печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38311/20-ц
пр. № 6-52/26
10 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва
в складі головуючого - судді Литвинової І. В.
за участю секретаря судового засідання Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду закордон України у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором,
До Печерського районного суду м. Києва надійшло вказане подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1 , в обґрунтування якого вказано, що останньою не виконуються зобов'язання перед стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_8, у межах якого прийнятий до виконання виконавчий документ, виданий на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/5766/17-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 118 104, 47 грн.
Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець зазначив, що боржник ухиляється від виконання вказаного рішення, про існування виконавчого провадження боржнику достеменно відомо. Заявник стверджує, що рішення суду залишається не виконаним, проте, маючи можливість його виконати, жодних дій боржником не здійснено.
Положенням цивільного процесуального закону, а саме частиною першою ст. 441 ЦПК України визначено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
У судове засідання приватний виконавець не з'явився, про розгляд подання повідомлений належним чином.
Суд, вивчивши подання, дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
На виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Варави Р.С. знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_9 щодо виконання виконавчого листа № 757/5766/17-ц виданий 20 лютого 2018 року Печерським районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 4 118 104, 47 грн, що складається з: 1 632 000,00 грн. - суми основного боргу за договором позики грошей від: 05.12.2015р. № 4; 227 653,06 грн. - інфляції: 61 011,41 грн. - 3% річних; 2 267 440,00 грн. - штрафу.
30 жовтня 2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу м. Києва Варавою Р.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_9, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Рішення боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Постановою від 30 жовтня 2018 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_9 накладено арешт на все майно боржника та оголошена заборона на його відчуження у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4 481 157,03 грн.
Відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухомого майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
27 лютого 2018 року винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено на виконання до банківських, інших фінансових установ, сторонам виконавчого провадження.
30 жовтня 2018 року, 02 листопада 2018 року,23 листопада 2018 року, 16 травня 2019 року, виставлено платіжні вимоги на розрахункові рахунки боржника, що відкриті в банківських установах згідно відповіді Державної фіскальної служби України.
30 жовтня 2018 року постановою приватного виконавця Варави Р.С оголошено в розшук майно боржника, а саме: автомобіль легковий, марки BMW 760LI, седан-В, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 2005 року випуску, ДНЗ НОМЕР_3 .
26 листопада 2018 року та 22 квітня 2019 року Ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерському Леоніду Васильовичу за адресою: 01033, м. Київ, вулиця Володимирська, 60 направлено лист з вимогою забезпечити явку студентки навчального закладу - боржника ОСОБА_1 на прийом до приватного виконавця.
22 квітня 2019 року приватним виконавцем направлено лист на адресу боржника, що зазначена у виконавчому документі з вимогою з'явитися за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, буд. 9-А, оф.1 та надати транспортний засіб: автомобіль легковий, марки BMW760LI, седан-В, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_4 . 2005 року випуску, ДНЗ НОМЕР_3 для подальшого опису та реалізації.
Згідно відповіді Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 05 грудня 2019 року за № 042/1126 студентка 2 курсу навчання ОР магістр заочної форми ОСОБА_1 була повідомлена 05 грудня 2018 року о 10:37 в телефонній розмові про явку на прийом до приватного виконавця .
13 травня 2019 року об 11:48 в телефонній розмові за номером: 063-641-86-12 боржника повідомлено про явку на прийом до приватного виконавця Варави Р.С призначеного на 16 травня 2019 року, про що складено акт.
15 травня 2019 року на мою адресу надійшов лист від Київського національного університету імені Тараса Шевченка з повідомленням про те, що ОСОБА_1 закінчила повний курс навчання та була відрахована, у зв'язку із закінченням навчання.
Згідно інформації з Державної міграційної служби України від 15 листопада 2018 року № 6.2-12368/6-18 громадянка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 документована паспортом для виїзду за кордон: серії НОМЕР_5 від 23.03.2018, орган, що видав 8069) та паспортом серії НОМЕР_6 від 14.08.2014 (орган, що видав 8099).
Згідно відповідей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України боржник неодноразово перетинала кордон України.
У зв'язку із тим, що виконавчий документ боржником не виконано, боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, тобто, на думку приватного виконавця, боржник вчиняє дії, що ускладнюють виконання виконавчого документа, приватний виконавець змушений був звернутися до суду із поданням про обмеження у праві виїзду боржника закордон.
Так, у відповідності до частини першої та пункту 2 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною права на суд, а ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (рішення «Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року). Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав і обов'язків. Таким чином, одним з аспектів права на суд є право на доступ до нього, тобто право подавати позов з приводу цивільно-правових питань. Однак таке право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із стороні.
Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною другою, третьою вказаної статі Закону визначено обов'язки та повноваження виконавця під час здійснення виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 19 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виникає право у державного, приватного виконавця звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання, суд має перевірити вчинення державним, приватним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення всіх можливих виконавчих дій, та з'ясувати наявність доказів, які б свідчили, що боржник умисно ухиляється від виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої, частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов'язань.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Майнові відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, що означає здатність нести юридичну відповідальність за рахунок власного майна.
Оскільки, відповідно до положень статті 441 ЦПК України подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим більше, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії « (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии» § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван ЛейвеніДе МейерепротиБельгії»(Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60).
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Звертаючись до суду із поданням про обмеження виїзду боржника за кордон України, приватний виконавець обґрунтував звернення до суду тим, що у порядку примусового виконання проводяться заходи щодо забезпечення виконання рішення суду, проте боржник ОСОБА_1 достеменно знаючи про виконавче провадження, свідомо ухиляється від виконання покладених неї Законом обов'язків та виконання рішень, тобто ухиляється від його виконання.
Суд приходить до висновку, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов'язання, сума боргу залишається несплаченою, і обставини, які склалися, свідчать, що боржник свідомо намагається ухилитися від виконання.
На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», ст. 1-33, 352-355, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Подання задовольнити.
Тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон громадянки України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 до виконання зобов'язань, покладених на неї по виконавчому листу №757/5766/17-ц від 20 лютого 2018 року, виданого Печерським районним судом міста Києва.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова