висновки зазначені у рішенні ЄСПЛ у справі «Король та інші проти України» (Korol and others v. Ukraine) та висновки Великої Палата Верховного Суду викладені у постанову від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19.
Позивач не визначив будь-якої умови відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про судовий збір» в якості підстави для відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору.
При цьому в обґрунтування такого клопотання заявник посилається на перебування ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» в процедурі банкрутства та відсутність грошових коштів для оплати судового збору, що створює перешкоди в доступі до правосуддя та захисті майнових інтересів кредиторів.
Розглянувши зазначене клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України «Про судовий збір».
Так, Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон) визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону).
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року складає 3328 грн.
Позовна заява ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» містить одну вимоги немайнового характеру (спростувати майнові дії боржника) та 1 вимогу майнового характеру (стягнути з відповідача 709 095,92 грн). Таким чином, згідно з указаними вище положеннями Закону, позовна заява має бути оплачена судовим збором у сумі 13964,44 грн. (3328,00+10636,44). При цьому, внаслідок подання зазначеного позову в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» застосовується коефіцієнт 0,8. Тобто сума судового збору має складати 11171,55 грн (13 964,44 грн*0,8).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).
Приписи Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" установлюють обов'язкові процесуальні вимоги для звернення до суду, дотримання яких є необхідним, у тому числі щодо сплати судового збору або належного обґрунтування підстав для звільнення від його сплати.
Можна вважати засадничими висновки стосовно установлення, сплати та звільнення від сплату судового збору, які наведено у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 911/591/25: «… необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За змістом частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі «Ейрі проти Ірландії», серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі «Апостол проти Грузії», заява №40765/02). При цьому Суд в якості «законної мети» визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі «Станков проти Болгарії», заява №68490/01).
Законодавче закріплення судових витрат, серед іншого, має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге, покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (пункт 57).
ЄСПЛ в рішенні «Креуз проти Польщі» у справі №28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції".
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може звільнити від сплати судового збору на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" такими підставами є: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), які не перебувають у процедурах банкрутства, а саме у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів.
У даному ж випадку позивач не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору або взагалі звільнити від сплати, а позов не спрямований на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Водночас, клопочучи про звільнення від сплати судового збору позивач посилається на висновки зазначені у рішенні ЄСПЛ у справі «Король та інші проти України» (Korol and others v. Ukraine) та висновки Великої Палата Верховного Суду викладені у постанову від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19, з посиланням на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17 та інші, включно з № 36465/21), звернула увагу, що пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Отже, вирішуючи питання про звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, суд зобов'язаний дослідити та оцінити подані заявником докази його майнового стану і встановити, чи становить визначений законом розмір збору непропорційний та непосильний тягар, який фактично позбавляє особу можливості реалізувати право на доступ до суду.
У даному випадку позивач, як підставу для звільнення від сплати судового збору зазначає перебування товариства (позивача) у процедурі ліквідації та наголошує, що у Постанові Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 у справі № 915/1595/24 ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» визнано банкрутом. Позивач стверджує, що зазначеною постановою суд вже встановив факти майнового стану позивач, зокрема: 1). Позивач перебуває у стані «критичної неплатоспроможності» та «надкритичної неплатоспроможності»; 2) у позивача «відсутні будь-які необоротні активи» (зокрема нерухомість, транспортні засоби) та констатована загальна «відсутність у Боржника майна»; 3) підприємницьку діяльність банкрута завершено, органи управління припинили повноваження , а джерела погашення заборгованості (окрім стягнення дебіторської заборгованості, яка поки не підтверджена документально) - відсутні; 4) залишки грошових коштів на кінець 2023 року складали лише 1 тис. грн.
Позивач вважає доведеним факт повної майнової неспроможності позивача сплатити будь-які кошти, включаючи судовий збір.
Щодо зазначених тверджень позивача, суд з ними погоджується. Водночас, згідно законодавства про банкрутство для здійснення процедур банкрутства господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, призначає арбітражного керуючого - суб'єкта незалежної професійної діяльності, фізичну особу, яка має право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому КУзПБ, та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Арбітражні керуючі є невід'ємною і необхідною складовою у справах про банкрутство, без призначення яких законодавством не передбачено застосування господарським судом судових процедур до боржника. Згідно з КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження у справах про банкрутство за винагороду та несе витрати, пов'язані із виконанням повноважень у справі. Варто відзначити, що гарантуванням виплати винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого в порядку і розмірах, визначених КУзПБ, забезпечується незалежність арбітражного керуючого під час здійснення ним своїх повноважень у справах про банкрутство (п. 2 ч. 2 ст. 13 КУзПБ).
На переконання суду у даному випадку зазначені витрати цілком можливо сплатити арбітражному керуючому та заявити про їх відшкодування у справі про банкрутство. Відшкодування витрат арбітражного керуючого носить безумовний характер, оскільки законодавець передбачає відшкодування усіх фактичних витрат ліквідатора, що пов'язані із здійсненням ним повноважень у справі.
Крім зазначеного суд зауважує, що з аналізу ж ст. 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною певних дій, в тому числі, щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені.
У ст. 129 Конституції України та ст. 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Оцінивши доводи, наведені позивачем на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд не вбачає у даному випадку, наявності обставин, які відповідали б зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для звільнення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Отже, всупереч вимогам статті 164 ГПК України, позивач до позовної заяви не надав доказів підтверджуючих сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
По-п'яте, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд залучити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , 01103, м.Київ, був Дружби Народів (нині бул. Миколи Міхновського) буд 14-74, тел НОМЕР_2 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача, так як винесення рішення за зазначеним спором може вплинути на її права та обов'язки.
Однак позивачем не указано, яким чином рішення у справі може вплинути на права або обов'язки третьої особи, зазначеної у позовній заяві.
Відповідно до ч.1 ст.174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем при поданні позову не дотримано вимог ст.162, 164 та 172 ГПК України, що відповідно до вимог ч.1 ст.174 ГПК України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст.ст.174, 234, 235 ГПК України, суд
1. Відмовити позивачу звільненні від сплати судового збору.
2. Залишити без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» від 02.02.2026.
2. Позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки не пізніше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Роз'яснити позивачу, що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява вважається неподаною та повертається заявнику.
4. Копію ухвали направити позивачу.
Відповідно до ч.2 ст.235 ГПК України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Т.М.Давченко