Справа №760/2575/26 1-кс/760/1581/26
06.02.2026 м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого 4 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київської області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено 20.01.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22026101110000068, стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця Київської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України
06 лютого 2026 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого 4 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київської області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено 20.01.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22026101110000068, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Клопотання обґрунтовано наступним.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
21 лютого 2022 року Російською Федерацією (далі - РФ) визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
Надалі, 22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
В подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
Так, 24 лютого 2022 року о 05:00 годині за наказом Президента Російської Федерації ОСОБА_7 Російська Федерація незаконно вторглась на територію Україну та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні сили РФ (далі - ЗС РФ).
Одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України), підрозділів Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - ВВ МВС України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об'єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
24 лютого 2022 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, та інших областях, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частини вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, не порушення принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, не відпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науково-технологічній); у не витоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).
Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво-важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.
Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.
Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.
Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.
Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.
Сили оборони - Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.
Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Відповідно до стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально - підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.
Підривною визнають будь-яку діяльність, пов'язану: - зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом; - з втручанням у зовнішню політику України; - з втручанням у внутрішню політику; - зі спробою зміни території України; - зі спробою знизити обороноздатність України; - зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок; -з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо.
24 лютого 2022 року Указом Президента України ОСОБА_8
№ 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який дії по теперішній час.
У період збройної агресії Російської Федерації проти України, у невстановлений досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 15.01.2026, у громадянина України ОСОБА_4 виник злочинний умисел на вчинення злочину проти основ національної безпеки України, спрямований на надання допомоги представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України з метою завдання шкоди обороноздатності України.
Розуміючи вищевказані обставини, ОСОБА_4 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванні місці та точний час, але не пізніше 15.01.2026, у месенджері «Telegram» з використовуючи обліковий запис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» нік-неймом «ІНФОРМАЦІЯ_4» з idНОМЕР_4 познайомився та розпочав спілкування з представником іноземної держави, співробітником військової розвідки Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - ОСОБА_9 ).
Після чого, ОСОБА_4 , діючи умисно, перебуваючи у невстановлений досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 15.01.2026, під час спілкування у месенджері «Telegram» домовився з співробітником військової розвідки Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_9 про надання ним допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
При, цьому громадянин України ОСОБА_4 усвідомлював, що передана за грошову винагороду ним інформація буде використана представниками іноземної держави на шкоду обороноздатності України.
Так, 15.01.2026 ОСОБА_4 , перебуваючи у м. Київ, на виконання злочинного умислу здійснив фото- та відео- фіксації місця розташування військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України за адресою: АДРЕСА_3 , та контрольно-пропускного пункту зазначеної військової частини за адресою: АДРЕСА_4 , та надіслав у месенджері «Telegram» через свій обліковий запис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» (нік-нейм «ІНФОРМАЦІЯ_4», idНОМЕР_4) відзняті матеріали ОСОБА_9 на його обліковий запис під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » нік-неймом « ОСОБА_10 ».
Передача вищевказаної інформації про переміщення та розміщення підрозділів Сил оборони України в умовах дії воєнного стану представникам Російської Федерації становить реальну загрозу національній безпеці України, зокрема обороноздатності держави, а саме створює загрозу ураження особового складу, військової техніки збройних формувань України, а також зриву проведення військових операцій.
Крім цього, 20.01.2026 ОСОБА_4 перебуваючи за адресою:
АДРЕСА_5 , діючи умисно, на виконання раніше поставленого завдання, з мотивів, направлених на шкоду обороноздатності України, здійснив фото- та відео- фіксації місця розташування військової частини НОМЕР_3 Збройних Сил України та, використовуючи свій обліковий запис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» (нік-нейм «ІНФОРМАЦІЯ_4», ОСОБА_11 ) у месенджері «Telegram» надіслав зазначені матеріали інформацію ОСОБА_9 на його обліковий запис під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » нік-неймом « ОСОБА_10 ».
Передача вищевказаної інформації про переміщення та розміщення підрозділів Сил оборони України в умовах дії воєнного стану представникам іноземної держави - Російської Федерації становить реальну загрозу Національній безпеці України, зокрема обороноздатності держави, а саме створює загрозу ураження особового складу, військової техніки збройних формувань України, а також зриву проведення військових операцій.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні державної зради, тобто діянні, умисно вчинене громадянином України на шкоду обороноздатності України: наданні представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
05.02.2026 ОСОБА_4 затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
05.02.2026 громадянину України ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється відповідними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України, а саме тим, що останній може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.
