79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
21.01.2026 Справа № 914/1694/25
м.Львів
За позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівський інструментальний завод», м. Львів
про стягнення 2 069 950,43 грн
Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА
Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ
Представники сторін:
від позивача: Кулик А.Я. - представник;
від відповідача: Гущенков Є.В. - представник.
1. ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
2. Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівський інструментальний завод» про безпідставно збережених коштів у розмірі 2 069 950,43 грн, з яких: 1 697 324,36 грн основного боргу, 298269,31 грн інфляційних втрат,74356,76 грн 3% річних.
3. Ухвалою суду від 02.06.2025 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.06.2025.
4. 13.06.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (вх.№15783/25).
5. В підготовчому засіданні 25.06.2025 оголошено перерву до 16.07.2025.
6. Призначене на 16.07.2025, підготовче засідання, не відбулось, а відтак ухвалою суду від 17.07.2025 підготовче засідання призначено на 13.08.2025.
7. Ухвалою суду від 13.08.2025 строк підготовчого провадження продовжено на 30 календарних днів та підготовче засідання відкладено на 08.10.2025.
8. За клопотанням відповідача, суд ухвалою від 08.10.2025 відклав розгляд справи на 12.11.2025.
9. 11.11.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів, а саме висновку експертів за результатами проведення комісійної будівельної експертизи №Т948/11-2025 від 10.11.2025.
10. В підготовчих засіданнях 12.11.2025 та 26.11.2025 судом оголошувалась перерва.
11. 25.11.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення (вх.№31395/25).
12. Ухвалою суду від 17.12.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.01.2026.
13. Представник позивача в судове засідання 21.01.2026 з'явився позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
14. Представник відповідача в судове засідання 21.01.2026 з'явився, позовні вимоги заперечив, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
15. Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
16. В судовому засіданні 21.01.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
17. АРГУМЕНТИ СТОРІН.
18. Аргументи позивача.
19. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту протягом здійснення будівництва підземного паркінгу із вбудованими нежитловимиприміщеннями на вул.Замарстинівській,170 (паркінг 3) у м. Львові, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо сплати пайового внеску не виконав. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 2069950,43 грн. з яких: 1 1697324,36 грн основного боргу, 298269,31 грн інфляційних втрат та 74356,76 грн 3% річних.
20. Аргументи відповідача.
21. Відповідач позовні вимоги заперечує, зокрема посилається на положення п.2 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» де зазначено, що: договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
22. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Пайова участь не сплачується у разі будівництва: об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
23. Відповідач зазначає, що попередня редакція ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» яка втратила чинність з 01.01.2021 на підставі Закону № 132-IX від 20.09.2019 також містила виключний перелік об'єктів де пайова участь не передбачена, а саме п.9 ч.4 ст.40: до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу)».
24. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: інженерно-транспортна інфраструктура - комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.
25. Згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджений Наказом № 507 від 17.08.2000 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), визначена наступна класифікація будівель:
Код Назва Код СРС
124 Будівлі транспорту та засобів зв'язку;
1242 Гаражі 52 122.p4;
1242.1 Гаражі наземні;
1242.2 Гаражі підземні;
1242.3 Стоянки автомобільні криті.
26. На переконання відповідача, остання редакція ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» ототожнює поняття гаражу та паркінгу і визначає наступним чином:
27. «Гараж (паркінг) - будинок (будівля, споруда), частина будинку (будівлі, споруди) або комплекс будинків (будівель, споруд) з приміщеннями для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів, з постами для ремонту та технічного обслуговування або без них.
28. Гаражі (паркінги) надземні - будинки, споруди, позначки підлоги основних приміщень яких не нижче рівня спланованої поверхні землі.
29. Гаражі (паркінги) підземні -споруди, позначка стелі основних приміщень яких нижче рівня спланованої поверхні землі».
30. Відповідач вважає, що поняття «підземний паркінг» є тотожним до «гараж підземний», який є «будівлею транспорту», що є складовою «транспортної інфраструктури» при будівництві якої пайова участь не сплачується (п.2 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ 132-IX).
