ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2026Справа № 910/12246/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12246/25
за позовом Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" (Україна, 08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кулішова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код: 34999393)
про стягнення 1 009 249,73 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Поліщук М.В., самопредставництво;
від відповідача: Бачинська А.Ю., ордер АІ №2030409.
Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" (далі - відповідач) про стягнення 1 009 249,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2955 га з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 на вул. Верховинна, 77/33 у Святошинському районі міста Києва за період з 20.11.2024 по 30.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12246/25, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
20.10.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 20.10.2025 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
20.10.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання про призначення експертизи, які 21.10.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
22.10.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, заперечення на клопотання відповідача про призначення у цій справі експертизи та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, які 22.10.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 було постановлено розгляд справи № 910/12246/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26.11.2025.
У підготовче засідання 26.11.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засідання 26.11.2025 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оголошено перерву до 17.12.2025.
10.12.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення, які 10.12.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
16.12.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яке 16.12.2025 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
17.12.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів, яке 17.12.2025 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 17.12.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 17.12.2025 судом було долучено до матеріалів справи докази, подані відповідачем, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2026.
У судове засідання 28.01.2026 з'явились представники сторін.
Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечувала.
У судовому засіданні 28.01.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Відповідно до Інформаційної довідки від 24.09.2025 № 444844907 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" є власником нерухомого майна (нежитлова будівля (складське приміщення), загальною площею 53,6 кв.м та нежитлова будівля загальною площею 184,1 кв.м), розташованого на земельній ділянці площею 0,2955 га по вул. Верховинній, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, про що зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2024, номер запису про право власності: 57645765 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 236333280000); номер запису про право власності: 57646290 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 236327680000).
Зазначені об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці площею 0,2955 га з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 по вул. Верховинній, 77/13 у Святошинському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000621972025 від 26.03.2025 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва проведена 16.04.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.07.2018, з кодом виду цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000621972025 від 26.03.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 25.03.2025 становить 23 735 675,77 грн.
Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9946552562024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 21.08.2024 становить 21 193 227,81 грн.
За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 11.09.2025 № 25895/5/26-15-04-15-03) ТОВ "ХВА Груп" не сплачувало плату за землю з 20.11.2024 по 08.09.2025.
З огляду на те, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у Святошинському районі міста Києва, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельної ділянки та не сплачуючи орендну плату, використовував вказану земельну ділянку для обслуговування своїх об'єктів нерухомості без достатньої правової підстави, позивач просить стягнути з відповідача, в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 20.11.2024 по 08.09.2025 у сумі 1 009 249,73 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Оскільки відповідач не був власником або постійним землекористувачем вищезазначеної земельної ділянки у спірний період, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Натомість предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).
Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 було викладено правовий висновок, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010, площею 0,2955 га, за адресою: вул. Верховинна, 77/13 у спірний період. Таким чином відповідач користувався цією земельною ділянкою у спірний період без достатньої правової підстави.
Отже, відповідач, набувши у 2024 році право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на спірну земельну ділянку.
Окрім того, суд звертає увагу, що неналежне виконання своїх обов'язків з боку позивача щодо укладення договору оренди земельної ділянки не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо неможливості належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою внаслідок накладення арешту на належні йому об'єкти нерухомого майна ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/4454/25, оскільки відповідач не пояснює яким саме чином вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на нерухоме майно обмежує його право укладати договори щодо інших об'єктів, в тому числі й щодо спірної земельної ділянки. Відповідачем також не надано суду доказів своєчасного звернення до позивача з метою належного оформлення правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.
За змістом частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання будівель, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем у спірний період нерухомим майном (нежитлова будівля (складське приміщення), загальною площею 53,6 кв.м та нежитлова будівля загальною площею 184,1 кв.м) презюмується користування спірною земельною ділянкою.
Також суд не приймає заперечення відповідача щодо площі земельної ділянки, яка ним використовується, у зв'язку з чим судом було відмовлено відповідачу у призначенні у цій справі судової експертизи.
Твердження відповідача про користування меншою площею земельної ділянки, а саме тією, на якій розташована нежитлова будівля не впливають на зміст спірних правовідносин, оскільки спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою. Відповідач, в свою чергу, не надав доказів на підтвердження формування за відповідною адресою земельної ділянки меншої для експлуатації та обслуговування належного йому майна. Відтак розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.
Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснено Київською міською радою на підставі Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000621972025 від 26.03.2025 та Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9946552562024.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).
Відповідач, як установлено судом, у спірний період не був власником та постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст. 14.1.125 Податкового кодексу України).
Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - це обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (ст. 14.1.136 Податкового кодексу України).
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288.4 Податкового кодексу України).
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (статті 288.5.1, 288.5.2 Податкового кодексу України).
Суд також відхиляє доводи відповідача щодо необґрунтованого розрахунку суми стягнення за кодом виду цільового призначення, визначеного позивачем, оскільки з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:227:0010 належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.08 для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Саме таке цільове призначення було враховане уповноваженим органом Держеокадастру при формуванні земельної ділянки та визначенні розміру її нормативної грошової оцінки.
Ставка орендної плати встановлюється за кожний відповідний календарний рік згідно з рішенням Київської міської ради. Так, рішеннями Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572, "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 05.12.2024 № 426/10234 визначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). з видом цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування застосовується ставка орендної плати у розмірі 5%.
Таким чином, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти).
Вищезазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.05.2018 у справі № 922/3413/17.
У даному випадку спір пов'язаний зі стягненням безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне (позадоговірне) використання відповідачем земельної ділянки, а відтак під час вирішення спору суд, зокрема, керується наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 правовим висновком щодо застосування у подібних правовідносинах норми статті 1212 Цивільного кодексу України.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Таким чином, позивачем правомірно здійснено розрахунок позовних вимог виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 8000000000:75:227:0010.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про правильність його проведення на основі належних і допустимих доказів - Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Відповідач обґрунтованих заперечень щодо правильності здійснених позивачем нарахувань (контррозрахунок) у встановленому законом порядку не надав. В матеріалах справи також відсутні докази сплати відповідачем заявленої до стягнення суми.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно збережені кошти в сумі 1 009 249,73 грн за користування земельною ділянкою у період з 20.11.2024 по 08.09.2025.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" (Україна, 08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кулішова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код: 34999393) на користь Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) грошові кошти в сумі 1009249 (один мільйон дев'ять тисяч двісті сорок дев'ять) грн 73 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12111 (дванадцять тисяч сто одинадцять) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.02.2026.
Суддя О.В. Нечай