ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2026Справа № 910/14166/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужгородський машинобудівний завод»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 626 400,00 грн,
Без повідомлення (виклику) сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ужгородський машинобудівний завод» (далі - ТОВ «УМЗ»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1./відповідач) про стягнення 626 400,00 грн - сплаченого авансового платежу за договором підряду №35/23 від 27.11.2023.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.11.2025 позовну заяву ТОВ «УМЗ» залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.
21.11.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ «УМЗ» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.12.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.12.2025 через систему «Електронний суд» від представника ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.
31.12.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ «УМЗ» надійшла відповідь на відзив.
05.01.2026 через систему «Електронний суд» представник ФОП ОСОБА_1 подав клопотання про зобов'язання ТОВ «УМЗ» надати відповіді на запитання, викладені у письмовому опитуванні, яке подано разом з відзивом на позову заяву.
Господарський суд міста Києва ухвалами від 19.01.2026 у задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ «УМЗ» надати відповіді на письмове опитування відмовив, при цьому, продовжив ФОП ОСОБА_1 процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання даної ухвали.
Отже, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що з 17.03.2025 по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі з огляду на таке.
Відповідачем у даній справі є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи довідок №2386 від 30.03.2025 та №5887 від 15.12.2025, а також копії військового квитка Серії НОМЕР_1 громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 17.03.2025 у Військовій частині НОМЕР_2 та з 27.05.2025 у Військовій частині НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Так, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.
За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону України «Про оборону України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 щодо зупинення провадження та права особи на участь у розгляді своєї справи, серед іншого, дійшла висновку про те, що: «Зазначені норми права (п. 3 ч. 1 ст. 227 та п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України) забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.».
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правила, визначені п. 2 ч. 1 ст.251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК), мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов'язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Крім цього Велика Палата Верховного Суду зауважила, що є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні конструкції п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК) була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов'язок, пов'язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.
За нинішньої редакції п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК) в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд також враховує, що у контексті поставлених перед Великою Палатою Верховного Суду питань щодо застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК), зокрема стосовно того: яким є належне тлумачення та застосування положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК в частині формулювання "переведені на воєнний стан"; які докази є належними і достатніми для підтвердження статусу особи як військовослужбовця для цілей застосування згаданої норми про обов'язок суду зупинити провадження у справі; зобов'язаний військовослужбовець доводити, що він бере безпосередню участь у бойових діях; чи може суд врахувати прагнення самого військовослужбовця (який є однією зі сторін або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) продовжувати розгляд справи і не зупиняти провадження, чи все ж таки суд зобов'язаний у всіх випадках зупинити провадження у справі, навіть якщо військовослужбовець заперечує проти цього.
Отже, під час застосування правил п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК), судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан";
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК (аналогічні за змістом положення містяться також у п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК), висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.".
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту перебування на військовій службі відповідач надав довідки №2386 від 30.03.2025 та №5887 від 15.12.2025 про перебування на військовій службі у військових частинах, а також військовий квиток серії НОМЕР_1 від 15.03.2023 ОСОБА_1 , які в розумінні вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду є належними та допустимими доказами, так як містять інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині Збройних Сил України, яка з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення вважається такою, що "переведена на воєнний стан".
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Керуючись ст.ст. 227, 229, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Зупинити провадження у справі №910/14166/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ужгородський машинобудівний завод» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 626 400,00 грн - до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів.
Суддя Віта БОНДАРЧУК