31. На підтвердження належності збудованого підземного паркінгу до наведеної вище класифікації, будівництво якої не передбачає сплату пайового внеску, відповідач посилається на витяг із Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (поданий Львівською міською радою у Додатках до Позовної заяви), де на підставі містобудівних умов і обмежень Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львів зареєструвала відповідний документ, у якому Код будівлі (паркінгу) за ДК018 визначено як - « 1242.2. Гаражі підземні», що відповідає наведеній вище класифікації згідно «Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000».
32. Окрім того, відповідач звертає увагу на витяг із ЄДЕССБ - «Видача сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» за номером ЛВ122210708726, у якому на сторінці 2 у розділі Пайова участь зазначено наступне: «Підстава для звільнення від сплати пайової участі - Пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 року».
33. Крім цього, на думку відповідача, його позицію підтверджують назви/класифікації об'єкта будівництва (підземного паркінгу), при будівництві якого пайова участь не передбачена наведеним вище Законом, зазначені в дозволі на виконання будівельних робіт від 01.04.2019 року № ЛВ 112190911478, в якому зазначено: «код об'єкта - 1242.2» (гаражі підземні) та Акті готовності об'єкта до експлуатації № ЄДЕССБ АC01:7901-7906-0737-7598, в якому також зазначено: «код об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1242.2 Гаражі підземні».
34. Відповідачем подано висновок експертів за результатами проведення комісійної будівельно-технічної експертизи №Т948/11-2025 від 10.11.2025, згідно якого надано наступні висновки:
35. Підземний паркінг із вбудованими нежитловими приміщеннями на вул..Замарстинівській, 170 (паркінг2 та паркінг 3) у м.Львові відповідає визначенню «гараж (паркінг) підземний», застосованому у ДБН В.2.3-15:2007.
36. Об'єкт дослідження - «підземний паркінг із вбудованими нежитловими приміщеннями на вул..Замарстинівській, 170 (паркінг2 та паркінг 3) у м.Львові» відноситься до транспортний споруд, а саме до категорії «Будівлі транспорту та зв'язку».
37. Об'єкт дослідження - «підземний паркінг із вбудованими нежитловими приміщеннями на вул.Замарстинівській, 170 (паркінг2 та паркінг 3) у м.Львові» належить до об'єктів транспортної (автомобільної) інфраструктури.
38. Таким чином, ПАТ «Львівський інструментальний завод» вважає, що вимога Позивача про сплату пайового внеску є протиправною і не підлягає задоволенню.
39. У поясненнях щодо поданого відповідачем висновку позивач зазначає, що Об'єкт має ознаки будівлі, а не транспортної інфраструктури. З фотоматеріалів доданих самими експертами, видно, що об'єкт є частиною багатофункціонального житлово-комерційного комплексу.
40. Положення, наведені експертами з ДБН В.2.3-15:2007, не підтверджують їхній висновок, оскільки ці норми лише встановлюють вимоги до проектування та експлуатації гаражів і стоянок, але не визначають їх юридичний статус або класифікацію за Державним класифікатором будівель і споруд. Більше того, у тих же ДБН прямо вказано, що гаражі можуть бути вбудованими чи прибудованими до будівель, тобто становити їх частину, а не окремі транспортні споруди. ДК 018-2000 додатково підтверджує, що класифікація здійснюється за основним функціональним призначенням об'єкта, а не за окремою функцією одного з поверхів.
41. Підземні рівні з машиномісцями в межах житлово-комерційного комплексу не створюють окремої інженерної споруди, а є невід'ємним поверхом будівлі.
42. У підземному паркінгу на вул. Замарстинівській немає жодної ознаки, властивої самостійним транспортним спорудам - він не забезпечує рух транспортних потоків, не є елементом дорожнього господарства, не є окремою спорудою, а є частиною багатоповерхової будівлі.
43. Позивач вважає, що висновок експерта ґрунтується на ігноруванні технічної документації, вибірковому тлумаченні норм та фактично підміняє класифікацію будівлі за ДКБС загальними нормами про гаражі, які не встановлюють правового статусу об'єкта.
44. Позивач вважає, що тимчасовий статус «земель транспорту» і подальше переведення у житлову та громадську забудову виключають інфраструктурну природу об'єкта. Земельна ділянка в даній справі перебуває у оренді приватного суб'єкта, а не в комунальній власності, з юридичного погляду виключає можливість розглядати споруджений об'єкт як частину транспортної інфраструктури населеного пункту.
45. Позивач вважає, що експерт, ігноруючи цю містобудівну логіку та зміст рішення ЛМР, не лише неправильно визначив правовий статус об'єкта, але й суперечив офіційним документам, які визначають цільове використання земель та характер майбутньої забудови.
46. Вважає, що правовий статус об'єкта, його фактичні функції, його належність до приватної власності та наявність у його структурі значного обсягу нежитлових комерційних приміщень не дозволяють віднести його до інфраструктурних об'єктів міста. Висновок експерта у цій частині суперечить законодавству, фактичним даним і технічній документації, а відтак не може бути покладений в основу вирішення спору.
47. Позивач стверджує, що у наданому висновку наявна фундаментальна суперечність: експерт констатує, що об'єкт є частиною житлового комплексу Greenville Park Lviv, а водночас намагається класифікувати його як об'єкт транспортної інфраструктури, що суперечить як фактичним даним (фото, техпаспорти, документи ЄДЕССБ), так і чинному законодавству.
48. На переконання позивача конструктивна, просторово-планувальна та функціональна конфігурація об'єкта несумісна з ознаками інженерно-транспортної споруди. Відсутність лінійності - фундаментальна ознака, що виключає його належність до транспортної інфраструктури. Об'єкт за всіма визначальними характеристиками є частиною будівлі, а не елементом транспортної мережі, і тому спроба класифікувати його як інфраструктурну споруду суперечить будівельним нормам, класифікатору споруд і базовим принципам містобудівної класифікації.
49. Висновок експертів містить відповіді на питання права, що виходять за межі його компетенції.
50. Відтак позивач вважає, що у частині, де експерт робить висновок про віднесення об'єкта до «транспортних споруд» та «автомобільної інфраструктури», висновок складений із порушенням вимог ст. 98 та 104 ГПК України, виходить за межі поставлених питань та компетенції експерта, суперечить правовим засадам оцінки доказів і не може бути врахований судом як належний та допустимий доказ.
51. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
52. Рішенням виконавчого комітету від 27.07.2018 № 803 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ПрАТ “Львівський інструментальний завод“ підземного паркінгу на вул. Замарстинівській, 170 (паркінг № 3)» затверджено містобудівні умови на будівництво підземного паркінгу на вул. Замарстинівській, 170 (паркінг № 3)».
53. Зазначено, що замовник - ПАТ «Львівський інструментальний завод» (п.1.2 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
54. Цільове призначення земельної ділянки площею 4,1175 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0107) - 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (п.1.3 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
55. Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку - земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:05:002:0107 перебуває у комунальній власності Львівської міської ради.
56. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові надано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112190911478 від 01.04.2019 р на «Будівництва підземного паркінгу із вбудованими нежитловими приміщеннями на вул.Замарстинівській,170 (паркінг 3) у м. Львові».
57. 21.11.2023 р. в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано Акт готовності об'єкту до експлуатації.
58. Як вбачається з Акту від 21.11.2023:
-найменування закінченого будівництвом об'єкта згідно з проектом - «Будівництво підземного паркінгу на вул. Замарстинівській, 170 (паркінг № 3) у м.Львів»;
-код об'єкта будівництва згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000: 1242.2 Гаражі підземні;
-початок виконання будівельних робіт - квітень 2019; дата закінчення робіт - листопад 2023 (пункт 5 Акту);
-кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту - будівництво об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу) не сплачуються (п.12 Акту).
