ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2026Справа № 910/1704/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/1704/25
за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі Черкаської обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС"
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального некомерційного підприємства "Черкаська обласна дитяча
лікарня" Черкаської обласної ради
про стягнення 531 042,89 грн
До Господарського суду міста Києва звернувся Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради до 1) Комунального некомерційного підприємства "Черкаська обласна дитяча лікарня" Черкаської обласної ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 531 042 грн 89 коп.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що грошові кошти у сумі 531 042,89 грн., перераховані КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" на користь ТОВ "Укр Газ Ресурс" в якості оплати за природний газ на підставі Договору на постачання природного газу № 275 від 18.12.2017 та додаткових угод до нього № 4 від 19.06.2018, № 5 від 05.09.2018, № 6 від 22.10.2018, № 7 від 23.10.2018, є безпідставно набутими коштами, оскільки вказаними додатковими угодами сторони без будь-яких на те підстав та обґрунтованого документального підтвердження змінили вартісні та кількісні показники товару (газу). Такі додаткові угоди є нікчемними в силу вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а тому сплачені КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" грошові кошти мають бути повернуті відповідачем на підставі ст.1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2025 позовну заяву Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури було залишено без руху.
19.02.2025 через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої прокурором зазначено про помилкове визначення в якості відповідача-1 - КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня", у зв'язку з відсутністю позовних вимог до вказаної юридичної особи, та додано клопотання про залучення КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1704/25; визнано справу малозначною, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне некомерційне підприємство "Черкаська обласна дитяча лікарня" Черкаської обласної ради.
17.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, а також просить зупинити провадження у справі № 910/1704/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, яка є подібною до правовідносин, що є підставою позовних вимог у справі № 910/1704/25.
24.03.2025 на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор також не погоджується з клопотанням відповідача щодо зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2025 зупинено провадження у справі №910/1704/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення по вказаній справі.
02.01.2026 через підсистему «Електронний суд» від Керівника Черкаської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень 15.12.2025 оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду, прийнятої за результатом розгляду справи №920/19/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 поновлено провадження у справі №910/1704/25 та продовжено розгляд справи із стадії, на якій його було зупинено.
02.02.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи № 910/1704/25 в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про перехід до розгляду справи №910/1704/25 в порядку загального позовного провадження залишено без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані прокурором документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.11.2017 Комунальним закладом «Черкаська обласна дитяча лікарня» Черкаської обласної ради оголошено про проведення відкритих торгів за № UA-2017-11-16-002162-a на закупівлю 350 000 м. куб природного газу ДК 021:2015: 09120000-6. Місце поставки товарів: КЗ «Черкаська обласна дитяча лікарня» Черкаської обласної, індекс 18029, Україна, Черкаська область, Черкаси, 30 років Перемоги,16. Дата доставки до 31.12.2018. Очікувана вартість предмета закупівлі 4 104 625 грн.
За результатами проведення торгів переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» з ціновою пропозицією 3 182 340 грн.
18.12.2017 р. між КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" Черкаської обласної ради (споживач) та ТОВ "Укр Газ Ресурс" (постачальник) був укладений договір № 275 на постачання природного газу (далі - договір) в кількості 350 000 м. куб. на суму 3 182 340,00 грн. (з ціною 9 092,40 грн за 1000 м. куб спожитого природного газу з урахуванням ПДВ).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з 01.01.2018 до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 8.2 договору).
У подальшому, з посиланням на пункт 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", сторони уклали 5 додаткових угод, якими змінили вартісні та кількісні показники товару (газу), а саме: 1) додатковою угодою № 1 від 15.01.2018 р. ціну за 1000 м. куб природного газу було збільшено до 9 837,96 грн, обсяг природного газу на 2018 рік зменшено до 323,475 тис. м.куб; 2) додатковою угодою № 4 від 19.06.2018 р. ціну за 1000 м. куб природного газу збільшено до 10 662,00 грн, обсяг природного газу на 2018 рік зменшено до 311,334 тис. м.куб.; 3) додатковою угодою № 5 від 05.09.2018 р. ціну за 1000 м.куб природного газу збільшено до 11 406,00 грн, обсяг природного газу на 2018 рік зменшено до 301,993 тис. м.куб.; 4) додатковою угодою № 6 від 22.10.2018 р. ціну за 1000 м.куб природного газу збільшено до 12 546,60 грн., обсяг природного газу на 2018 рік зменшено до 289,825 тис. м.куб.; 5) додатковою угодою № 7 від 23.10.2018 р. ціну за 1000 м.куб природного газу збільшено до 13 675,74 грн, обсяг природного газу на 2018 рік зменшено до 279,903 тис. м.куб.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з січня 2018 р. по березень 2019 р. на виконання умов договору та додаткових угод до нього, ТОВ "Укр Газ Ресурс" поставило КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" природний газ у наступній кількості та за ціною: 31.01.2018 р. - 53,138 тис. м.куб за ціною 9 837,96 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 522 769,52 грн., 28.02.2018 р. - 49.015 тис. м.куб за ціною 9 837,96 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 482 207,6 грн., 10.04.2018 р. - 47,153 тис. м.куб за ціною 9 837,96 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 463 889,33 грн., 14.05.2018 р. - 11,503 тис. м.куб за ціною 9 837,96 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 113 166,05 грн., 07.06.2018 р. - 5,588 тис. м.куб за ціною 9 837,96 грн/тис.м. куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 54 974,42 грн., 06.07.2018 р. - 1,748 тис. м.куб за ціною 10 662 грн/тис. м. куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 18 637,18 грн., 29.10.2018 р. - 0,049 тис. м.куб за ціною 11 406,00 грн/тис. м. куб (з урахуванням ПДВ) та 1,419 тис.м. куб за ціною 12 546,6 грн/тис. м.куб (з урахуванням ГІДВ) на загальну суму 18 362,52 грн., 28.11.2018 р. - 15,112 тис. м.куб за ціною 13 675,74 грн/тис. м. куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 206 667,78 грн., 21.12.2018 р. - 44,825 тис. м. куб за ціною 13 675,74 грн/тис.м. куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 613 015,04 грн., 22.12.2018 р. - 50,353 тис. м.куб за ціною 13 675,74 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 688 614,54 грн., 12.03.2019 - 52,304 тис. м.куб за ціною 11796,00 грн/тис. м.куб (з урахуванням ПДВ), на загальну суму 616 977,98 грн., що підтверджується актами наданих послуг за вказаний період, підписаними сторонами без зауважень.
КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня", зі свого боку, також виконало зобов'язання з оплати товару, вартість отриманого товару у визначеному сторонами обсязі сплатило у повному обсязі.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що внаслідок укладення КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" та ТОВ "Укр Газ Ресурс" додаткових угод № 4 від 19.06.2018 р., № 5 від 05.09.2018 р., № 6 від 22.10.2018 р., № 7 від 23.10.2018 р. до договору на постачання природного газу № 275 від 18.12.2017 р., ціну за 1000 м. куб природного газу було збільшено з 9 092,40 грн до 13 675,74 грн, тобто на 4 583,34 грн., що на 50,4 % більше від первинної ціни, зазначеної у договорі. При цьому обсяг закупівлі було зменшено з 350 000 м. куб. до 279 903 м. куб., тобто на 70 097 м. куб., що свідчить про порушення п. 2 частини 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Отже, на думку прокурора, указані додаткові угоди в силу закону є нікчемними, а грошові кошти в сумі 531 042,89 грн. є безпідставно отриманими ТОВ "Укр Газ Ресурс", а тому підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що існує діалектична суперечність між правовою визначеністю норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 600/1908/20-а та Мінекономіки, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, у тому числі, у сфері закупівель.
Також відповідач зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.
Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 146 Конституції України встановлено, що інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Згідно зі ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Пунктами 4, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно п. 1.3. Положення Комунального закладу «Черкаська обласна дитяча лікарня» Черкаської обласної ради, затвердженого розпорядженням Черкаської обласної ради № 84-р від 29.03.2016 (далі - Положення), Засновником Лікарні є Черкаська обласна рада (далі - Засновник), яка представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст Черкаської області.
Пунктом 6.6 Положення передбачено, що джерелами формування майна Лікарні є: бюджетні асигнування; майно, передане йому власником; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; безоплатні, добровільні, благодійні внески та дари юридичних та фізичних осіб; надходження від збереження коштів в органах Державної казначейської служби України; надходження від надання платних послуг; орендна плата; інші джерела, не заборонені чинним законодавством України.
Також, п. 7.1 Положення передбачено, що Лікарня є неприбутковим закладом та утримується за рахунок коштів обласного бюджету по галузі «Охорона здоров'я». Головним розпорядником коштів є Управління.
Водночас, рішенням Черкаської обласної ради від 07.09.2018 № 24-19/VII Комунальний заклад «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради» реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради».
Відповідно до п. 2 рішення Черкаської обласної ради від 07.09.2018 № 24-19/VII КНП, «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради» є правонаступником Комунального закладу «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради».
Розпорядженням Черкаської обласної ради від 03.01.2019 № 16-р затверджено статут КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради».
Отже, Черкаська обласна рада, як Засновник КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради», є розпорядником коштів останнього та відповідно наділений правом на звернення до суду.
Черкаська окружна прокуратура звернулася до Черкаської обласної ради з запитом від 23.10.2024 за №54-6234ВИХ-24, щодо вжитих останньою заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень законодавства про публічні закупівлі.
Черкаська обласна рада листом від 08.11.2024 за № 01-31/989 повідомила прокуратуру, що незважаючи на виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які призвели до безпідставного витрачання бюджетних коштів, Черкаською обласною радою не вживалися та не будуть вживатися заходи для пред'явлення до суду позову та стягнення коштів до бюджету з огляду на те, що, на думку ради, в останньої відсутні відповідні повноваження, оскільки рада не є контролюючим органом у сфері публічних закупівель.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Заступником керівника Черкаської окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Як установлено судом, укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором поставки, який укладений за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі".
Матеріали справи свідчать про те, що сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Метою зазначеного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Замовники - суб'єкти, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг. Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку (пункт 6, 11, 22 Закону України "Про публічні закупівлі).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 1-3 стаття 180 Господарського кодексу України).
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (частина 4 стаття 41 Закону України "Про публічні закупівлі).
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 1, 2 частина 5 стаття 41 Закону України "Про публічні закупівлі).
Окрім цього, аналогічні застереження також зазначені в підпунктах 1, 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022.
В абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України міститься застереження, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, за якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
У свою чергу стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 також зауважила, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі (пункт 90).
Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №920/19/24 виснувала, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).
Тобто, сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що Договір на постачання природного газу № 275 від 18.12.2017, укладений між КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня" та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" і на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".
у п. 3.3 Договору сторони передбачили, що істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача (п. 3.3.1), зміни ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі (за умови, що учасник документально, відповідно до п. 5.1.7 договору підтвердить факт такого коливання за відповідний період, при цьому ціна за одиницю газу змінюється пропорційно таких змін/коливань, але не більше, ніж на 10 % за одного коливання. Для наступного збільшення ціни має знову відбуватись коливання ціни товару, яке учасник має також документально підтвердити).
Відповідно до п. 5.1.7 Договору, наданням документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, є довідки відповідного органу, який уповноважений нормативно-правовими актами або статистичними документами здійснювати моніторинг цін на відповідний товар, а також визначати ціни товару на ринку, зокрема, експертний висновок торгово-промислової палати, прейскурант на природний газ НАК "Нафтогаз України").
Так, із матеріалів справи убачається, що підставою для укладення сторонами Додаткової угоди № 4 від 19.06.2018 до Договору № 275 від 18.12.2017 стала довідка ДП "Держзовнішінформ" № 232/9 від 25.05.2018 про ціни згідно інформації НАК "Нафтогаз України".
Однак, зі змісту вказаної довідки слідує, що вона містить лише орієнтовну "рівну" вартість природного газу з 01.05.2018 р. та з 01.06.2018 р., і жодним чином не визначає їх станом на конкретну дату. Показників коливання ціни газу за період (безперервний) до дати укладання додаткової угоди № 4 від 19.06.2018 р. ця довідка не містить.
Також довідка ДП "Держзовнішінформ", яка була видана у ІІІ декаді травня 2018 року, не визначає середню ціну газу в поточному місяці (видана за 6 днів до закінчення місяця). Фактично відповідач, посилаючись на вказану довідку ДП "Держзовнішінформ" № 232/9 від 25.05.2018 р., запропонував третій особі переглянути ціну на природний газ не на підставі її динаміки (коливання), а на підставі конкретної ціни ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Крім того, спірна Додаткова угода № 4 від 19.06.2018. була укладена через 25 днів після видачі ДП "Держзовнішінформ" довідки № 232/9 від 25.05.2018 р.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що вказана довідка не може бути документальним підтвердженням наявності підстав для підвищення ціни на природний газ з 19.06.2018, тобто, станом на дату укладення Додаткової угоди № 4.
Щодо інших додаткових угод, якими сторони збільшили ціну на природний газ (№ 5 від 05.09.2018 р. до 11 406 грн./тис.куб.м., № 6 від 22.10.2018 р. до 12 546,60 грн. за тис.куб.м, № 7 від 23.10.2018 р. до 13 675,74 грн. за тис.куб.м), відповідач, у якості доказів коливання ціни на газ, послався на експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати № О-497 від 22.06.2018 р. про вартість природного газу на червень 2018 р., № О-650 від 23.08.2018 р. та № О-678 від 31.08.2018 р. про вартість природного газу на вересень 2018 р., № О-798 від 25.09.2018 р. про вартість природного газу на жовтень 2018 р.
Разом з тим, зі змісту вказаних висновків убачається, що вони не стосуються спірних додаткових угод, в них зазначена інформація станом на інші дати, що не збігаються з датами укладення вказаних угод, а у висновку № О-678 від 31.08.2018 р. зазначено період коливання вартості газу - з 01.09.2018 р. до 29.08.2018 р., що не узгоджується з календарним проміжком часу. При цьому Черкаською ТПП попереджено, що інформація, зазначена у наведених висновках, має виключно довідковий характер.
Отже, зазначені висновки Черкаської ТПП суд не приймає в якості належних та допустимих доказів, що підтверджують коливання ціни, що стало підставою для укладення додаткових угоди № 5 від 05.09.2018 р., № 6 від 22.10.2018 р., № 7 від 23.10.2018 р., якими збільшено вартість газу.
Щодо загальної ціни газу, яка склалась в результаті укладення спірних додаткових угод, то суд погоджується із доводами прокурора про те, що внаслідок збільшення ціни газу за 1 000 куб.м. з 9 092,40 грн. до 13 675,74 грн., що дорожче на 4 583,34 грн. та становить 50,4 % від первинної ціни, результати торгів повністю нівелювалися, оскільки цінові пропозиції переможця із наступною ціновою пропозицією учасника закупівлі несуттєво відрізнялися від пропозиції відповідача та становили близько 0,01 %.
Отже, держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але газ по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла, натомість, була змушена оплачувати газ за ціною на 50,4 % вище, ніж первісно було встановлено договором.
При цьому, метою статті 36 Закону "Про публічні закупівлі", яка закріплювала можливість сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, було запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі № 925/889/23 та підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
На підставі викладеного, зважаючи на встановлені у справі обставини з урахуванням оцінки наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що прокурор довів наявність порушень вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічна закупівлі" при укладенні сторонами додаткових угод № 4 від 19.06.2018 р., № 5 від 05.09.2018 р., № 6 від 22.10.2018 р. та № 7 від 23.10.2018 р.
А відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі" у разі укладення договору про закупівлю з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону такий договір є нікчемним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За таких обставин, оскільки додаткові угоди № 4 від 19.06.2018 р., № 5 від 05.09.2018 р., № 6 від 22.10.2018 р. та № 7 від 23.10.2018 р. на постачання природного газу є нікчемними, кошти, які були отримані відповідачем на підставі таких угод, мають бути повернуті споживачу.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК і ГК, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Частиною 2 ст. 12 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (частина 1 стаття 669 Цивільного кодексу України).
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (частина 1 стаття 670 Цивільного кодексу України).
Натомість, Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 стаття 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частина 3 стаття 1212 Цивільного кодексу України).
Як зазначено судом вище, додаткові угоди № 4 від 19.06.2018 р., № 5 від 05.09.2018 р., № 6 від 22.10.2018 р., № 7 від 23.10.2018 р. є нікчемними, тому згідно договору ціна за 1 000 м. куб. природного газу становить 9 837,96 грн (згідно з додатковою угодою № 1 від 15.01.2018 р.), а значить вартість поставленого 165,81 тис. куб. м. газу складає - 1 631 232,15 грн., а не 2 162 275,04 грн., як було сплачено КНП "Черкаська обласна дитяча лікарня".
Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив: "Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі".
За таких обставин, кошти у сумі 531 042,89 грн. (2 162 275,04 грн. - 1 631 232,15 грн.) ТОВ "Укр Газ Ресурс" має повернути на користь позивача.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 257, 261 ЦК України).
За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який у подальшому продовжувався.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Враховуючи вищевикладене, а також правові висновку Верховного Суду з даного питання, суд вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 13.02.2025 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор звернувся з вимогами до суду в межах строку позовної давності.
При цьому, Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX набрав чинності тільки 4 вересня 2025 року.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного,25-Б, офіс 5, код ЄДРПОУ 41427817) на користь Черкаської обласної ради (18001, м. Черкаси бул. Шевченка, 185; код ЄДРПОУ 24411541) грошові кошти у сумі 531 042 (п'ятсот тридцять одна тисяча сорок дві) грн. 89 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного,25-Б, офіс 5, код ЄДРПОУ 41427817) на користь Черкаської обласної прокуратури (18000, м. Черкаси, бул. Шевченка, 286; код ЄДРПОУ 02911119) витрати по сплаті судового збору в сумі 6372 грн 51 коп.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 11.02.2026.
Суддя А.І. Привалов