Справа № 534/2204/25 Номер провадження 22-ц/814/1253/26Головуючий у 1-й інстанції Морозов В. Ю. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
05 лютого 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Дряниці Ю.В.,
суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» про ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У серпні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»звернулось до суду з позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту (кредитний договір), на умовах строковості, зворотності, платності.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 5000 грн. (п. 1.3. кредитного договору). Строк кредиту 360 днів. Дата повернення кредиту (13.04.2025) вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 договору (п. 1.4 ).
ТОВ «Слон Кредит» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 5 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2.5% в день та застосовується відповідно до умов договору.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 24.12.2024 року ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача. Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу №24122024 від 24.12.2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року загальна сума заборгованості склала 38 750 грн. з яких: сума кредиту 5 000 грн., сума процентів за користування кредитом 31 250 грн.
Станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 року, строк дії Договору №24122024 від 24.12.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 25.12.2024 року по 13.04.2025 року (110 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 13 750 грн. Формула: 5000 грн. * 2,5% = 125 грн.*110 календарні дні = 13 750 грн. У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.4. Договору № 1563296 від 18 квітня 2024 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача у сумі 45 000 грн.
Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року загальною сумою 50 000 грн., з яких сума кредиту 5 000 грн., сума процентів за користування кредитом 31 250 грн., нараховані проценти за 110 календарних днів 13 750 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Крім того, просило суд, в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати інфляційні втрати і 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволення суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з відповідача на користь позивача
Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просить рішення суду скасувати, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує, що матеріали справи містять достатній об'єм доказів, що свідчать про отримання боржником кредитних коштів та наявності заборгованості. Крім того, просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу розмірі 8 000 грн., а також відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з підстав передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1563296 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків на кожен день користування кредитом.
24 грудня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року укладеним між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № В0000495 від 21 січня 2022 року, видане Національним банком України.
Відповідно до Рішення № 251124/1 від 25 листопада 2024 року єдиного учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» змінили назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту переказу коштів за кредитним договору.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, за змістом ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Так, встановлено, що 18 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1563296 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків на кожен день користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,5 % в день.
Відповідно до п. 1.1 Договору, його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/ або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ ІТС товариства.
Відповідно до п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
До матеріалів справи приєднано довідку від 16 січня 2026 року № 2025116-1058 про переказ коштів на платіжку картку клієнта, що відповідає за номером, вказаній у кредитному договорі, у сумі 5 000 грн.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.
Також не спростовано, що банківська платіжна картка НОМЕР_1 не належить ОСОБА_1 .
Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання кредитодавцем зобов'язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 5 000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 .
Таким чином матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором за договором від 18 квітня 2024 року № 1563296 та має заборгованість, що на момент 24 грудня 2024 року скаладала: за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн., за відсотками користування кредитом 31 250 грн.
Крім того, встановлено, що 24 грудня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року укладеним між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
Згідно з частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу №24122024 від 24.12.2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року заборгованості у розмірі 38 750 грн.
Крім того, зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу відповідного зобов'язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.
Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням того, що станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 року, строк дії Кредитного Договору № 1563296 не закінчився, то у позивача наявні підстави для нарахування та стягнення з відповідача у період з 25.12.2024 року по 13.04.2025 року (110 календарних днів) процентів за стандартною процентною ставкою, що складає 13 750 грн
Таким чином, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми кредиту 5 000 грн., процентів за користування кредитом 31 250 грн (за зобов'язанням первісному кредитору), процентів за 110 календарних днів 13 750 грн. (за зобов'язанням фактору з 25 грудня 2024 року), що в загальному складає 50 000 грн.
Щодо вимог позивача про застосування приписів ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та зобов'язання органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦПК України, апеляційний суд зазначає наступне.
За змістом ч. 10, 11 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.
Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п.18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 24 грудня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вище вказаного, колегія суддів приходить до висновків про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 50 000 грн., які складаються з: 5 000 грн основного боргу, 31 250 грн нарахованих процентів за користування кредитом, та 13 750 грн. процентів після зміни кредитора.
ТОВ «ФК» Фінтраст Капітал» в апеляційній скарзі також просило відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн, а також понесені в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19(провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога у суді першої інстанції надавалась ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» адвокатом Столітнім М.М. на підставі договору про надання правової допомоги.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано Рахунок на оплату №9664-12/08-2025 від 12 серпня 2025 р. за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 10 000 грн., із відповідним описом правових робіт.
В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заявлено клопотання про стягнення з відповідача 8 000 грн витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції адвокатом Крюковою М.В.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано звіт про надання правової допомоги від 19 листопада 2025 року за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 8 000 грн., із відповідним описом правових робіт.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсягу фактично витраченого часу за надані послуги, критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи апеляційний суд дійшов до висновку, що заявлені ТОВ «Фінтраст Капітал» витрати у розмірі 10 000 грн. за складання в суді першої інстанції позовної заяви та 8 000 грн. за складання апеляційної скарги не відповідають критерію розумності, та не є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.
З огляду на зазначене у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінтраст Капітал» витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 3 000 грн. та у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 000 грн.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Встановлено, що при подачі позову і апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 056 грн., який підлягає відшкодуванню відповідачем у повному розмірі.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 375, 376 ч. 1 п.п. 3, 4, 381, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.
Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стянути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 1563296 від 18 квітня 2024 року у розмірі 50 000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень).
Стянути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» відшкодування витрат на правову допомогу, надану у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 000 грн. (чотири тисячі гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 6 056 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді Л. І. Пилипчук
О. В. Чумак