11.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/428/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025р.
(суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро, повний текст рішення складено 21.04.2025р.)
у справі
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості в сумі 262 116,74 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 238 244,49 грн., що складають суму заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157 по вул. Гетьманській, 110д у м. Кривому Розі Дніпропетровської області за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, та 23 872,25 грн. - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157 від 06.04.2021 № 2021188 щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025р. у справі № 904/428/25 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар" на користь Криворізької міської ради 238 244,49 грн. - орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2023; 23 872,25 грн. - пені та 3 931,74 грн. - судового збору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лумкар" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025р. у справі № 904/428/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
З посиланням на п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, Скаржник обґрунтовує доводи апеляційної скарги, тим, що Криворізька громада постійно перебуває перед ворожими обстрілами (ракети, безпілотники, артилерійські системи), що свідчить, що про ведення бойових дій у відповідній місцевості, як наслідок, Відповідач не повинен був сплачувати орендну плату за відповідний період. Зазнчає, що активні бойові дії цілком обґрунтовано свідчать про неможливість виконання умов договору оренди виключно з поважних причин (форс-мажорних обставин).
Наголошує, що підприємство, знаходиться у дуже скрутному фінансовому становищі.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України та керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а також з огляду на причину виникнення відповідної ситуації (військові дії) повинен був зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій в сумі 23 872,25 грн. на 90 % (тобто, до 2 387,23 грн.), оскільки: - відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, завжди намагався оплачувати свої обов'язки хоча б частково, а також пояснив причини, які це зумовили; - в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували спричинення позивачу збитків відповідними обставинами; - штрафні санкції є лише мірою відповідальності за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки Позивач не може.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач у відзиві вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 по справі №904/428/25 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими та такими що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/428/25.
Матеріали справи № 904/428/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025р. відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025р. у справі № 904/428/25 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 4 718,10 грн..
Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Апеляційна скарга є такою, що відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, а надані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Суддею-доповідачем зроблена доповідь колегії суддів про проведення підготовчих дій, що є підставою для призначення справи до апеляційного розгляду.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ч.10 ст.270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У даному випадку колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи.
06.04.2021 Криворізькою міською радою (далі - орендодавець, позивач у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лумкар" (далі - орендар, відповідач у даній справі) укладено договір оренди земельної ділянки № 2021188 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1 зазначеного договору орендодавець на підставі рішення Криворізької міської ради від 24.02.2021 № 348 "Про надання в оренду земельних ділянок" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови - за цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) - для роміщення будівлі кладової фарб з під'їзною колією з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157, яка розташована на вул. Гетьманській, 110д у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
Згідно з пунктами 2, 3, 4 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,7630 га.
На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності зареєстровано 12.08.2013, номер запису про право власності 2082861, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 130772212110, а також інші об'єкти інфраструктури: охоронні зони навколо інженерних комунікацій.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 03.03.2021 № 97-4-0.22-420/165-21 становить 6 690 441,80 грн.
Земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (пункт 6 договору).
Договір укладено строком на 5 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення (абз. перший пункту 7 договору).
Відповідно до пункту 8 договору орендна плата у 2021 році вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 № 4799 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році".
Розмір орендної плати не є сталим і змінюється без внесення змін до договору в разі внесення змін до Податкового кодексу України та встановлення Криворізькою міською радою нового розміру орендної плати за землю на відповідний рік.
У наступних роках розмір річної орендної плати визначається згідно Податкового кодексу України на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідного рішення Криворізької міської ради, що встановлює річний розмір орендної плати на поточний рік.
Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється без внесення змін до договору у разі затвердження Криворізькою міською радою нової технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста, у зв'язку із проведенням її щорічної індексації та на інших підставах, визначених чинним законодавством України.
Орендар самостійно здійснює індексацію нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, опублікованих в засобах масової інформації, після чого самостійно обчислює суму орендної плати щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік (пункт 9 договору).
Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.
Строки платежу не є сталими і можуть змінюватися відповідно до вимог чинного законодавства України без внесення змін до договору.
Згідно з пунктом 12 договору розмір орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору в разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- зміни річного розміру орендної плати на підставі рішення Криворізької міської ради;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- в інших випадках, передбачених законом та цим договором.
Згідно з пунктом 13 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, стягується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Термін нарахування пені за прострочення сплати грошового зобов'язання не обмежується і встановлюється від першого дня виникнення прострочення до дня погашення включно.
Відповідно до пункту 31 договору орендар зобов'язаний, у тому числі систематично сплачувати орендну плату в повному обсязі в установлений договором строк.
Договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та набирає чинності з моменту його державної реєстрації відповідно до закону (пункт 42 договору).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка номер 273218434) вказаний договір зареєстровано 12.04.2021 за № 57588620.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає про те, що відповідачем в порушення умов зазначеного вище договору не виконуються зобов'язання зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157, у зв'язку з чим за ТОВ "Лумкар" обліковується заборгованість за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 в сумі 238 244,49 грн., що і стало причиною виникнення спору у даній справі.
Також, згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення пред'явлена пеня за загальний період прострочення з 01.07.2023 по 30.11.2024 в сумі 23 872,25 грн.
За результатами розгляду позовної заяви місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості, доведеності та законності вимог позивача.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю.
Плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільського, селищною, міською радою.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (стаття 20 Закону України "Про оцінку земель").
Рішенням Криворізької міської ради від 24.06.2015 року № 3728 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, яке набрало чинності 01.01.2016.
Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу.
З моменту набрання чинності означеного рішення, рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 № 3728 втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (п.71).
А отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.
Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №917/353/19.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області 03.06.2020 за № 431338, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:05:219:0016 становила 16 894 050,00 грн., згідно витягу, сформованого 17.02.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:05:219:0016 становить 22 465 212,00 грн.
Відповідно до статті 143 Конституції України, статей 12, 284 Податкового кодексу України, частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Криворізька міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов'язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (стаття 10, підпункт 14.1.147. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Так, рішеннями Криворізької міської ради від 24.06.2015 № 3727, від 30.06.2020 № 4799 та від 26.05.2021, № 506 встановлено ставки плати за землю та пільги зі сплати земельного податку на території міста Кривого Рогу, якими встановлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, та які набрали чинності з 01.01.2016, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно.
Розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням Криворізької міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.
Згідно наданого позивачем розрахунку, загальна сума, яка підлягала до сплати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157 за спірним договором оренди за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, складає 428 119,79 грн.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже було зазначено, спірними договорами оренди земельної ділянки встановлено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.
Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157 від 06.04.2021 № 2021188, в частині внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, здійснивши розрахунки частково в сумі 189 875,30 грн., а саме, за 2022 - в сумі 88 314,20 грн. та за 2023 - в сумі 101 561,10 грн., що підтверджується залученим до матеріалів справи листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 7430/5/04-36-04-12-14 від 15.02.2024.
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів погашення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:065:0157 за загальний період з 01.01.2022 по 31.12.2023 в сумі 238 244,49 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав, у зв'язку з чим зазначена вище сума підлягає до примусового стягнення.
Рішення суду в цій частині не оскаржується, а відтак не переглядається судом апеляційної інстанції в силу приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України.
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із наслідків порушення зобов'язання є оплата пені.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В той же час, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Отже, з вищенаведених приписів вбачається право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).
Пунктом 13 договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, стягується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Термін нарахування пені за прострочення сплати грошового зобов'язання не обмежується і встановлюється від першого дня виникнення прострочення до дня погашення включно.
Відтак, слід визнати, що у даному випадку не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошових зобов'язань з оплати орендної плати, що виникли із спірних договорів оренди земельної ділянки, положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, які обмежують період нарахування пені строком у шість місяців.
Наведене узгоджується з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 04.10.2019 у справі № 912/1433/16, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 01.07.2023 по 30.11.2024 в сумі 23 872,25 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок пені, помилок не виявив, тому дійшов висновку, що вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 23872,25 грн.
Апелянтом не оскаржується правильність виконаних нарахувань.
Натомість щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані та безпідставні, позаяк відповідачем належним та допустимим доказом не доведено скрутного фінансового/майнового стану.
За змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В свою чергу, відповідно до приписів п.п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчать поштові повідомлення (а.с. 100, 101, 107), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.
Так само ним не заявлялось відповідне клопотання про зменшення штрафних санкцій при розгляді справи в суді першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18: “господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32).
Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Проте, судом враховується, що у разі неухильного виконання відповідачем домовленостей закріплених у договорі, у позивача були б відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій.
Умови щодо нарахування пені та їх розмір визначалися обопільно сторонами у договорі.
В свою чергу, у разі незгоди з розміром штрафних санкцій, які мають нараховуватися у разі неналежного виконання зобов'язання, відповідач не був позбавлений права запропонувати інший їх розмір під час підписання договору чи ініціювати внесення змін до нього в подальшому.
До такого розміру пені, який був заявлений позивачем, відповідач допустив сам виключно своїм зволіканням з виконання основного грошового зобов'язання за договором, і таке порушення носило систематичний характер та є триваючим.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Виходячи з наведених норм, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від обов'язку виконання основного зобов'язання.
Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку.
Також, не вважається випадком в контексті звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).
Стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру компенсаційних нарахувань позивача.
Щодо посилань Скаржника на п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.
15.03.2022 Верховною Радою України внесено зміни до Податкового кодексу України (надалі - ПК України), у розділі ХХ «Перехідні положення» доповнено пунктами 69.12 - 69.21, у тому числі: « 69.14. Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
…Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України (редакція на період виникнення спірних правовідносин).»
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зі змінами та доповненнями(втрата чинності 20.03.2025, проте діяв в спірний період), місто Кривий Ріг до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією не належить. Аналіз підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України свідчить про те, що тимчасово, в спірний період, не нараховується та не сплачується плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб (схожий за змістом висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №620/5747/23).
Зазначені положення є чіткими, зрозумілими за своїм змістом і передбачають вичерпний перелік умов звільнення від обов'язку сплачувати орендну плату за землю, серед яких визначальним є перебування земельної ділянки на територіях активних бойових дій або тимчасової окупації.
Тому, в апеляційній скарзі відповідачем не обґрунтувано застосовано підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення пені.
Відтак, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 238 244,49 грн. - орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2023; 23 872,25 грн. - пені та 3 931,74 грн. - судового збору.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лумкар" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025р. у справі №904/428/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О.Дармін