59. В подальшому, згідно з сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122231123703, виданого Інспекцією ДАБК та зареєстрованого в ЄДЕССБ вищевказаний об'єкт нерухомості прийнято в експлуатацію 24.11.2023р.
60. У розділі «пайова участь» зазначено підставу для звільнення від сплати пайової участі - будівництво об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
61. Пайова участь не сплачувалась згідно п. 13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 .
62. Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради проведено розрахунок пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розрахований відповідно до загальної вартості основних фондів будівництва об'єкта.
63. У Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122231123703, виданого Інспекцією ДАБК та зареєстрованого в ЄДЕССБ 24.11.2023 загальну вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, визначено у 42 433 109 гривень.
64. Позивач здійснив розрахунок пайового внеску та визначив його розмір в сумі 1697324,36 грн (42433109,00 грн х 0,04).
65. Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з вимогою стягнути з відповідача безпідставно збережені грошові кошти в сумі 1697324,36 грн, а також 298269,31 грн інфляційних втрат та 74356,76 грн 3% річних, нарахованих за період з 27.11.2023 по 13.05.2025.
66. ОЦІНКА СУДУ.
67. Питання пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020 регулювалися статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з якою замовник, що мав намір стосовно забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь, укладеного ним із відповідним органом місцевого самоврядування.
68. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ (далі - Закон № 132-ІХ) з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
69. Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 132-ІХ встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
70. Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 "Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року" (визначено, що замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету кошти для створення розвитку інфраструктури міста Львова … для житлових будинків - 2 % вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
71. Отже, рішенням Львівської міської ради не встановлено іншого розміру пайової участі для будівництва житлових будинків, ніж це передбачено Законом № 132-ІХ. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 та від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника.
72. В постанові від 04.04.2024 № 923/1306/21 Верховний Суд зазначив, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
73. Відтак, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).
74. Абзац 2 п.2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №132-ІХ встановлює, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
75. Пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема, об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу) (пп.2 абз.2 п.2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №132-ІХ).
76. Отже, логіка Закону полягає у тому, що якщо будуються об'єкти міської інфраструктури, то замовники таких об'єктів не сплачують кошти для створення і розвитку інфраструктури міста (бо вони вже беруть участь у створенні цієї інфраструктури шляхом фінансування будівництва відповідних об'єктів).
77. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: інженерно-транспортна інфраструктура - комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.
78. Згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджений Наказом № 507 від 17.08.2000 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), визначено, зокрема, таку класифікацію будівлі як « 1242.2 Гаражі підземні.»
79. ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» ототожнює поняття гаражу та паркінгу.
80. З метою встановлення наявності підстав для звільнення відповідача від пайової участі, відповідно судом досліджено доводи та докази сторін стосовно спорудженого Товариством об'єкту " Будівництво підземного паркінгу на вул. Замарстинівській, 170 (паркінг № 3) у м.Львів" (код об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000: 1242.2 Гаражі підземні).
81. В ДБН передбачено, що «Гараж (паркінг) - будинок (будівля, споруда), частина будинку (будівлі, споруди) або комплекс будинків (будівель, споруд) з приміщеннями для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів, з постами для ремонту та технічного обслуговування або без них.
82. Паркінг (англ. parking) автостоянки, наземні (переважно відкритого типу) та підземні гаражі для тимчасового зберігання легкових автомобілів.
83. Поняття «підземний паркінг» є тотожним до «гараж підземний», який є «будівлею транспорту», що є складовою «транспортної інфраструктури» при будівництві якої пайова участь не сплачується (п.2 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ 132-IX).
84. З наявного в матеріалах справи висновку комісійної будівельно-технічної експертизи №Т948/11-2025 від 10.11.2025 вбачається, що підземний паркінг із вбудованими нежитловими приміщеннями на вул.Замарстинівській, 170 (паркінг 2 та паркінг 3) у м.Львові відповідає визначенню «гараж (паркінг) підземний», застосованому у ДБН В.2.3-15:2007, відноситься до транспортний споруд, а саме до категорії «Будівлі транспорту та зв'язку», а також належить до об'єктів транспортної (автомобільної) інфраструктури.
