Справа № 165/440/25 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/232/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
05 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача (в режимі відеоконференції) - ОСОБА_1 ,
представника третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2025 року
У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О., ОСОБА_4 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_9 . За життя, а саме 30 березня 2021 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 532, яким заповів їй грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями, що зберігаються в філії Волинське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»). 07 травня 2024 року вона звернулася до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті брата ОСОБА_9 30 жовтня 2024 року нотаріус видала їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина, на яку видане свідоцтво складається з грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаціями належних спадкодавцю ОСОБА_9 , що зберігаються у філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» згідно з довідкою № 46/12-05/69407/2024/БТ від 14 червня 2024 року. При цьому нотаріус пояснила, що розмір залишку грошових коштів на особистому рахунку ОСОБА_9 , який вказаний у довідці, був нею зазначений у свідоцтві. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона самостійно звернулася в банківську установу для отримання інформації по картковому рахунку спадкодавця ОСОБА_9 . З інформації з виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 слідує, що 24 квітня 2024 року на рахунок спадкодавця були зараховані відсотки та депозит у розмірі 210 000 грн і у період з 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року з рахунку ОСОБА_9 було знято грошові кошти у розмірі 122 000 грн.
Позивач зазначала, що їй стало відомо про те, що ці кошти зняла відповідач ОСОБА_4 , оскільки остання мала доступ до банківських рахунків ОСОБА_9 , та про цю обставину остання повідомила ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Довідавшись про те, що відповідач ОСОБА_4 зняла грошові кошти, які їй не належали, вона звернулася до ВП №1 (м.Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що зазначені грошові кошти на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належать їй, оскільки вона як спадкоємець, який прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття цієї спадщини, а тому може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України. 20 листопада 2024 року ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області повідомило її, що ОСОБА_4 фактично проживала однією сім'єю з ОСОБА_9 , що свідчить про відсутність у її діях ознак адміністративного або кримінального правопорушення.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. 30 жовтня 2024 року та зареєстрованого в реєстрі за №4208 на ім'я ОСОБА_3 і видати їй нове свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями належних спадкодавцю ОСОБА_9 , що зберігаються у філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» в ТВБВ № 10002/0107: № НОМЕР_2 у розмірі 223 493 грн 99 коп., стягнути з ОСОБА_4 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 122 000 грн, а також покласти судові витрати на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 06 вересня 2025 року неналежного співвідповідача приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. у цій справі замінено на належних відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 30 вересня 2025 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. 30 жовтня 2024 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4208 на ім'я ОСОБА_3 і видачі їй нового свідоцтва про право на спадщину за заповітом на грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями належних спадкодавцю ОСОБА_9 , що зберігаються у філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» в ТВБВ № 10002/0107: № НОМЕР_1 у розмірі 223 493 грн 99 коп., закрито у зв'язку з відмовою позивача від цих позовних вимог.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 121 496 грн 61 коп., які належать їй внаслідок спадкування майна за заповітом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_3 .
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що здійснюючи розпорядження у вигляді заповіту 30 березня 2021 року спадкодавець ОСОБА_9 зазначив дослівно «належні мені грошові заощадження на збереженні в АТ «Ощадбанк», а тому він не мав на увазі розрахунковий рахунок, який був відкритий у банку по спливу двох з половиною років, а саме 24 жовтня 2023 року. Спадкоємець який отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом може претендувати лише на вклади, які існували на день здійснення такого розпорядження. При цьому, строк дії договору № 19953027804 від 24 жовтня 2023 року закінчився 24 квітня 2024 року, а тому вимоги щодо зняття коштів в період із 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року, з цих підстав, є необґрунтованими. ОСОБА_9 в АТ «Ощадбанк» було відкрито чотири рахунки, які перебували у його користуванні та у користуванні його цивільної дружини. Доступ до зазначених рахунків та коштів на них мали ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , які прожили разом в цивільному шлюбі протягом останніх шістнадцяти років. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зняття коштів ОСОБА_4 , як і відсутні докази того, що остання 19 листопада 2024 року повідомляла відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про зняття частини коштів з особистих рахунків ОСОБА_9 . Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, зробив помилковий висновок, що позивач, як спадкоємець, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, може претендувати на ощадні вкладення, які існували на день здійснення такого розпорядження, а відповідач зобов'язаний повернути кошти, зняття яких не доведено під час розгляду справи.
У відзивах на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , представник третьої особи АТ «Ощадбанк», кожен зокрема, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважають, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов у цій справі. Скаржником в апеляційній скарзі не спростовано висновків суду, що саме ОСОБА_4 , проживаючи разом з ОСОБА_9 , контролювала і мала доступ до банківських рахунків ОСОБА_9 , а також зняла кошти через банкомат за допомогою платіжної картки. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що як на дату видачі позивачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину, так і на дату звернення її до суду на рахунку № НОМЕР_1 у банку були відсутні кошти, що належали спадкодавцю у розмірі 122 000 грн, оскільки такі були зняті через банкомат за допомогою платіжної картки, шляхом введення пін-коду до даної картки. Решту ж коштів у розмірі 101 997 грн 38 коп. було виплачено позивачу відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на підставі її заяви, як спадкоємця, від 04 листопада 2024 року. Апелянтом, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, підтверджено твердження позивача ОСОБА_3 , що саме ОСОБА_4 , проживаючи разом з ОСОБА_9 , контролювала і мала доступ до банківських рахунків ОСОБА_9 , а також зняла кошти через банкомат за допомогою платіжної картки.
Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 також в судове засідання не з'явився. 19 січня 2026 року представник відповідача через систему «Електронний суд» подав до апеляційного суду клопотання про відкладення призначеного у цій справі на 05 лютого 2026 року судового засідання у зв'язку із його зайнятістю у цивільній справі у Ковельському міськрайонному суді Волинської області на цю ж дату і орієнтовну годину проведення засідання. Проте, наведена у клопотанні причина неявки вказаного представника апеляційним судом визнана неповажною, оскільки він не надав доказів щодо його участі у розгляді іншої справи у вказаному суді. З розміщеної інформації на сайті Ковельського міськрайонного суду Волинської області встановлено, що ОСОБА_8 як представник приймає участь у справі, яка призначена на 09 год. 30 хв. та на її розгляд виділено 30 хв., а тому враховуючи відстань між населеними пунктами ОСОБА_10 і Луцьк, а також час, який необхідний для доїзду, ОСОБА_8 мав об'єктивну можливість, при бажанні, брати участь у розгляді даної справи в апеляційному суді, яка призначена на 13 год. 30 хв.
Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідачів та представника відповідача згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи, а повідомлені представником відповідача причини неявки апеляційним судом визнані неповажними.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника позивача, а також представника третьої особи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02 квітня 2024 року (а.с.16, т. 1).
Спадкодавець ОСОБА_9 є рідним братом позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_11 та свідоцтвом про її одруження зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу (а.с.18, 19, т. 1).
30 березня 2021 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 532, яким грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями, що зберігаються в філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» заповів своїй сестрі - позивачу ОСОБА_3 (а.с.147, т. 2).
07 травня 2024 року позивач ОСОБА_3 в межах встановленого законом строку для прийняття спадщини звернулася до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Л. О. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9 (а.с.105, т. 2). Із заявами про прийняття спадщини за законом та за заповітом до нотаріуса за місцем відкриття спадщини звернулися також інші спадкоємці - відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , які на підставі поданих заяв також отримали свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується копіями спадкових справ № 45/2024 та № 130/2024 щодо спадщини померлого ОСОБА_9 (а.с.75-249, т. 2).
30 жовтня 2024 року нотаріус видала позивачу ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина, на яку видане свідоцтво складається з грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаціями належних спадкодавцю ОСОБА_9 , що зберігаються у філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк», згідно з довідкою №46/12-05/69407/2024/БТ від 14 червня 2024 року на особових рахунках залишок коштів становить в ТВБВ № 10002/0107: № НОМЕР_2 - сума залишку 0,00 грн; № НОМЕР_1 - сума залишку 101 997 грн 38 коп.; № НОМЕР_4 - сума залишку 0,00 грн; № НОМЕР_5 - сума залишку 0,00 грн (а.с.20, т. 1).
З договору банківського вкладу фізичної особи слідує, що 24 жовтня 2023 року ОСОБА_9 уклав з ТОВ «Ощадбанк» договір банківського вкладу №19953027804 строком на шість місяців. За цим договором сума вкладу становила 210 000 грн, а процентна ставка складала 14% річних (а.с.21, т. 1).
Судом також встановлено, що 25 квітня 2024 року на виконання умов договору банківського вкладу фізичної особи «Моя перемога», АТ «Ощадбанк» перерахував на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 210 000 грн. Крім того, на рахунок № НОМЕР_1 банк зарахував проценти відповідно до умов договору вкладу. Проценти та сума вкладу за договором вкладу зараховувалися на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий ОСОБА_9 в АТ «Ощадбанк» 26 вересня 2018 року, згідно із заявою про приєднання №535883604 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки). Первинно ОСОБА_9 було відкрито картковий рахунок за № НОМЕР_6 в гривні України. В подальшому, на виконання п. 5 постанови Правління Національного банку України № 89 від 11 вересня 2017 року (зі змінами) щодо переведення обслуговування поточних рахунків з використанням платіжних карт з балансових рахунків 2625/2605/2655 на балансові рахунки 2620/2600/2650, відповідно, змінено рахунок ОСОБА_9 № НОМЕР_7 на № НОМЕР_8 , при цьому платіжна картка до рахунку продовжувала діяти без будь-яких змін. На виконання вимог постанови Правління Національного банку України від 28 грудня 2018 року № 162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» в частині переходу банківської системи України на новий формат рахунків IBAN, здійснено планову зміну рахунку ОСОБА_9 з № НОМЕР_8 на № НОМЕР_1 .
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_9 слідує, що 24 та 25 квітня 2024 року, 22 травня 2024 року банком проведені транзакції та за умовами договору № 19953027804 від 24 жовтня 2023 року перераховані грошові кошти на загальну суму 223 493 грн 99 коп. В період з 25 по 30 квітня 2024 року з карткового рахунку ОСОБА_9 кількома транзакціями було знято грошові кошти у розмірі 122 000 грн (а.с.22-23, т. 1).
З пояснень позивача судом встановлено, що саме відповідач ОСОБА_4 , проживаючи разом з ОСОБА_9 , контролювала та мала доступ до його банківських рахунків, а 19 листопада 2024 року під час зустрічі з відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (дочками померлого ОСОБА_9 ) підтвердила зняття грошових коштів з особистих рахунків ОСОБА_9 , вважаючи, що ці кошти належні їй.
З відповіді начальника ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Близнюка А. на звернення ОСОБА_3 вбачається, що у результаті проведеної перевірки не було встановлено ознак адміністративного чи кримінального правопорушення. Зазначено, що ОСОБА_4 фактично проживала з спадкодавцем як подружжя, однак вказане питання вирішується в судовому порядку шляхом звернення до суду. Також рекомендовано позивачу, з метою врегулювання спору, звернутися до суду у цивільному порядку (а.с.26, 27, т. 1).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 у своїх вимогах зазначала, що відповідач ОСОБА_4 безпідставно набула та утримує грошові кошти у розмірі 122 000 грн, які знаходилися на рахунку спадкодавця ОСОБА_9 на час його смерті, а оскільки ці кошти згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом належать їй, як спадкоємцю, тому підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (ч. 2 ст. 1228 ЦК України).
Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Отже, спадкоємець, який прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття цієї спадщини. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) вказано, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_3 згідно зі ст. 81 ЦПК України довела належними, достатніми та достовірними доказами обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме безпідставне набуття та утримання відповідачем ОСОБА_4 без належних на те правових підстав грошових коштів у розмірі 121 496 грн 61 коп., що становить різницю між отриманими позивачем грошовими коштами у розмірі 101 997 грн 38 коп. у банку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та коштами у розмірі 223 493 грн 99 коп., які знаходилися на рахунку спадкодавця на час відкриття спадщини. Оскільки грошові кошти у розмірі 121 496 грн 61 коп. належать позивачу внаслідок спадкування нею цього майна за заповітом після смерті ОСОБА_9 , тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення грошових коштів у зазначеному розмірі з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 .
Зважаючи на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим.
У доводах апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що він не підтверджував та не спростовував факт зняття ОСОБА_4 грошових коштів через банкомат за допомогою платіжної картки, шляхом введення пін-коду картки, в період з 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року, з рахунку № НОМЕР_1 . Проте, як встановлено судом, усі учасники справи, включно й представник відповідача (лише за виключенням судового засідання 20 листопада 2025 року), вказували на те, що ОСОБА_4 мала доступ до банківських рахунків ОСОБА_9 та зняла грошові кошти через банкомат, що неподалік місця її проживання у м. Нововолинську Волинської обл. за допомогою платіжної картки, шляхом введення пін-коду картки, в період з 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року, з рахунку № НОМЕР_1 . При цьому відповідач у своїх доводах у відзиві на позовну заяву стверджувала, що оскільки позивач, як спадкоємець, який отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, може претендувати лише на ощадні вкладення, що існували на день здійснення такого розпорядження (тобто на 30 березня 2021 року - дату складення заповіту), тому до неї, ОСОБА_4 , не можуть бути претензії щодо зняття коштів у період із 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року, оскільки строк дії договору № 19953027804 від 24 жовтня 2023 року закінчився 24 квітня 2024 року. Отже, скаржником в апеляційній скарзі не спростовано висновків суду, що саме ОСОБА_4 , проживаючи разом з ОСОБА_9 , мала доступ до банківських рахунків ОСОБА_9 , а також знімала спірні грошові кошти через банкомат за допомогою платіжної картки у період із 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року з рахунку № НОМЕР_1 .
Безпідставним також є доводи апелянта про те, що позивач пропустила строк звернення до нотаріуса, оскільки заява про видачу свідоцтва про право на спадщину не є тотожною заяві про прийняття спадщини, а адреса реєстрації та проживання позивача відрізняється від адреси спадкодавця ОСОБА_9 . Часом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про те, що строк для прийняття спадщини сплив 30 вересня 2024 року. Враховуючи, що позивач, бажаючи прийняти спадщину, і на час відкриття спадщини не проживала постійно із спадкодавцем, на виконання вимог ст. 1269 ЦК України та з урахуванням вимог ст. 1230 ЦК України подала 07 травня 2024 року приватному нотаріусу Володимирського районного нотаріального Волинської області Пасюк Л. О. заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_9 , тобто в межах строку, встановленого для прийняття спадщини.
Необґрунтованими є також доводи скаржника про те, що суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 , як спадкоємець, може претендувати на ощадні вкладення, що не існували на момент складення заповіту. Зважаючи на те, що часом відкриття спадщини є дата смерті ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак позивач є власником грошових коштів, що знаходилися на особовому рахунку спадкодавця № НОМЕР_1 станом на 30 березня 2024 року, що становило 223 493 грн 99 коп., з яких відповідач за допомогою платіжної картки, шляхом введення пін-коду картки, в період з 25 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року зняла та фактично безпідставно набула грошові кошти у розмірі 121 496 грн 61 коп.
Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: