ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2026Справа № 910/6201/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/6201/24
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" (Україна, 01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 18; ідентифікаційний код: 21560766) в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 40; ідентифікаційний код: 0118910)
до Кабінету Міністрів України (Україна, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код: 00031101)
про стягнення 421 69772 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Чорноморець Я.А., довіреність №10293 від 15.01.2025;
від відповідача: Шокун О.В., самопредставництво.
Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про стягнення 341 807,63 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Літвінова М.Є.) від 02.12.2024 у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 було залишено без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком", рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі № 910/6201/24 залишено без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Акціонерне товариство "Укртелеком".
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2025 було частково задоволено касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком", рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі № 910/6201/24 скасовано. Справу № 910/6201/24 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 справу № 910/6201/24 передано для розгляду судді Нечаю О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 було прийнято справу №910/6201/24 суддею Нечаєм О.В. до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.11.2025.
18.11.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" письмові пояснення, які 18.11.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
25.11.2025 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення та клопотання про залучення третіх осіб.
25.11.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про збільшення розміру позовних вимог та заперечення на клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які 25.11.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 26.11.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засідання 26.11.2025 судом було прийнято до розгляду письмові пояснення сторін та клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб, оголошено перерву до 17.12.2025.
У підготовче засідання 17.12.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 17.12.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2026.
У судове засідання 28.01.2026 з'явились представники сторін.
Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 28.01.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії акціонерного товариства "Укртелеком", як оператор телекомунікації, на виконання вимог законодавчих актів надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право.
Позивач зазначає, що в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 ним надавались телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Пристоличної територіальної громади та мешканцям Фастівської територіальної громади.
На підтвердження наданих послуг Пристоличній територіальній громаді позивач долучив розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку, та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 станом на 30.12.2023 на суму 12 837,78 грн.
Також позивачем надано документи, що підтверджують надання телекомунікаційних послуг мешканцям Фастівської територіальної громади, а саме розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку, та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 станом на 14.03.2024 на суму 326 467,37 грн.
Загальна вартість наданих позивачем послуг за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 становить 339 305,15 грн, обов'язок по відшкодуванню яких, за твердженням позивача, покладено на відповідача.
Позивач звернувся до відповідача з листами №2434-ВИХ-KV-82С000-2023 від 21.12.2023 та № 371-ВИХ-KV-82С000-2024 від 14.03.2024 про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку на пільгових умовах мешканцям Пристоличної територіальної громади за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 на суму 12837,78 грн та мешканцям Фастівської територіальної громади за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 на суму 326467,37 грн.
Міністерство соціальної політики України надало відповідь на звернення позивача, яка викладена у листах № 841/0/290-24/56 від 15.03.2024 та № 1463/0/290-24/56 від 24.04.2024, про те, що відповідно до пункту 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України із 01.01.2017 фінансування витрат, пов'язаних наданням пільг з оплати послуг зв'язку, віднесено до видатків місцевих бюджетів, що можуть проводитися з усіх місцевих бюджетів. Крім того, міністерство зазначило, що за результатами реалізації реформи децентралізації влади громадянам було надано розширені повноваження щодо визначення політики на місцевому рівні. Також з метою забезпечення виконання органами місцевого самоврядування розширених повноважень було змінено систему оподаткування, що дало змогу спрямувати до місцевих бюджетів суттєвий додатковий фінансовий ресурс, та за інформацією Мінфіну в 2023 році на відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв'язку з місцевих бюджетів було спрямовано близько 39,4 млн гривень. У зв'язку із цим, міністерство акцентувало увагу на тому, що питання відшкодування цих витрат мають розглядати відповідні місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування за рахунок коштів, виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів. Як вбачається із вищезгаданих листів, під час прийняття рішення щодо виділення з місцевих бюджетів коштів на відповіді програми і заходи місцеві органи самостійно визначають обсяги необхідних видатків та порядок їх використання, а тому питання відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян має бути вирішено відповідно до законодавства за рахунок коштів місцевих бюджетів.
З огляду на те, що відповідач не здійснив компенсацію наданих позивачем послуг, останній звернувся до суду з цим позовом та, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 339 305,15 грн, інфляційні втрати в розмірі 65 300,64 грн та 3% річних у розмірі 17 091,93 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 63 "Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв'язку. Згідно положень вказаних законів фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Судом встановлено, що на виконання зазначених норм законодавства щодо надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим споживачам, позивачем на пільгових умовах було надано телекомунікаційні послуги мешканцям Пристоличної територіальної громади та Фастівської територіальної громади у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 на суму 12 837,78 грн та 326 467,37 грн відповідно.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи поіменними розрахунками, зведеними розрахунками та актами звіряння розрахунків, копії яких також були направлені відповідачу.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначив, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду (див. постанови від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21) та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Отже стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава в особі Кабінету Міністрів України, який є належним відповідачем у цьому спорі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.10.2025 у цій справі, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогами про компенсацію витрат за надані послуги зв'язку на пільгових умовах, у формі листів №2434-ВИХ-KV-82С000-2023 від 21.12.2023 та № 371-ВИХ-KV-82С000-2024 від 14.03.2024.
Зі змісту наданих позивачем доказів вбачається, що лист №2434-ВИХ-KV-82С000-2023 від 21.12.2023 з вимогою відшкодувати витрати у розмірі 12 837,78 грн за надані послуги зв'язку на пільгових умовах у Пристоличній територіальній громаді було отримано відповідачем 02.01.2024.
У свою чергу, лист № 371-ВИХ-KV-82С000-2024 від 14.03.2024 з вимогою відшкодувати витрати у розмірі 326 467,37 грн за надані послуги зв'язку на пільгових умовах у Фастівській територіальній громаді було отримано відповідачем 18.03.2024.
Таким чином, з огляду на відсутність у вказаних листах встановленого строку виконання зобов'язання, відповідач зобов'язаний був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів відшкодування витрат позивача за надані послуги зв'язку на пільгових умовах відповідачем суду не надано, відтак позовна вимога про стягнення боргу в розмірі 339305,15 грн є обґрунтованою.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив правильність здійснених нарахувань.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 339305,15 грн, інфляційні втрати в розмірі 65300,64 грн та 3% річних у розмірі 17091,93 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 5060,38 грн, апеляційної скарги в розмірі 6152,54 грн та касаційної скарги в розмірі 8203,38 грн, що разом становить 19416,30 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Кабінету Міністрів України (Україна, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код: 00031101) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (Україна, 01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 8; ідентифікаційний код: 21560766) в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 40; ідентифікаційний код: 0118910) заборгованість у розмірі 339305 (триста тридцять дев'ять тисяч триста п'ять) грн 15 коп., інфляційні втрати в розмірі 65300 (шістдесят п'ять тисяч триста) грн 64 коп., 3% річних у розмірі 17091 (сімнадцять тисяч дев'яносто одна) грн 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 19416 (дев'ятнадцять тисяч чотириста шістнадцять) грн 30 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.02.2026.
Суддя О.В. Нечай