У судовому засіданні ОСОБА_3 з розгляду даного клопотання, прокурор клопотання підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів зазначених в ньому.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення клопотання вважає, ризики які зазначила сторона обвинувачення не обґрунтованими, просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, а саме - цілодобовий домашній арешт.
Підозрюваний ОСОБА_4 підтримав позицію захисника, при цьому заперечивши свою причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Вислухавши доводи учасників судового розгляду клопотання, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим управлінням ГУ СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22026101110000068, внесеного до ЄРДР 20.01.2026, за підозрою ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України (витяг з ЄРДР (а.с. 10-11), повідомлення про підозру (а.с.45-55).
Якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_4 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, в клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990).
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах дані, слідчий суддя приходить для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України підтверджується долученими до клопотання доказами (в їх копіях), а саме: рапортом про виявлене кримінальне правопорушення №51/3/2-134 від 17.01.2026 (а.с.12-13); матеріалами щодо виконання доручення (а.с.17-18); протоколом огляду від 03.02.2026 (а.с.19-21); протоколом огляду від 03.02.2026 (а.с.22-23); протоколом огляду від 03.02.2026 (а.с.24-29); протоколом огляду місця події від 05.02.2026 (а.с.32-36), протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 05.02.2026 (а.с.41-44), повідомленням про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України від 05.02.2026 року (а.с.45-55); протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії №424т від 03.02.2026 (а.с.56-143) та інші докази у їх сукупності.
Що стосується доведеності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, про які заявлено слідчим в клопотанні та підтримано прокурором в судовому засіданні, слідчий суддя дійшов висновку про їх часткове доведення в судовому засіданні з розгляду клопотання.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішенні ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
Так, слідчий суддя, враховуючи те, що ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, санкція за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, є підстави вважати, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового слідства та суду.
Щодо ризику передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України слідчий суддя вважає його доведеним, оскільки на даний час не встановлено всіх речей (речових доказів) та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, ОСОБА_4 , перебуваючи не під вартою може знищити також сховати вказані матеріальні об'єкти та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Крім того, підозрюваний ОСОБА_4 може дистанційно видалити переписку та інструктажі щодо вчинення злочину та повідомити можливих спільників про розкриття їх злочинної діяльності.
Наявність ризику незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України. Вплив ОСОБА_4 на свідків вказаного кримінального правопорушення може сприяти уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності, перебуваючи на волі він матиме можливість зустрічатись з ними поза межами кримінального процесуального судочинства, що дасть йому можливість незаконно впливати на них, як шляхом застосування погроз щодо їх життя та здоров'я, так у тому числі психологічним чином або умовляннями змушувати їх змінити свої показання, надати нові або відмовитись від наданих раніше з метою створення умов для уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, відтак вважає даний ризик доведеним.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, слідчий суддя вважає даний ризик доведеним, оскільки, на даний час досудове розслідування триває, не встановлено все коло учасників вчинення кримінального правопорушення, а відтак, підозрюваний може вчинити дії, спрямовані на повідомлення про факт виявлення злочинної діяльності.
Що стосується заявленого ризику можливості підозрюваним ОСОБА_4 вчинити інше кримінальне правопорушення, то слідчий суддя дійшов висновку про недоведеність даного ризику, оскільки сторона обвинувачення при його доведенні обмежилася лише припущеннями.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особу підозрюваного ОСОБА_4 , який в силу ст.89 КК України є раніше не судимим, обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, тому з урахуванням наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, положень п.4 ч.2 ст.183 КПК України, а також доведеність в судовому засіданні всіх складових ч.1 ст.194 КПК України, до підозрюваного може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, слідчий суддя вважає необхідним застосувати запобіжний захід у вигляд тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_4 строком на 59 днів, тобто до 05 квітня 2026 року.
Слідчий суддя, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи викладене вище, характер та обставини вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_4 , слідчий суддя вважає необхідним не визначати розмір застави в даному кримінальному провадженні..
Враховуючи викладене вище, клопотання слідчого, погоджене прокурором підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 184, 192-194, 196, 197, 205, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого 4 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київської області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено 20.01.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22026101110000068, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 59 днів до 05 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з дня його фактичного затримання, тобто з 05 лютого 2026 року з 17 год. 50 хв.
Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчується об 17 год. 50 хв. 05 квітня 2026 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора в кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Слідчий суддя: ОСОБА_1