"29" січня 2026 р. Справа №914/157/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК.Н.М.
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
без виклику сторін.
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства “Поляна» (вх. ЗАГС №01-05/2343/25 від 29.07.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 ( повне рішення 08.07.2025, суддя Стороженко О.Ф.)
у справі №914/157/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вітагро Партнер» Хмельницька область, Хмельницький район, м. Волочиськ
до відповідача Фермерського господарства “Поляна», Львівська область, Стрийський район, с.Поляна
про стягнення заборгованості у сумі 290 473,77грн
Суть спору.
ТОВ “Вітагро Партнер» звернулося з позовом до Господарського суду Львівської області про стягнення з ФГ “Поляна» 290 473, 77 грн з яких: 105 079, 17 грн заборгованості у зв'язку з несплатою відповідачем вартості частини товару, поставленого на підставі договору №В81-02/24ЛВ від 19.02.2024; 68 518, 85 грн - курсової різниці; штраф у розмірі 15% від суми простроченого платежу, що становить 97 967, 04 грн; 7 987,88 грн - пені; 36% річних (від простроченого платежу) в сумі 10 920,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу на підставі договору №В81-02/24ЛВ від 19.02.2024 (з додатками до нього) товар загальною вартістю 1 187 734,85 грн, що у валютному еквіваленті дорівнює 30 327,17 доларів США, однак відповідач порушив строки розрахунків та здійснив оплату лише частково - на суму 1 082 655,68 грн, що станом на день здійснення оплат еквівалентно 26 209,57 доларів США. Таким чином, станом на 17.01.2025, у відповідача наявна заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 105 079,17 грн.
На вказану заборгованість позивач, з урахуванням положень договору поставки, нарахував відповідачу пеню, штраф, 36% річних та курсову різницю.
Господарський суд Львівської області рішенням від 02.07.2025 позов задовольнив частково, стягнув з ФГ “Поляна» на користь ТОВ “Вітагро Партнер» борг у сумі 105 079,17 грн, курсову різницю в сумі 68 518,85 грн, штраф у сумі 29 390,11 грн, пеню в сумі 7 987,88 грн та 36% річних (від простроченого платежу) в сумі 10 920,83 грн, а також витрати на судовий збір у сумі 3 485,70 грн. У задоволенні позову в частині стягнення штрафу в сумі 68 576,93 грн - відмовив.
Суд встановив, що відповідач в порушення умов договору не здійснив оплати за отриманий товар у повному обсязі, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача заборгованості. Також, з урахуванням умов договору, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, курсової різниці та 36% річних.
Водночас, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності відповідальності, суд задовольнив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, а тому зменшив розмір штрафу, який підлягає стягненню, на 70%. З огляду на це, відмовив у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 68 576,93 грн.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ФГ “Поляна» на користь ТОВ “Вітагро Партнер» борг у сумі 105 079,17 грн, курсову різницю в сумі 68 518,85 грн, штраф у сумі 15 761,87 грн, а також витрати за судовий збір у сумі 3 485,70 грн. В іншій частині - в задоволені позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що господарські санкції, встановлені договором або законом за несвоєчасне виконання зобов'язання, за своєю правовою природою спрямовані насамперед на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків боржником. Такі санкції не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів, більш вигідних порівняно з надходженнями від належного виконання господарських зобов'язань.
Судом першої інстанції було зменшено лише суму штрафу на 70 відсотків, при цьому загальний розмір присуджених до сплати штрафних санкцій становить 48 298,82 грн, а саме: штраф у сумі 29 390,11 грн, пеня у сумі 7 987,88 грн та 36 % річних від суми простроченого платежу в розмірі 10 920,83 грн, що у сукупності становить близько 45 % від суми основного боргу.
На думку відповідача, враховуючи присуджену курсову різницю в сумі 68 518,85 грн, що становить більше 50% від суми основної заборгованості, штраф у розмірі 15% повинен застосовуватися лише до суми заборгованості у 105 079, 17 грн і має становити 15 761,87 грн, а не 29 390,11 грн. При цьому, вважає, що не підлягає до стягнення пеня в розмірі 7 987,88 грн та 36% річних (від простроченого платежу) в сумі 10 920,83грн
Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не навів жодних доказів та належних обґрунтувань розміру компенсації його майнових втрат, яких він зазнав унаслідок несвоєчасного проведення розрахунків. За таких обставин, вимога про стягнення заявленої неустойки фактично набуває характеру несправедливого та непомірного тягаря для боржника, а також перетворюється на джерело отримання позивачем необґрунтованих додаткових прибутків, що суперечить засадам розумності, справедливості та співмірності цивільно-правової відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Водночас в силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, укладаючи договір поставки, відповідач, будучи належним чином обізнаним з його змістом, усвідомлюючи правові наслідки порушення договірних зобов'язань та відповідальність за таке порушення, добровільно погодився з усіма умовами договору.
Вказує, що відповідач, обґрунтовуючи невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором, посилається на неналежну якість товару, поставленого позивачем, однак він не подав зустрічного позову щодо якості поставленого товару, не заявив відповідних вимог у порядку, передбаченому чинним законодавством та умовами договору, а також не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару неналежної якості.
Відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, з огляду на що просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на вказане, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ “Поляна» на рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 у цій справі та призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття “розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення “Бараона проти Португалії», 1987 рік, “Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; “Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; “Бочан проти України», 2007 рік).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Фактичні обставини справи.
19.02.2024 між ТОВ «Вітагро Партнер» та ФГ «Поляна» був укладений договір поставки №В81-02/24ЛВ.
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та мікродобрива, насіння тощо, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість його. (п.1.1. договору)
В п. 1.2. договору сторонами встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.
Сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за договором покупцем ціни товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної (п. 2.3.2. договору)
Відповідно до п. 2.3.3. договору правило визначення курсу валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором. Сторони погодили, що уразі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь-яких інших обставин, курс продажу іноземних валют не може бути доступним сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ «Ощадбанк» (МФО 315784) (п. 2.3.4 договору).
Пунктом 2.3.5. договору сторони передбачили, що у випадку, коли спір буде вирішуватися у судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості станом на дату звернення з позовом до суду, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату, що передує даті подання позову, по відношенню до гривні збільшився в порівнянні з курсом, визначеним у специфікаціях (додатках) та видаткових накладних на товар.
Відповідно до додатків до договору поставки №В81-02/24ЛВ від 19.02.2024 сторони погодили поставку товару за графіком та вартістю згідно наступних додатків:
1) додаток № 1 від 20.02.2024 на суму 445 847,16 грн, що еквівалентно 11 643, 96 доларів США, за курсом 38, 29 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 01.11.2024;
2) додаток № 2 від 29.04.2024 на суму 204 673,25 грн, що еквівалентно 5 156,8 доларів США, за курсом 38,69 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 01.11.2024;
3) додаток № 3 від 02.05.2024 на суму 476 637,91 грн, що еквівалентно 12 027, 2 доларів США, за курсом 39,63 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 01.11.2024;
4) додаток № 4 від 19.02.2024 на суму 7 599,42 грн, що еквівалентно 191,76 доларів США, за курсом 39,63 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 01.11.2024;
5) додаток № 5 від 03.06.2024 на суму 44 925, 59 грн, що еквівалентно 1 106,81 доларів США, за курсом 40,59 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 31.10.2024;
6) додаток № 6 від 06.06.2024 на суму 8 051,52 грн, що еквівалентно 200, 64 доларів США, за курсом 40, 13 грн/дол США, що складає 100% вартості товару - оплатити до 31.10.2024.
Порядок приймання товару по кількості та якості встановлено розділом 4 договору.
Так, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово повідомити постачальнику про виявлені недоліки. При відсутності такої заяви у вказаний термін товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (п. 4.1. договору).
Пунктом 4.2. договору визначено, що товар вважається відвантаженим постачальником і прийнятим покупцем по якості - відповідно до якості, вказаній у сертифікаті якості підприємства-виробника чи свідоцтві якості (для насіння) та інших супровідних документів на товар.
Акт про приховані недоліки товару повинен бути складений покупцем з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарі народного споживання по якості №П-7 протягом 5 днів після виявлення недоліків, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання товару. Акт складається з обов'язковою участю представника постачальника та експерта територіального органу Торгово-промислової палати України (п. 4.3. договору).
Згідно із п. 4.8. договору претензії покупця розглядаються постачальником і можуть бути визнані обґрунтованими тільки при умові дотримання покупцем вимог п. 4.1., 4.3. договору, а також вимог інструкції виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню, визначенню якості та застосуванню товару.
На виконання положень договору позивачем було здійснено поставку товару згідно видаткових накладних:
- № 1770 від 08.04.2024 на суму 445 847, 16 грн;
- № 3377 від 29.04.2024 на суму 204 673, 25 грн;
- № 3691 від 02.05.2024 на суму 322 097, 11 грн;
- № 3692 від 02.05.2024 на суму 7 599, 42 грн;
- № 3709 від 03.05.2024 на суму 154 540, 80 грн;
- № 5072 від 03.06.2024 на суму 44 925, 59 грн;
- № 5260 від 06.06.2024 на суму 8 051, 52 грн.
Згідно із видатковими накладними загальна вартість отриманого відповідачем товару становить 1 187 734,85 грн , що еквівалентно 30 327,17 доларів США.
Відповідачем було порушено строки розрахунків, встановлені у додатках (специфікаціях) до договору поставки, а оплата здійснена частково - у сумі 1 082 655, 68 грн, що еквівалентно 26 209, 57 дол. США на день здійснення оплат.
Пункт 7.2. договору встановлює відповідальність покупця за порушення ним умов договору. Так, покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмiрi 15% вiд суми борry (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пеню в розмiрi подвійної облiкової ставки НБУ, що дiяла в перiод прострочення вiд суми заборгованостi за кожен день прострочення оплати (підп. 7.2.1.).
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов?язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої (неоплачуваної) суми (7.2.3.).
Згідно із п. 7.4. строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов?язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов?язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Постачальник за зобов?язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
У зв'язку з порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості у сумі 105 079,17 грн та нараховував відповідачу:
- пеню у розмірі подвійної облікової ставку НБУ (від суми боргу) за кожен день прострочення платежу, що становить 7 987,88 грн (підп. 7.2.1. договору);
- штраф у сумі 97 967,04 грн, розмір якого складає 15% від суми боргу і який нараховано на перший день прострочення платежу (підп. 7.2.1. договору);
- курсову різницю в сумі 68 518, 85 грн (підп. 2.3.5.);
- 36% річних від суми простроченого платежу у розмірі 10 920,83 грн (підп.7.2.3 договору).
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанції процесуальних норм, а також правильність застосування норм матеріального права лише в частині стягнення штрафу у сумі 13 628, 24 грн, пені в сумі 7 987,88 грн та 36% річних, що становить 10 920,83 грн.
Апеляційний господарський суд врахував, що з 28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України (надалі - ГК України), згідно зі ст. 17 Закону України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб, але на час звернення позивача з позовом він був чинний.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Частиною 1 ст. 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У цій справі правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки.
Так, відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 265 ГК України також визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як установлено нормами ч. 2 ст. 712 ЦК України.
Частина 1 ст. 665 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець повинен сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Спір у цій справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за частину поставленого на підставі договору поставки №В81-02/24ЛВ товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем 105 079, 17 грн.
Суд першої інстанції встановив обґрунтованість позовної вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 105 079, 17 грн і рішення суду у цій частині відповідачем не оскаржується.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Так, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ст. 216 ГК України).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. ст. 217, 218 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частина 4 ст. 231 ГК України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
З огляду на зазначене, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як неустойка (штраф).
Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).
Відповідно до підп. 7.2.1 договору, покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмiрi 15% вiд суми борry (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пеню в розмiрi подвійної облiкової ставки НБУ, що дiяла в перiод прострочення вiд суми заборгованостi за кожен день прострочення оплати (підп. 7.2.1.).
Зважаючи на те, що факт порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості частини отриманого товару підтверджується матеріалами справи, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені обґрунтована та підлягає задоволенню.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на можливість одночасного стягнення штрафу та пені за порушення одного і того ж зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право встановити в договорі розмір і порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам відповідно до ч. 2 та 4 ст. 231 ГК України . В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин, обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, яка встановлена ст. 627 ЦК України, а також приписами ст. 546 ЦК України та ст. 231 ГК України.
Також у зазначеній вище постанові Верховний Суд зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, так як згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремим і самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача штрафу та пені. Більше того, суд бере до уваги, що місцевий господарський суд, задовольняючи клопотання відповідача, зменшив розмір штрафу на 70%.
Колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкції належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції. Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.
В розрізі зазначеного вище, суд вважає, що відповідне зменшення штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас у підп. 7.2.3. договору сторони передбачили, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов?язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої (неоплачуваної) суми.
Суд апеляційної інстанції перевірив наданий позивачем та обрахований місцевим господарським судом розмір 36% річних за період прострочення платежу та вважає, що такий є арифметично правильним, обґрунтованим, а тому позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо доводів апелянта про те, що за поставлений товар - «інокулянт преміум Форте» за видатковою накладною №3377 від 29.04.2024, він не розрахувався, оскільки такий був непридатний для використання за призначенням, тобто був неналежної якості, то колегія суддів зазначає, що розділ 4 договору регулює порядок приймання товару за кількістю та якістю.
Так, п. 4.3. договору визначає, що у разі, якщо покупцем встановлено у товарі наявність прихованих недоліків, то у цьому випадку складається акт, який має бути складений з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарі народного споживання по якості №П-7 протягом 5 днів після виявлення недоліків, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання товару. При цьому, умовами договору сторони погодили, що такий акт складається з обов'язковою участю представника постачальника та експерта територіального органу Торгово-промислової палати України.
Так, в матеріалах справи наявний акт обстеження посівів сої в ФГ «Поляна», с. Бродки Львівської області від 28.06.2024, складений комісією із чотирьох осіб: по 2 особи від постачальника та покупця.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що покупцем (апелянтом) не було дотримано передбаченого розділом 4 договору порядку приймання товару за якістю та належного повідомлення постачальника про виявлені недоліки. Зокрема, акт щодо наявності прихованих недоліків товару був складений з порушенням вимог пункту 4.3. договору, оскільки у його складанні не брав участі експерт територіального органу Торгово-промислової палати України, що є обов'язковою умовою для підтвердження неналежної якості товару.
Крім того, відповідач не дотримався встановленого договором порядку заявлення претензій щодо якості товару, а тому в силу вимог р. 4 договору вважається, що товар прийнятий покупцем по якості без зауважень.
За таких обставин покликання відповідача на неналежну якість поставленого товару як на підставу для невиконання обов'язку з оплати є безпідставними та не спростовують обов'язку апелянта оплатити отриманий товар у повному обсязі відповідно до умов договору.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства “Поляна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2025 у справі №914/157/25 в оскаржуваній частині - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК