Житомирський апеляційний суд
Справа №283/1825/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.
Номер провадження №33/4805/554/26
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Кузнецов Д. В.
11 лютого 2026 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Кузнецов Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Барановського Ігоря Івановича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Малинського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року, якою останню визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
Постановою судді Малинського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 6 липня 2025 року о 18 годині ОСОБА_1 по вулиці Дружби в с. Щербатівка Коростенського району Житомирської області керувала скутером марки «Suzuki Lets 2» в стані алкогольного сп'яніння, чим порушила вимоги п.п. а) п. 2.9 Правил дорожнього руху України. Огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу - газоаналізатора «Drager Alcotest 6810». Результат тесту № 268 - 0,42 проміле.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду адвокат Барановський І.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, тим, що захиснику не була надана можливість ознайомитися з відеозаписом події через підсистему «Електронний суд». Також посилався, що ОСОБА_1 ніколи не отримувала посвідчення водія, тому судом незаконно застосоване стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобами.
Апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, оскільки повний текст апелянт отримав лише 06.01.2026.
Розглянувши клопотання про поновлення строку та враховуючи конкретні обставини справи, зокрема, дату отримання повного тексту постанови суду першої інстанції 06.01.2026, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, і подачу апеляційної скарги 15.01.2026, тобто вкрай незначний пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
ОСОБА_1 та її захисник Барановський І.І. в судове засідання не прибули, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, про поважність причин неявки не вказували. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у їх відсутність, що відповідає ч.6 ст.294 КУпАП, зважаючи на стислі строки розгляду справ такої категорії.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступного висновку.
Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції загалом дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення нею п. 2.9а ПДР, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а зміст постанови відповідає положенням статей 283, 284 КУпАП.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №229461 від 16.07.2025 вбачається, що 6 липня 2025 року о 18 годині ОСОБА_1 по вулиці Дружби в с. Щербатівка Коростенського району Житомирської області керувала скутером марки «Suzuki Lets 2» в стані алкогольного сп'яніння, чим порушила вимоги п.п. а) п. 2.9 Правил дорожнього руху України. Огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу - газоаналізатора «Drager Alcotest 6810». Результат тесту № 268 - 0,42 проміле, чим порушила вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.4).
За змістом п.2.9а Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у порушенні п.2.9а Правил дорожнього руху України, крім вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення, підтверджується: тестом №268 від 16.07.2025 технічного засобу «Drager Alcotest 6810», результат огляду 0,42% проміле (а.с.2); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'янінням або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.07.2025; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.5); розпискою про інформування особи, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу від 16.07.2025 (а.с.6); розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст.55, 56, 59, 63 Конституції України та ст.268 КУпАП (а.с.7); копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ББА №313470 від 16.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення нею ПДР за ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ч.6 ст.121 КУпАП (а.с.9); наявним в матеріалах справи відеозаписом (а.с.10).
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності і взаємозв'язку та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Зазначені вище докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені і зібрані у визначеному процесуальним законом порядку.
Посилання апелянта на неможливість ознайомлення з відеозаписом, який був прикріплений судом першої інстанції до кабінету «Електронний суд», через наявність відмітки про сплату судового збору, яку він неодноразово просив зняти, судом не приймаються, оскільки нічим не підтверджені.
Крім того, в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, як особа, стосовно якої складно протокол, так і захисник мали достатньо часу та можливості особисто з'явитися до суду для ознайомлення з відеозаписом події, тому жодних істотних обмежень його процесуальних прав не допущено.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з постановою в частині накладення судом на ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст.130 КУпАП відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яке тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, аналіз змісту санкції ч.1 ст.130 КУпАП дає підстави дійти висновку, що за вчинення цього правопорушення, законодавець імперативно визначив покладення на водія, як основного (штраф), так і додаткового стягнення (позбавлення права керувати транспортними засобами). Санкція цієї статті за своєю правовою природою є безальтернативною і передбачає безумовне позбавлення водія права керування транспортними засобами незалежно від будь-яких обставин.
Норми чинного КУпАП не встановлюють будь-яких обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, відносно осіб, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керування транспортними засобами.
У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами, в тому числі потенційне, яке особа має право здобути в майбутньому.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
Позбавляючи особу права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином обмежує особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у найближчому майбутньому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.ст.33, ч.1 ст.130 КУпАП.
Отже, відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія не виключає застосування до нього такого стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи наявна квитанція про сплату ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17000 грн. та судового збору в розмірі 606 гр. (а.с.46-47), тобто фактично остання визнала вину, сплативши штраф.
Наведені апелянтом доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не є обставинами, які виключають винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому їй правопорушенні, а також не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не надано.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст.294 КУпАП, суд
Поновити заявнику строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу адвоката Барановського Ігоря Івановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Малинського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя: