вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" лютого 2026 р. Cправа № 902/114/24(127/26346/25)
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 65 422,92 грн
в межах справи № 902/114/24
за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Представники сторін в судове засідання не з'явилися
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..
Ухвалою суду від 28.02.2024 року відкрито провадження у справі № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Белінську Н.О..
В подальшому, ухвалою суду від 11.09.2024 року, зокрема, задоволено заяву арбітражного керуючого Белінської Н.О. б/н від 09.09.2024 року (вх. № 01-36/892/24) про затвердження плану реструктуризації боргів боржника у справі № 902/114/24. Затверджено план реструктуризації боргів у справі № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 станом на 30.07.2024 року, що був погоджений боржником та схвалений єдиним кредитором згідно протоколу зборів кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (шляхом опитування, протокол № 1 від 14.08.2024 року), на умовах визначених у ньому. Припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у справі №902/114/24.
24.10.2025 року до суду від Вінницького міського суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 127/26346/25 за позовом ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення 65 422,92 грн.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/114/24(127/26346/25)) від 24.10.2025 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Водночас, судом встановлено, що згідно матеріалів вказаної вище справи, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановлено розгляд справи провести в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) осіб.
Разом з тим, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.10.2025 року постановлено цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передати на розгляд Господарському суду Вінницької області.
В подальшому, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 року прийнято до свого провадження справу № 902/114/24(127/26346/25) за позовом ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення 65 422,92 грн, в межах справи № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .. Призначено справу №902/114/24(127/26346/25) за позовом ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення 65 422,92 грн, в межах справи №902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду в судовому засіданні на 15.12.2025 року.
Разом з тим, ухвалою суду від 15.12.2025 року призначено справу №902/114/24(127/26346/25) за позовом ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення 65 422,92 грн, в межах справи № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2026 року о 14:30 год..
На визначену дату - 09.02.2026 року в судове засідання представники сторін не з'явились.
Натомість, судом встановлено, що 31.12.2025 року до суду від представника Позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 31.12.2025 року про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
При цьому, у цій заяві повідомлено, що Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Крім того, судом встановлено, що відзиву на позов по цій справі від Відповідача до суду не надходило.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом ч. 4 ст. 252 ГПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Водночас, суд зважає на те, що ухвала суду від 15.12.2025 року по справі №902/114/24(127/26346/25) була надіслана учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС сторін та на адреси електронної пошти, зокрема, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1
Поряд з цим, згідно відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище ухвала суду була доставлена до електронного кабінету ЄСІТС ОСОБА_1 - 16.12.2025 року о 19:14 год. та в силу положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 17.12.2025 року.
Враховуючи викладене та положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також беручи до уваги те, що відповідна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та сторін належним чином повідомлено про розгляд відповідної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.
За змістом позову, позовні вимоги мотивовано тим, що 22.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (далі - Позивач, ТОВ "Бізпозика") та ОСОБА_1 (далі - Позичальник, Відповідач) укладено договір № 457649-КС-001 про надання кредиту (далі - договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".
ТОВ "Бізпозика" 22.12.2022 року направлено Відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 457649-КС-001 про надання кредиту.
22.12.2022 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 457649-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ "Бізпозика" направлено Відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-4145 на номер телефону НОМЕР_2 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 22.12.2022 року між ТОВ "Бізпозика" та ОСОБА_1 було укладено договір № 457649-КС-001 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ "Бізпозика" надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом договір).
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,19362497 процентів за кожен день користування кредитом.
Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
ТОВ "Бізпозика" свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_3 (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Разом з тим, до теперішнього часу Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № 457649-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості за договором № 457649-КС-001 Позичальника - ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Так, відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 457649-КС-001, Відповідач на виконання умов цього договору здійснив часткову оплату на загальну суму 9450,00 грн.
Отже, у Відповідача станом 08.08.2025 року утворилась заборгованість за договором №457649-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 65 422,92 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 24 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 40 970,58 грн; суми прострочених платежів за комісією - 452,34 грн.
На підставі викладеного, Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за договором № 457649-КС-001 про надання кредиту від 22.12.2022 року, що становить 65 422,92 грн, яка складається із вказаних вище сум прострочених платежів, а також 2 422,40 грн - сплаченого судового збору.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Як вбачається із матеріалів справи № 902/114/24, Позивач - ТОВ "Бізнес Позика" станом на дату розгляду справи № 902/114/24(127/26346/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/114/24 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .
Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).
У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).
Водночас, частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 22.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір № 457649-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), яким передбачені, зокрема, такі умови :
Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн (двадцять чотири тисячі грн) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів - ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" (надалі - Правила) (п. 2.1.).
Строк, на який надається Кредит: 16 тижнів (п. 2.3.).
Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,19362497, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку (п. 2.4.).
Комісія за надання Кредиту (надалі - Комісія): 3 600,00 грн. Розмір комісії встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку (п. 2.5.).
Загальний розмір наданого Кредиту : 24 000,00 грн (п. 2.6.). Термін дії Договору: до 13.04.2023 року (п. 2.7.). Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 17 704,43 процентів (п.2.9.). Дата видачі Кредиту 22.12.2022 (п. 2.10.). Дaтa повернення Кредиту 13.04.2023 (п.2.11.).
Кредитодавець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати Позичальнику кредит в сумі вказаній в п. 2.1. Договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок Позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 Договору (п. 3.1.).
Протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 2.4 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до Договору і розраховується в порядку описаному нижче (п. 3.2.).
У разі якщо погашення Кредиту, здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. Договору (пп. 3.2.1.).
Сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користуваиня Кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору. При цьому, нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до договору, та до закінчення терміну дії договору (пп. 3.2.2.).
Згідно пп. 3.2.3. Сторони на момент укладення Договору встановили графік платежів, припускаючи, що Позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься Знижена процентна ставка.
Кредит, проценти за користування кредитом та будь-які інші платежі за Договором підлягають сплаті Позичальником у безготівковій формі, шляхом переказу коштів у розмірі відповідного платежу на поточний рахунок Кредитодавця, що вказаний розділі 8 Договору у строк (термін) відповідно до графіку платежів. Датою повернення (погашення) Кредиту, так само як і датою сплати процентів за користування Кредитом та інших платежів, передбачених умовами Договору, вважається дата зарахування коштів на рахунок Кредитодавця, що вказаний в розділі 8 Договору (п. 3.3.).
Позичальник зобов'язаний : повернути Кредит, сплатити Проценти за користування Кредитом та інші платежі, передбачені Договором, до закінчення строку (терміну) дії Договору (пп. 4.2.3., п. 4.2.).
Кредитодавець має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання Позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим Договором, вимагати повернення суми Кредиту, сплати всієї суми нарахованих Процентів за користування Кредитом та Комісії (якщо Комісія не була сплачена Позичальником раніше), в повному обсязі, у разі затримання сплати частини боргу за Кредитом та/або Процентів за користування Кредитом та/або Комісії на строк (термін), що перевищує один календарний місяць (пп. 4.3.10.1.).
Закінчення строку (терміну) дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за порушення та/або невиконання умов Договору, які мали місце під час дії Договору (п. 6.2.).
Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до дати вказаної в п. 2.7. Договору (п. 7.1.).
Підписуючи цей Договір, Позичальник надає згоду на таке : на створення Особистого кабінету Позичальника в ІТС Кредитодавця та його використання для інформування Позичальника про умови Договору, додаткових угод до Договору (якщо такі укладатимуться), Правил тощо; отримання будь-яких повідомлень (у т.ч. письмових у формі електронних документів) відповідно до вимог законодавства; а також - укладення правочинів (в т.ч. договорів), додаткових угод про зміни Договору у формі електронного документа з використанням електронних підписів (в т.ч. електронних підписів Одноразовим ідентифікатором) (пп. 7.2.1., п. 7.2.).
Технологія (порядок) укладання Договору: Договір укладається з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України "Про електронну комерцію" шляхом пропозиції укласти Договір (оферти) Кредитодавцем та її прийняття (акцептування) Позичальником. Договір укладається в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства України (п. 7.10.).
Також, суд зважає на те, що в матеріалах цієї справи наявні також копії таких документів :
- Пропозиція (оферта) укласти договір № 457649-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 22.12.2022 року;
- Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір № 457649-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 22.12.2022 року;
- Візуальна форма послідовності дій Клієнта ( ОСОБА_1 - РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо укладення електронного договору про надання кредиту №457649-КС-001 від 22.12.2022 р. в ІТС ТОВ "Бізнес Позика", в якій зазначено, що Клієнтом підписано договір 22.12.2022 о 15:30:00 одноразовим ідентифікатором UA-4145;
- Анкета Клієнта ( ОСОБА_1 - РНОКПП НОМЕР_1 ) від 08.08.2025 року, в якій серед іншого зазначено : сума бажаного кредиту - 24 000,00 грн; дата отримання кредиту - 22.12.2022 р.; номер банківського рахунку / банківської картки для перерахунку коштів - НОМЕР_3 ;
- Паспорт споживчого кредиту (підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-4570 22.12.2022 15:22:16).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні : електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Згідно п. 11, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв'язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.
Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із змісту вказаного вище договору № 457649-КС-001 про надання кредиту від 22.12.2022 року, у розділі 8 "Реквізити та підписи сторін" цього договору зазначено, що зі сторони Кредитодавця - ТОВ "Бізнес Позика" договір підписано кваліфікованим електронним підписом (підписувач Горбань О.О., дата 22.12.2022 о 15:29:53), а зі сторони Позичальника - ОСОБА_1 договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-4145 22.12.2022 о 15:29:52, що узгоджується із наведеними нормами Закону України "Про електронну комерцію".
Отже, зважаючи на викладене, суд, надавши оцінку описаному вище договору №457649-КС-001 про надання кредиту від 22.12.2022 року, дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою та викладеними у ньому умовами є кредитним договором, який укладений у відповідності, зокрема, до Закону України "Про електронну комерцію".
Водночас, судом встановлено, що згідно долученої до позову копії квитанції з платіжної системи ТасPay id : 542236830 від 22.12.2022 року, Відповідачу на картку НОМЕР_4 були перераховані грошові кошти в сумі 24 000,00 грн із призначенням : перерах. коштів, ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 зг. до кредитного дог. № 457649-КС-001 від 22.12.2022 Без ПДВ.
Слід зазначити, що вказана у цій квитанції картка НОМЕР_4, зазначена у Розділі 8 договору № 457649-КС-001 про надання кредиту від 22.12.2022 року як номер електронного платіжного засобу Позичальника - НОМЕР_6.
При цьому, судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять заперечень Відповідача щодо отримання кредиту в сумі 24 000,00 грн згідно описаного вище договору про надання кредиту.
Відповідно до п. 53 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.
Згідно п. 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого Постановою Правління Національного банку України 03.11.2021 № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_5 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Отже, зважаючи на описані вище обставини, матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ "Бізнес Позика" (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) договору № 457649-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 22.12.2022 року, та надання Кредитодавцем кредиту згідно цього договору Позичальнику в сумі 24 000,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема : доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.7.2024 року у справі № 910/10895/22, проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно наявного у справі розрахунку заборгованості за кредитним договором № 457649-КС-001 від 22.12.2022 року станом на 08.08.2025 року, загальна сума боргу становить 65 422,92 грн, з яких : 24 000,00 грн - сума боргу за кредитом; 40 970,58 грн - сума боргу по відсотках; 452,34 грн - сума боргу за комісією.
Водночас, із цього розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідачем у період з 29.12.2022 р. по 12.01.2023 р. здійснено часткову оплату на загальну суму 9 450,00 грн, з яких : 6 302,34 грн - зараховано на погашення відсотків та 3 147,66 грн - зараховано на погашення комісії.
Разом з цим, як зазначено вище, згідно п. 2.5. кредитного договору № 457649-КС-001 від 22.12.2022 року, комісія за надання кредиту (надалі - комісія): 3 600,00 грн. Розмір комісії встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.
Отже, Позивачем арифметично вірно визначено залишок суми несплаченого Відповідачем боргу за комісією в сумі 452,34 грн (3 600,00 грн - 3 147,66 грн).
Крім того, суд зважає на те, що згідно даного розрахунку заборгованості, заборгованість по відсотках сумі 40 970,58 грн, нарахована за період з 22.12.2022 року по 26.01.2023 року в розмірі 1,19362497 % від суми кредиту 24 000,00 грн за кожен день, та нарахована за період з 27.01.2023 року по 13.04.2023 року в розмірі 2,0 % від суми кредиту 24 000,00 грн за кожен день, що узгоджується із умовами договору про надання кредиту №457649-КС-001 від 22.12.2022 року, а саме пунктами 2.4., 2.7., 3.2., підпунктами 3.2.1., 3.2.2. цього договору.
Також, суд зазначає, що заборгованість за процентами в сумі 40 970,58 грн, нарахована згідно вказаного розрахунку заборгованості за період з 22.12.2022 по 13.04.2023 року, тобто до відкриття провадження у справі № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (ухвала Господарського суду Вінницької області від 28.02.2024 року у справі № 902/114/24).
Таким чином, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості за кредитним договором № 457649-КС-001 від 22.12.2022 року станом на 08.08.2025 року, дійшов висновку, що визначені у цьому розрахунку суми заборгованості, а саме : 24 000,00 грн - сума боргу за кредитом; 40 970,58 грн - сума боргу по відсотках; 452,34 грн - сума боргу за комісією, є правомірними та підтверджені наявними у справі доказами.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача заборгованість за договором про надання кредиту № 457649-КС-001 від 22.12.2022 року у загальному розмірі 65 422,92 грн (24 000,00 грн + 40 970,58 грн + 452,34 грн), підтверджується наявними у справі доказами та не погашена і не спростована Відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому позов у цій справі підлягає задоволенню.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.
Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати Позивача зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, підлягають покладенню на Відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Задоволити позов ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення 65 422,92 грн у справі № 902/114/24(127/26346/25), в межах справи № 902/114/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , в повному обсязі.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 41084239) 65 422,92 грн - заборгованість за договором № 457649-КС-001 про надання кредиту від 22.12.2022 року, яка складається з : суми прострочених платежів по тілу кредиту - 24 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 40 970,58 грн; суми прострочених платежів за комісією - 452,34 грн; а також 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ТОВ "Бізнес Позика" - office@bizpozyka.com; представникам ТОВ "Бізнес Позика" Лебідь К.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2 , Басализі Д.М. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 11 лютого 2026 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.: 1 - до справи.