85. У відповідності до ч. 6 ст. 98 ГПК України зазначений висновок має усі необхідні відомості, зокрема стосовно експерта (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, кваліфікації та стаж судового експерта), коли і де проведена експертиза, на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав.
86. При цьому експерт, який виконував дослідження, що оформлено висновком обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 щодо застосування ч. 7 ст. 98 ГПК України.
87. Отже, усі необхідні вимоги, що визначені у ст. 98 ГПК України були дотримані.
88. Проведення експертизи та оформлення їх результатів детально описано у згаданому висновку експертизи, відтак останній у повній мірі відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.
89. У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 зазначено, що висовок експерта оцінюється судом разом із іншими доказами. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
90. Верховний Суд у справі № 910/21067/17 (постанова від 12.02.2020) зазначив, що системний аналіз процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його (висновку експертизи) як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами.
91. Таким чином, висновок комісійної будівельно-технічної експертизи №Т948/11-2025 від 10.11.2025 не містить будь-яких порушень положень законодавства та методології при його складенні, а відтак він є належним та допустимим доказом у справі, який узгоджується з іншими долученими до справи доказами як окремо, так і у їх сукупності.
92. Відтак, судом відхиляються доводи позивача, що поданий висновок не може бути врахований судом як належний та допустимий доказ, оскільки складений з порушенням ст. 98 та 104 ГПК України.
93. Крім того, з наявних в матеріалах справи акту готовності об'єкта до експлуатації та сертифікату зазначено підставу для звільнення від сплати пайової участі - будівництво об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
94. Верховний Суд у постанові від 02.07.2025 у справі №910/7196/24, де розглядався спір у подібних правовідносинах зазначив, що кошти, які сплачують замовники будівництва, спрямовуються виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва. Отже, логічним є звільнення від пайової участі тих забудовників, які самостійно будують/реконструюють відповідні інфраструктурні об'єкти. Так, п.4.2 Порядку передбачає, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі будівництва та /або реконструкції, зокрема тих об'єктів, які відносяться до соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, об'єктів інженерної транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу), технічних приміщень; паркінгів.
95. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, розпочавши в 2019 році реконструкцію стоянки автомобільної критої, що є паркінгом, скористався своїм правом, наданим Порядком, не брати участь у розвитку інфраструктури.
96. Отже, з огляду на встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, в тому числі висновок комісійної будівельно-технічної експертизи №Т948/11-2025 від 10.11.2025, а також враховуючи положення законодавства України, суд приходить до висновку, що замовником об'єкту будівництва «Будівництво підземного паркінгу на вул. Замарстинівській, 170 (паркінг № 3) у м.Львів» здійснено спорудження на земельній ділянці об'єктів транспортної (автомобільної) інфраструктури, а тому в даному випадку замовник не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Львова на підставі підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX та ухвали ЛМР №6098 від 26.12.2019 року, а відтак судом відхиляються доводи позивача про те, що відповідач без достатньої правової підстави та за рахунок територіальної громади міста Львова зберіг у себе кошти, які мав сплатити, як пайовий внесок.
97. Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
98. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
99. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
100. Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для виникнення у відповідача обов'язку сплатити позивачу безпідставно збережені кошти у розмірі 1697324,36 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку відмовити Львівській міській раді у вказаній частині позовних вимог.
101. Так само суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 74356,76 грн та інфляційних втрат у розмірі 298269,31 грн, оскільки вони нараховуються у випадку виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання (позивачем не доведено виникнення у відповідача обов'язку сплатити безпідставно збережені кошти) та поділяють долю основного зобов'язання (суд відмовив у позові про стягнення суми основного боргу).
102. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
103. З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
104. СУДОВІ ВИТРАТИ.
105. Судовий збір за подання позову на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України залишається за позивачем.
З огляду на вищенаведене та керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2026.
Суддя Щигельська О.І.